Як живуть старші люди у Британії. Не будьте зверхніми, це станеться з кожним

На зв’язку по скайпу з Британії Ольга Бетко, українська і британська  журналістка, котра живе в Лондоні уже понад два десятки років. Перше запитання, яку задав Кирило Лукеренко було: як у Британії ставляться до старших людей – не помічають, оминають, прислуховуються, питають порад, допомагають? Наскільки старші люди у Британії впливові? 

Ольга Бетко: Старших людей у Британії стає дедалі більше. І це, з одного боку, проблема, а з іншого (як кажуть англійці) — це гарна проблема, щоб її вирішувати. З цим пов’язані і нові труднощі у британської королеви: у Великобританії, коли хтось досягає 100 років, королева надсилає вітальну листівку, а таких людей стало набагато більше. Якщо на початку 20 століття лише 1% людей доживали до 100 років, то зараз вважається, що кожна третя дитина доживе до свого 100-ліття.

Зараз у Британії близько 15 тисяч людей, яким виповнилось 100 років.

Кирило Лукеренко: І кожній цій людині королева надіслала власноруч підписане привітання?

Ольга Бетко: Абсолютно, традиція непорушна, але довелось збільшити команду королеви, яка працює над цими картками.

Взагалі, людей, старших 65 років, зараз у Британії більше 10 мільйонів. А 10 років тому цих людей стало більше, ніж тих, кому менше 16. Тобто у Британії говорять про «сиву силу» (grey power) — це сила, з якою не можна не рахуватися.

Зараз збільшується пенсійний вік — уже з наступного року жінки йтимуть на пенсію у 65 років, а до 2020 року вже і жінки, і чоловіки — у 66 років. Бо люди живуть довше, працюю довше, і почуваються краще.

Кирило Лукеренко: Наскільки позитивно чи негативно у суспільстві сприймається збільшення пенсійного віку? В Україні це дуже гостре питання.

Ольга Бетко: Звичайно, з одного боку, це проблема. Нещодавно під час щотижневих запитань до прем’єр-міністра Тереза Мей якраз і відповідала щодо цього. Але люди отримали принаймні 1,5 роки попереду, можна підготуватись. Звичайно, люди набагато пізніше будуть отримувати пенсію, але й набагато більше людей за 60 зараз працюють або йдуть волонтерами.

Пільги, які раніше існували для людей за 60 (наприклад, безкоштовний проїзд), зараз відсуваються у віці. Але справа у тому, що британці старшого віку, які ще не на пенсії, дедалі більше хочуть вести активний спосіб життя. І у Британії багато говориться про те, що активний спосіб життя — це гарно для здоров’я. Тому дуже багато людей за 60, 70, навіть 80, якщо і не працюють, то хочуть бути волонтерами. От я заходжу у лікарню, а там волонтер-пенсіонер розказує, куди треба пройти, що зробити, і ти почуваєшся комфортно.

За моїми спостереженнями, люди старшого віку у Британії якось більш видимі, ніж в Україні. Навіть на телебаченні, хоч і вважається, що камери більше люблять молоді обличчя.

Кирило Лукеренко: Так, у нас по телевізору здебільшого молоді, засмаглі обличчя. Швидко говорять, дебатують питання, і складається враження, що у нас є лише молодь.

Ольга Бетко: У Британії, звісно, теж не все ідеально. Кілька років тому одну з телеведучих звільнили, але вона успішно довела у суді, що це відбулось не через брак кваліфікації (як це стверджувала телекомпанія), а через те, що їй за 50. Їй повернули роботу і дали велику компенсацію. Але акторки, інші телеведучі дійсно скаржаться, що чоловікам старшого віку набагато легше отримати роботу.

Тим не менше, уявіть собі, яка найпопулярніша програма у Британії — має найбільший рейтинг — як пекти торти і пироги. ЇЇ ведуча (член журі) — це Мері Беррі, яка зараз стала великою зіркою. Їй 81 рік, вона яскрава, вродлива, публіка її просто обожнює. Більше того, вона з інвалідністю з дитинства — у 14 років вона захворіла на поліомієліт. Але Мері каже, що це допомогло їй загартувати характер. Ведучий шоу «Танці з зірками» пішов на пенсію минулого року, але йому точно було вже за 80.

У пенсіонерів Британії дуже багато хобі, моє персональне, наприклад, аргентинське танго. Якось я потрапила до Києва на міжнародний фестиваль танго — там було лише кілька людей з сивими скронями, і всі вони виявились французами. Тобто жодного українця за 30 я там не побачила. Якщо ви приходите на мілонгу (танцювальний вечір) у Лондоні, то там учасники не те, щоб за 40, а за 50, 60, 70, і навіть 80.

У Британії зовсім не вважають, що життя закінчується на пенсії. Якщо навіть немає грошей, щоб багато подорожувати чи ходити у ресторани, то є бажання і наснага піти на прогулянку в парк, комусь допомогти, отримати від цього задоволення. Я би хотіла бачити це і в Україні.

Кирило Лукеренко: У Британії часто нарікають на систему охорони здоров’я. Як люди старшого віку тримають себе в руках — наскільки важливим є здоровий спосіб життя, наскільки це пропагується?

Ольга Бетко: Так, старші люди скаржаться на систему охорони здоров’я, але з іншого боку, всі британці пишаються цією системою. Можливо, щось повільніше, щось не ідеально, але всі британці окремо платять високі податки на охорону здоров’я, і система залишається безкоштовною.

Люди старшого віку хочуть підтримувати своє здоров’я — вони ходять до спортивних залів, часто у парку бачиш бігунів. У нас в парку я щодня бачу чоловіка з довгим сивим волоссям, який на великій швидкості катається на роликових ковзанах. У спортзалі, куди я ходжу, у нас є група для тих, кому за 65, але є дві сестрички — вони обидві пережили концтабори — їм за 90 років. А є ще одна — така наша місцева зірка Луїза Сміт (Louise Smith) — їй 104 роки.

Кирило Лукеренко: І вона у свої 104 ходить у спортзал?

Ольга Бетко: Так, її можна побачити на біговій доріжці, вона крутить педалі на велосипеді. Це зірка свого плану.

Мої сусіди, які нещодавно відсвяткували 65 років з дня весілля, дуже активні — пораються в саду, вона завжди з дуже красивою зачіскою, не дуже впевнено ходить, але завжди на підборах — її ніколи не побачиш у брудних кросівках. Такі люди є величезним джерелом натхнення.

Кирило Лукеренко: Державні пенсії, наскільки я розумію, не такі високі, щоб забезпечити абсолютно безбідне існування? Які є складнощі у пенсії в Британії?

Ольга Бетко: Британські пенсії дуже скромні, особливо, якщо порівняти з цінами. В газетах, наприклад, пишуть, що інколи люди похилого віку можуть опалювати лише одну кімнату в будинку, бо опалювати весь будинок дорого.

Звичайно, у Британії не все ідеально, багато людей живе дуже скромно. Але я б сказала, що справа не у грошах, а у ставленні. Коли ти йдеш по вулицях чи дивишся на телеекран, якраз не складається враження, що у Британії живуть лише молоді, гарно одягнені, спортивні, без зайвої ваги і сивих скронь люди.

Думаю, що ми всі, у будь-якій країні, маємо такий гріх — ми вважаємо, що є «ми» і «вони», що якісь ці старші люди до нас не мають жодного відношення. Є така ілюзія, що з нами цього не відбудеться. Я пам’ятаю, що у мене був великий шок, коли мені виповнилось 30 років, трохи менший у 40, а тепер і 50 вже не так страшно. Якби я могла дати пораду собі 20-річній, то 1) боятися нема чого 2) у тебе не буде менше бажань, ентузіазму — не переймайся. Насправді, змінюється дуже мало.

Одна з моїх найулюбленіших цитат належить актору Майклу Кейну: «Не будьте зверхніми, тому що це станеться з кожним із вас». Тобто немає ніяких «нас» і «їх», і я думаю, чим раніше молоді люди почнуть це розуміти, тим буде краще.

Зараз у Британії багато говорять про самотніх людей старшого віку. Особливо перед святами, Різдвом лунають заклики «постукайте у двері свого сусіда, якщо це старша людина, запитайте як у нього справи». Зараз у Британії стало дуже популярним волонтерство серед молоді — витратити годину на тиждень і прийти до старшої людини, поспілкуватись, поговорити, обійняти. Знову ж таки, у Британії часто пишуть, як корисно для здоров’я, щоб хтось нас обійняв.