«Громадське радіо»
Марта Пивоваренко: Травматерапевтом я є тому, що проходила спеціальну підготовку в Єльському університеті, зі мною цю підготовку пройшли ще 22 психологи, і ця група спеціалістів тепер працює з різними категоріями постраждалих. Специфіка травм у мирний час, звичайно, відрізняється, від тих, що придбані під час війни. Тобто, якщо травми, як фізичні, так і психологічні, отримані не від людини — то глибина цієї травми набагато менша. Військова травма, чи, як говорять, «донбаський синдром» — це те, що люди будуть переживати дуже довго.
Тетяна Трощинська: Побутове насильство — це теж травма для людини? Чи можна проводити якісь паралелі?
Марта Пивоваренко: Так, якщо говорити про насильство побутове, то ступінь отриманої психологічної травми багато хто із спеціалістів прирівнює з тим, що переживає людина, перебуваючи в полоні.
Тетяна Трощинська: Ви згадали про так званий «донбаський синдром», а чи можна про нього говорити дійсно, як про синдром, який має певні симптоми?
Марта Пивоваренко: Це більш медійний термін, аніж чітке розуміння того, як людина почувається насправді. Ті люди, які бачили смерть, бомбардування, руйнування власної оселі, значно довше будуть відходити, але це не означає, що в них будуть якісь симптоми, що призведуть до стресових розладів.
Однозначно, що велика кількість людей завдяки хорошим стосункам вдома, завдяки вмінню допомогти собі самі здатні відновитися. Ми це термінологічно називаємо копінг-стратегія, тобто стратегія виживання. Людина використовує досвід того, як вона колись справлялась з життєвими проблемами, щоб відновитися самостійно.
Людина пам’ятає, часом ми їй нагадуємо якісь техніки медитаційні або заняття спортом — кому що допомагало. Наша організація, яка працює з вищими закладами закордоном, досліджує, яка кількість людей, переживши психологічну травму, сама відновиться, а яка кількість людей потребує допомоги. Насправді, дуже важливо, чи є робота в солдатів чи переселенців, чи вони мають чим зайнятися, чи в них є якийсь соціальний статус, чи є в них якісь цілі, чи вони допомагають іншим, а це теж дуже важливо. Якщо людина допомагає іншим, їй самій стає легше.
Є таке дослідження, яке проводилось серед в’язнів концтаборів, щоб зрозуміти, як довго люди можуть робити безцільну роботу. Завдання було переносити велике каміння з місця на місце безцільно. 90% цих людей за два місяці вмирали, тому що для людини важливий сенс того, що з ним відбувається.
Коли є сенс, надія і віра, відновлення відбудеться.
Тетяна Трощинська: А що таке психологічна травма для простого розуміння? Вона залежить від того, як людина її переживає?
Марта Пивоваренко: Є загальне поняття психологічної травми. Це те, що сталося раптово, наприклад, раптова смерть або раптова подія, яка шокувала людину, що була надмірно психологічно навантажена. Тобто психологічна травма — це те, що людина не змогла прийняти.
Тетяна Трощинська: У нас нещодавно була в ефірі відома правозахисниця і координаторка «Євромайдан.SOS» Олександра Матвійчук і говорила, що багато волонтерів відійшли від справ, тому що тепер у них виявилось недостатньо навичок й умінь і вони не спроможні прийняти психологічні травми тих, кому потрібно допомагати.
Марта Пивоваренко: Якщо людина переживала травматичний досвід в минулому і не закрила його, небезпечний психологічний стан буде поглиблюватися. Ми працюємо з такими людьми, ми пояснюємо їм, як вони можуть справлятися зі своїми травмами, нам допомагає світовий досвід. Але без попередньої підготовки це складно пояснити, тому я розумію цих волонтерів.