Якщо людина допомагає іншим, їй самій стає легше, — травматерапевт

44

Марта Пивоваренко, травматерапевт та психолог, розповідає про психологічні травми та про так званий «донбаський синдром»

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Марта Пивоваренко

Якщо людина допомагає іншим, їй самій стає легше,  — травматерапевт
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr-16-03-01-pivovarenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr-16-03-01-pivovarenko.mp3
Якщо людина допомагає іншим, їй самій стає легше, — травматерапевт
0:00
/
0:00

Марта Пивоваренко: Травматерапевтом я є тому, що проходила спеціальну підготовку в Єльському університеті, зі мною цю підготовку пройшли ще 22 психологи, і ця група спеціалістів тепер працює з різними категоріями постраждалих. Специфіка травм у мирний час, звичайно, відрізняється, від тих, що придбані під час війни. Тобто, якщо травми, як фізичні, так і психологічні, отримані не від людини — то глибина цієї травми набагато менша. Військова травма, чи, як говорять, «донбаський синдром» — це те, що люди будуть переживати дуже довго.

Тетяна Трощинська: Побутове насильство — це теж травма для людини? Чи можна проводити якісь паралелі?

Марта Пивоваренко: Так, якщо говорити про насильство побутове, то ступінь отриманої психологічної травми багато хто із спеціалістів прирівнює з тим, що переживає людина, перебуваючи в полоні.

Тетяна Трощинська: Ви згадали про так званий «донбаський синдром», а чи можна про нього говорити дійсно, як про синдром, який має певні симптоми?

Марта Пивоваренко: Це більш медійний термін, аніж чітке розуміння того, як людина почувається насправді. Ті люди, які бачили смерть, бомбардування, руйнування власної оселі, значно довше будуть відходити, але це не означає, що в них будуть якісь симптоми, що призведуть до стресових розладів.

Однозначно, що велика кількість людей завдяки хорошим стосункам вдома, завдяки вмінню допомогти собі самі здатні відновитися. Ми це термінологічно називаємо копінг-стратегія, тобто стратегія виживання. Людина використовує досвід того, як вона колись справлялась з життєвими проблемами, щоб відновитися самостійно.

Людина пам’ятає, часом ми їй нагадуємо якісь техніки медитаційні або заняття спортом — кому що допомагало. Наша організація, яка працює з вищими закладами закордоном, досліджує, яка кількість людей, переживши психологічну травму, сама відновиться, а яка кількість людей потребує допомоги. Насправді, дуже важливо, чи є робота в солдатів чи переселенців, чи вони мають чим зайнятися, чи в них є якийсь соціальний статус, чи є в них якісь цілі, чи вони допомагають іншим, а це теж дуже важливо. Якщо людина допомагає іншим, їй самій стає легше.

Є таке дослідження, яке проводилось серед в’язнів концтаборів, щоб зрозуміти, як довго люди можуть робити безцільну роботу. Завдання було переносити велике каміння з місця на місце безцільно. 90% цих людей за два місяці вмирали, тому що для людини важливий сенс того, що з ним відбувається.

Коли є сенс, надія і віра, відновлення відбудеться.

Тетяна Трощинська: А що таке психологічна травма для простого розуміння? Вона залежить від того, як людина її переживає?

Марта Пивоваренко: Є загальне поняття психологічної травми. Це те, що сталося раптово, наприклад, раптова смерть або раптова подія, яка шокувала людину, що була надмірно психологічно навантажена. Тобто психологічна травма — це те, що людина не змогла прийняти.

Тетяна Трощинська: У нас нещодавно була в ефірі відома правозахисниця і координаторка «Євромайдан.SOS» Олександра Матвійчук і говорила, що багато волонтерів відійшли від справ, тому що тепер у них виявилось недостатньо навичок й умінь і вони не спроможні прийняти психологічні травми тих, кому потрібно допомагати.

Марта Пивоваренко: Якщо людина переживала травматичний досвід в минулому і не закрила його, небезпечний психологічний стан буде поглиблюватися. Ми працюємо з такими людьми, ми пояснюємо їм, як вони можуть справлятися зі своїми травмами, нам допомагає світовий досвід. Але без попередньої підготовки це складно пояснити, тому я розумію цих волонтерів.