Ярослав Грицак про те, чи підуть у владу міленіали

Ярослав Грицак: Багато хто в Україні каже, що не стався прихід команд, а стався прихід реформаторів. А саме команда – це щось означає. Та й реформи робляться людьми, які щось знають.

Ірина Славінська: Покоління, про яке ви говорите, це люди, яким близько 30-ти років, це вже навіть подекуди досвідчені фахівці.

Ярослав Грицак: Так, вони сиділи за студентськими партами, питання в тому, чи вони стали досвідченими експертами? Брюховецький колись сказав правильну тезу, що в Україні стане лише тоді добре, коли президентом стане випускник Києво-Могилянської Академії. Це не означає, що інші університети краще чи гірші, мається на увазі, що у більшості державних університетах ви не зможете стати експертом. І більшість наших експертів або самоуки, або на значну частину свого життя мусили виїхати за кодон, а потім повернутися. І це є проблема. Для мене найголовніша проблема – це створення нормальної системи освіти.

Ірина Славінська: Ми тепер говоримо про роботу поколінь «міленіалів», які народилися у другій половині 80-х років. Але очевидно, що окремий віковий пласт не може змінювати країну. Чи можлива і потрібна взаємодія між поколіннями там, де йдеться про зміну еліт?

Ярослав Грицак: Я вчора дістав листа від одного зі своїх знайомих, набагато молодших від мене. Він був приятелем одного зі студентів, який загинув на Майдані. І він просто переслав мені свої майданні записи цих трагічних днів кінця лютого. І він тоді під час Майдану записав таку фразу, що він не розуміє тепер, коли ми гинемо. Що ми більше не маємо слухати тих людей, які мають 50-60-70 років, тому що ми гинемо через них. Це вони привели країну до такого стану, що ми зараз мусимо гинути. І я думаю, це правильна думка, тому що ми несемо відповідальність за той стан, який є в Україні. Ми не обирали Януковича, але ми створили ситуацію, коли вибір Януковича став можливим.  

Я хочу сказати, що покоління – це не ті люди, які народилися у середині 80-х чи пізніше, це біологічне покоління, а політика – це не біологія, це є щось інше. Покоління тільки тоді стає поколінням, коли хтось почне говорити його голосом, і до цього голосу почнуть прислухатися. І моя найбільша стаття була про розчарування поведінкою лідерів, принаймні тих молодих людей, які заявляють, що вони лідери поколінь.

Читайте також: Ярослав Грицак: Євромайдан міг не перемогти, але не міг не бути

Ірина Славінська: Чи може в такому децентралізованому поколінні бути голос в однині?

Ярослав Грицак: Мусить. Але це має бути збірний голос, група людей, які говорять про одні і ті самі речі. В Beatles було четверо. Можливо, не всі люди слухали рок-музику, але саме ця група людей надала смаку поколінню 60-х. Йдеться про те, що хтось формує той голос.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.