Громадське радіо
Триває 47-й кінофестиваль «Молодість». Псевдодокументальну стрічку Корнія Грицюка можна буде переглянути сьогодні, 30 травня, о 19 годині в кінотеатрі «Київ».
Андрій Куликов: Назва фільму трохи змінилася, я знаю, що й до самого фільму були внесені певні зміни з огляду на фестиваль. Чи це була творча ініціатива?
Корній Грицюк: Когда фильм был уже на завершающем этапе, подключилась Аня со своей командой 435 FILMS. Сделав несколько фокусных просмотров для разной аудитории внутри кинокомпании, мы пришли к выводу, что можно внести некоторые поправки.
До этого фильм назывался просто «Безлюдна країна», потом мы подумали: действие происходит в 2019 – как-то совсем близко (когда мы его начали снимать в 2016, то 2019 казался далеким). Поэтому поменяли само действие на 2020 год. Красивая цифра, сразу стала очень запоминающейся, поэтому решили вынести ее в название.
Путем творческих размышлений мы также пришли к выводу, что нужно немножко персонифицировать это кино. Это псевдодокументальный фильм: как будто он снят съемочной группой, но это абстрактная группа. Но мы решили, что будет лучше, если у фильма появится конкретный герой, автор фильма. Им стал канадский режиссер из диаспоры с украинскими корнями. Это выдуманный персонаж. Наверное, собирательный образ человека из диаспоры; взгляд получужака-полуукраинца, наверное, помогает немножко лучше переосмыслить то, что происходит.
Андрій Куликов: Фільм про те, як із України поїхали майже всі. Скільки там залишилось?
Корній Грицюк: Залишилось вісім, ще три міжнародні експерти – але вони працюють зовні, не в Україні.
Андрій Куликов: Я передбачаю, що може бути критика: «це не патріотично, як ви можете так думати, українці ніколи так масово не поїдуть із країни». Наскільки ви передбачаєте таку реакцію і готові обстоювати свою позицію?
Корній Грицюк: Вчера после показа было обсуждение. По поводу того, что вот, все уедут – это особо никого не зацепило так, чтобы критиковать. Но если такой вопрос и возникнет, мне кажется, важно говорить об этой проблеме, люди действительно уезжают. Мне кажется, этот фильм просто призывает к каким-то размышлениям на тему того, что в современном мире есть родина, эмиграция. Наверное, могут быть такие обвинения, но в целом фильм не призывает к конкретному ответу – это просто повод задуматься.
Андрій Куликов: Чи була критика з інших аспектів?
Корній Грицюк: У нас питали, чому патріоти, які залишились в Україні, розмовляють виключно російською мовою. Насправді зараз у фільмі лунає чотири мови. Канадець розмовляє англійською, фільм починається і закінчується англійською, в кадрі лунає українська, російська та навіть китайська.
Андрій Куликов: Анно, як сталася ваша зустріч із Корнієм: вам порадили, ви якось дізналися, Корній сам до вас прийшов?
Анна Паленчук: Я доволі активна на різних українських кінофестивалях – роблю заходи чи десь виступаю. Дуже багато українських молодих режисерів звертаються до мене за порадами, я завжди відкрита.
Коли Корній написав мені про задум фільму, мені він здався дуже дивним. Я відповіла, що мені ця тема не така вже й цікава. Потім я дуже здивувалася, коли отримала від Корнія меседж: «Аню, я зробив фільм. Ось трейлер». І цей трейлер був досить-таки жахливим, якщо чесно. Але мене надихнула ця жага Корнія донести свій продукт і зробити фільм, незважаючи ні на що. Багато людей, отримавши несхвальну відповідь, опустили б руки.
Я подивилася трейлер і попросила, щоб він надіслав фільм. Знаєте, коли я побачила фільм, я зрозуміла, що Корній знімав його без будь-якої фінансової підтримки, не подавався в Держкіно чи в якісь фонди. Це 100% незалежний фільм. І я побачила в цьому фільмі творчу енергію і, звичайно, якість, яка може конкурувати з фільмами, які зроблені за рахунок Держкіно. І я сказала Корнієві, що допоможу.
Ми почали робити фокус-групи, зрозуміли, як треба перемонтувати фільм.
Корній Грицюк: Мы внесли какие-то изменения, думаю, после фестиваля чуть-чуть доделаем.
Мне кажется, это точечные изменения, но они были очень важны. Пока мы его делали, не было продюсера, с которым можешь находиться в контакте и обсуждать, что делать. Большинство решений мне приходилось принимать самому. И когда два года снимаешь, замыливается глаз, и ты не понимаешь, где хорошо и где плохо.
Андрій Куликов: Чи були моменти, коли був готовий сказати: дороблю потім чи припиняю?
Корній Грицюк: Так получилось, что съемки растянулись практически на год. После года очень много людей знало, что мы начали его делать. Даже когда я снимал какие-то короткометражки, привык, что нужно все равно доделать до конца. Даже из плохого фильма ты можешь вынести что-то хорошее, можешь показать людям образцы работ. А о фильме, который не доделал, даже говорить не хочется. Пока весь год длился съемочный период, вообще мыслей бросить не было.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.