«Громадське радіо»
Руслан Дейниченко, співзасновник проекту «StopFake», викладач Могилянської школи журналістики, розповідає про те, як відрізняти брехливі від гідних довіри новин.
«StopFake» — це журналістський проект, який бореться з неправдивою інформацією про Україну. Проект заснований випускниками та студентами Києво-Могилянської школи журналістики та працює з березня 2014 року.
Кирило Лукеренко: Як ви фільтруєте новини, що для вас є новинами, а що ні?
Руслан Дейниченко: Новинами для мене є все, чого я раніше не знав. Але для мене ті новини не є істиною в останній інстанції. Я розумію, що все треба перевіряти, тому що журналісти можуть бути або непрофесійними, або заангажованими, і існує дуже багато факторів, чому журналіст може сказати неправду.
Кирило Лукеренко: Які у вас орієнтири або прості прийоми, як відбирати новини, які є дійсно гідними нашої уваги?
Руслан Дейниченко: По-перше, треба пам’ятати, що у кожного телеканалу, газети чи радіостанції є власник. На щастя, зараз в Україні структура власності телеканалів відкрита, і ми знаємо, кому належить кожен телевізійний канал. Ми знаємо, що телевізійний канал «1+1» належить Коломойському, канал «Україна» — Ахметову, а канал «ICTV» чи «СТБ» — Пінчуку.
Тобто ми розуміємо, що на цих телеканалах транслюється інформація, яка, можливо, може бути вигідна власнику, зрозуміло, що вони не будуть повідомляти новини, які можуть нашкодити їх репутації.
Правило №1 для мене: для того щоб мати достовірну інформацію ви повинні споживати її не з одного джерела. Тобто щоб мати більш-менш об’єктивну картинку потрібно принаймні 2 джерела і бажано, щоб або ці джерела доповнювали один одного, або це була інформація від двох незалежних джерел, але не з двох телеканалів, які належать одному власнику.
Також потрібно пам’ятати про російські медіа. Україна зараз фактично у стані війни з Росією, тому російські медіа, які переважно або належать російській владі, або контролюються нею надсилають нам таку інформацію та меседжі, які насамперед вигідні російському керівництву.
Ми працюємо на сайті «StopFake» вже три роки, і за ці роки ми знайшли і спростували вже понад тисячу випадків брехні про Україну на цих телеканалах. Ми крок за кроком розповіли, чому це брехня і як вони брешуть.
Вікторія Єрмолаєва: Останній приклад можете навести?
Руслан Дейниченко: Телеканал «Звезда», посилаючись на одеський сайт, написав, що українські військові кораблі вмерзли в лід в порту Одеси. На різних сайтах з’явилися тисячі коментарів, що українські війська ні до чого не здатні, у них навіть кораблі замерзають так далі.
Що я зробив? Я знайшов веб-камери, які транслюють одеський порт, і подивився історію. Насправді ніхто не замерзав, а на тих фотографіях, які вони показували, просто плавали шматочки льоду і по них ходили кораблі. Я знайшов декілька переконливих доказів, які доводять, що насправді українські кораблі в лід не вмерзали.
Це здається дріб’язком, але коли такі новини з’являються тисячами кожного дня, то, зрозуміло, що рано чи пізно хтось в це повірить.
Кирило Лукеренко: Ці так звані «новини» спеціально готуються, щоб дезорієнтувати людей, чи просто журналісти щось недодивилися, полінувалися і так далі?
Руслан Дейниченко: Буває по-різному, але у випадку російської пропаганди, я маю чітке переконання, що це цілеспрямована державна політика, а не просто помилки журналістів. Є дуже багато прикладів, як синхронно змінюється риторика російських телеканалів. Наприклад, члени «Правого сектору» у них спочатку були фашистами, бандерівцями і так далі, але позаминулого року, коли вони почали протестувати проти Петра Порошенка, члени «Правого сектору» на російських телеканалах одразу стали активістами, при чому на всіх. Я не вірю, що це збіг.
Вікторія Єрмолаєва: Які ще є ознаки фейкових новин?
Руслан Дейниченко: Особисто у мене за три роки вже виробилась інтуїція на фейкові новини, тобто коли я розумію, що десь вони збрехали, я починаю перевіряти і знаходжу докази, які, зрештою, і викладаю у статті для сайту «StopFake».
Треба звертати увагу на баланс думок. У випадку, якщо є якийсь конфлікт або дискусія, журналістика передбачає, що мають бути представлені позиції обох сторін конфлікту. Якщо ж цього немає, то це такий дзвіночок, що хтось хоче подати вам неправду: або журналіст полінувався, або свідомо хоче вами маніпулювати, або просто отримав гроші за цю статтю. Це називається джинса, коли журналісти беруть гроші і пишуть на замовлення якоїсь політичної сили чи конкретного політика без жодного маркування, що це реклама. Це явище поширене і в українських медіа.
Кирило Лукеренко: Як часто фейкові новини стають елементом політичної риторики?
Руслан Дейниченко: Коли почався українсько-російський конфлікт, ми бачили дуже багато повідомлень про те, як українці-«правосеки», вбивають російськомовних. У той час це був величезний мобілізуючий фактор, для того щоб звичайні росіяни кидали свої домівки, родини, брали у руки зброю та їхали у нашу країну «захищати» російськомовних людей. Тобто тоді завдання російської пропаганди полягало в тому, щоб мобілізувати цих людей.
Насправді пропаганда має дуже важливі впливи. Наприклад, в середині 90-х років внаслідок пропаганди в одній африканській країні почався геноцид, коли медіа, зокрема одна з радіостанцій, роздула величезну ненависть та протистояння між двома місцевими етнічними групами. Почалася різня, в результаті якої було вбито щонайменше півмільйона людей.
В Україні загинуло теж не менше 10 тисяч людей і, я вважаю, що не в останню чергу, завдяки тому, що була залучена величезна пропагандистська машина. Американці та європейці дивилися на нас трохи зверхньо і питали, навіщо ми забороняємо російські телеканали, оскільки треба, щоб був баланс думок, щоб люди чули різні точки зору і самі робили висновки. Якби не заборонили російське телебачення в Україні у 2014 році, я думаю, зараз ситуація була б набагато гіршою і, можливо, набагато більше людей би загинуло.
Кирило Лукеренко: Зараз все більше людей користуються не телебаченням як джерелом новин, а соціальними мережами. Які є прийоми, з точку зору фахівця, як відрізняти правдиву і фальшиву інформацію в соціальних мережах?
Руслан Дейниченко: По-перше, треба довіряти лише перевіреним джерелам, тому що є дуже багато блогерів, лідерів думок, яку публікують свої дописи. Але те, що вони пишуть, не завжди відповідає дійсності, тому треба вибрати для себе більш-менш надійні джерела, які ви не ловили на брехні або які не були помічені в поширенні неправдивих думок і пропаганди, і з них споживати інформацію. По-друге, є безліч інструментів, які дозволяють перевіряти інформацію, і в Інтернеті це зробити набагато простіше, ніж на телебаченні.
У нас на сайті «StopFake» є цілий розділ, який називається «Інструменти», де ми зібрали весь перелік інструментів, які дозволяють людині самій перевірити, чи правдива та чи інша фотографія, коли вона була знята, чи дійсно вона знята в Україні, чи це, наприклад, з Сирії. Ці інструменти дозволяють кожному користувачеві перевірити свою інформацію
Вікторія Єрмолаєва: Чи вважаєте ви офіційні сторінки держустанов, структур, політиків у соцмережах надійними джерелами інформації, чи треба їх перевіряти?
Руслан Дейниченко: Сумніватися треба в усьому і треба розуміти, що навіть сторінка якогось державного органу може бути зламана, її можуть захопити хакери, може трапитися якась помилка чи ще щось. Треба розуміти, що зараз такий час, коли можна легко піддатися на якусь паніку і стати самим поширювачем недостовірної інформації. Головне — пам’ятати, що будь-яку інформацію варто перевіряти.
Кирило Лукеренко: Кому ж вірити?
Руслан Дейниченко: Надійним джерелам інформації, які сповідують якісну журналістику і перевіряють інформацію. Звичайно, вони теж можуть помилитися, але принаймні ми будемо впевнені, що це не пропагандисти чи маніпулятори, вони не поширюють свідомо якусь неправду, а докладають зусиль, для того щоб перевірити інформацію перед тим, як видати її в ефір чи написати про щось.
За три роки моєї роботи над цим проектом я точно можу сказати, що є мас-медіа, які часто поширюють неправдиву інформацію. У нас на сайті є дуже багато прикладів, як українська газета «Вести» публікує новини, які потім виявляються неправдивими. І дуже дивно, що ця газета є джерелом для передруків для російських мас-медіа.
Дуже підозріло, що більшість із цих фактів дуже чітко лягають в ту парадигму російської пропаганди, яку російські мас-медіа намагаються поширити, що у нас тут самі фашисти та радикали. Ми нарахували близько 18 таких меседжів, які у різних формах з’являються на сторінках російських ЗМІ.
Вікторія Єрмолаєва: На що ще можна звернути увагу, щоб зрозуміти правду нам говорять чи ні?
Руслан Дейниченко: Дуже часто пропагандисти роблять маніпулятивні заголовки, коли в заголовку йдеться про одне, а в новині написано зовсім інше. Головне — бути свідомим споживачем новин і не давати себе обдурити.