Якщо згасає пам'ять, то згасає і держава - художник Ігор Гавришкевич

В студії Ігор Гавришкевич, художник, заслужений діяч мистецтв України, екс – директор музею – заповідника “Личаківський цвинтар”.

Василь Шандро: Пан Ігор зі Львова, але вже кілька днів в Києві так, як вчора відкрив виставку в Національному музеї ім. Т. Шевченка, яка називається “Барви духу”. Що ви привезли до Києва?

Ігор Гавришкевич: У мене є кілька серій: “Пращури”, “Стежками Тараса Шевченка”, “Козацькими стежками”, натюрморти, пейзажі. Це представницька виставка – вибрані роботи з тих, які лишились у мене в майстерні, бо багато моїх робіт в приватних колекціях, в музеях. З художником музею ми формували саму експозицію. Я приурочую цю виставку до Дня незалежності України.

Василь Шандро: Не можу не запитати вас про роботу очільником Личаківського цвинтаря, який є не лише кладовищем, а і музеєм-заповідником.

Ігор Гавришкевич: Це питання пов’язане з моєю творчістю. Найбільший поштовх почався із кінця 1980-х років, пов’язаних із відродженням національних традицій: перші вертепи, колядки, пісні українські, які були в ті часи заборонені. Ця моя участь і ці враження дали поштовх у малярстві. У творчості були навіть заборонені жовті та сині кольори: якщо вони траплялись поруч, то картину не брали на виставку. За такі безневинні речі мене переслідувало КДБ.

Василь Шандро: Личаківський цвинтар у 1970 – 80 роки так само був відомий?

Ігор Гавришкевич: Інакше. Це була занедбана територія. Товариство лева – ми з того починали – з впорядкування занедбаних могил великих українських діячів. Безумомно, в ті часі люди, які були радянською владою не сприйняті або репресовані – якщо до їхніх могил хтось підходив, це було злочинно для радянської влади.

Іван Франко, Маркіян Шашкевич, засновник українського Пласту, провідники ОУН, багато сотників Січових стрільців – могил відомих діячів, які були свого часу під переслідуванням, дуже багато

Василь Шандро: Чи багато там було і є могил діячів українського національного руху?

Ігор Гавришкевич: Багато, бо на Галичині жило дуже багато діячів культури, письменників, політиків, священослужителів, які були діячами по відродженню українства. Іван Франко, Маркіян Шашкевич, засновник українського Пласту, провідники ОУН, багато сотників Січових стрільців – могил відомих діячів, які були свого часу під переслідуванням, дуже багато. Також там поховані львів’яни та мешканці Львівської області з Небесної сотні та воїни АТО. Є меморіал воїнам Української галицької армії – я є співавтором цього меморіалу. За ним є поле почесних поховань, де хоронили політв’язнів, репресованих, а також воїнів АТО. Це 76 поле.

Василь Шандро: Можна б було провести паралель із Києвом, але на Байковому кладовищі центральні алеї більше нагадують партійний понтеон. На жаль, місця киянам, які загинули в цій війні, для окремого меморіалу немає. Це теж пам’ять.

Ігор Гавришкевич: Безумовно! Якщо згасає пам’ять, то згасає держава. Я будував на цьому і логіку проведення екскурсій і логіку перебудування заповідника.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.