Європа захищає себе, а не принципи міжнародного права, — правозахисниця

З Дариною Толкач, (ГО «Право на захист») підбиваємо підсумки саміту, що відбувся 24 вересня: як світ вирішуватиме проблему біженців та чи може нелегальний шлях міграції пролягати Україною.

У студії працюють журналісти «Громадського Радіо» Едуард Лозовий та Євген Павлюковський.

Едуард Лозовий: Давайте кинемо неупереджений погляд, на те, що вчора лунало у Відні: заява австрійського канцлера про зовнішні кордони, які потрібно закрити ЄС, заява Меркель, що потрібно швидше та ефективніше відсилати всіх біженців, які не підтвердили своє біженство, заяву Дональда Туска, що «балканський шлях» закритий. І це те, чого завжди побоювалися в Україні: якщо цей шлях закриють, він проляже через Україну.

Дарина Толкач: На жаль, ці легенди дуже піддмухуються. Наразі світ стикнувся з величезними проблемами, пов’язаними з міграцією. На сьогодні є понад 65 000 000 переміщених осіб. Серед них і шукачі притулку, і біженці-шукачі міжнародного захисту, і внутрішньо переміщені особи. І до цієї цифри Україна доклала своїх зусиль, додаванням і нашої внутрішньої кризи переміщених осіб.

Перспективи України стати другою Туреччиною і за якихось умов приймати в необмежених кількостях біженців з Сирії чи інших країн, або ж пролягання міграційного шляху Україною, є досить ефемерними. В рамках своїх зобов’язань стосовно Асоціації з ЄС та введення безвізового режиму, був пункт 5, в якому було передбачене покращення системи надання міжнародного захисту шляхом створення центрів розміщення, альтернатив міграційному затриманню, покращення системи надання притулку, надання соціальних інтеграційних програм біженцям. З цього пакету було виконано мінімум. Були виконані деякі формальні вимоги стосовно законодавчих змін.

В Україні є всього два центри розміщення біженців-шукачів притулку. 

В Україні є всього два центри розміщення біженців-шукачів притулку. Вони знаходяться в Мукачево та Одесі. Пропускна спроможність — не більше 320 ліжок. На фоні загальної кількості шукачів притулку, які приїжджають до України, вони є абсолютно неадаптованими, не маючи зв’язку з цим соціумом, ці 320 місць — мінімальна кількість. Стояло питання відкриття ще одного центру в рамках домовленостей з ЄС і частково за кошт ЄС в Яготині.

Едуард Лозовий: Туреччина настільки облаштована для прийому біженців? І може Україні, навпаки, запросити до себе біженців, а потім торгуватися з Європою — скоріше отримаємо все, що хочемо?

Дарина Толкач: Міжнародне законодавство пов’язане з наданням міжнародного притулку, прив’язане до базового права людини на життя, здоров’я і на гідне існування. Я переконана, що Україна — далеко не найкраще місце для біженця і мігранта. І в зв’язку з правовими перепонами стосовно доступу до захисту, загальною налаштованістю суспільства, відсутністю інтеграційних програм для цих людей, Україна завжди була транзитною країною для шукачів притулку та міжнародного захисту. Людей, які звертаються до України та пов’язують майбутнє з нею, досить небагато. На сьогодні в Україні налічується 6 000 шукачів притулку, 2 500 — визнані біженців.

Україна — далеко не найкраще місце для біженця і мігранта. 

Євген Павлюковський: Туреччині ЄС мав виділити 6 мільярдів євро на утримання біженців, які перебувають в цій країні. В останній заяві Ердоган заявив, що країна отримала всього 525 мільйоні. Чи ЄС спроможний фінансово і адміністративно впоратися з цією проблемою на гідному рівні?

Дарина Толкач: По-перше, 19 вересня була прийнята Нью-Йоркська декларація стосовно захисту біженців. Якщо відштовхуватися від неї, те, що зараз у Відні вводить в когнітивний дисонанс: країни підписалася під декларацією, яка закріплювала розподіл відповідальності, навантаження на країни, які приймають велику кількість біженці. По-друге, ще є питання врегулювання статусу найбільш вразливих груп. Те, що обговорюється у Відні, свідчить про те, що ця декларація — суто декларативна. Риторика, якою користуються лідери країн на саміті, свідчить про те, що Європа більше налаштована на захист себе, аніж на захист базових принципів міжнародного права, які визнала для себе і світу.

Едуард Лозовий: Чому в українській владі не виникла ідея заробити на біженцях, навіть не зважаючи на те, що нема інфраструктури?

Дарина Толкач: Інфраструктури нема. Є питання внутрішнього конфлікту і внутрішньої міграційної кризи. Ми бачимо, як наша держава вирішує питання внутрішньої міграції та захисту ВПО. Це свідчить про те, що ми не в змозі справитися з великою кількістю осіб, що потребують специфічної допомоги. Якщо ми не можемо врегулювати більше двох років питання забезпечення прав ВПО, є великі сумніви щодо врегулювання питання біженців та їх захисту.

Едуард Лозовий: Ангела Меркель сказала, що добре було б більш ефективно відсилати назад тих, хто не виконує вимог, які висуваються до людини, яка піклується про статус біженця. Угорський прем’єр пропонує на Лівійському узбережжі зробити велике місто біженців, сконцентрувати їх там і розглядати їхні подання про надання статусу. Як вам ця ідея?

Дарина Толкач: Більше року, як Європейський Суд прийняв рішення стосовно того, що Угорщина не є безпечною країною для шукачів притулку. Ті політичні рішення, які приймаються в межах цієї країни, часто ставлять під питання принципи міжнародного права.

Практика створення біженських таборів існує в усьому світі, коли виникають конфлікти — це швидкий гуманітарний шлях, яким вирішуються питання шукачів притулку або біженців, які масово виїжджають з якоїсь країни. Це вимушений захід. Здебільшого, він є результатом вже існуючої структури: люди виїжджають, оселяються і навколо них створюють ці умови для життя.

Але що стосується такого перекладання відповідальності на одну країну, у мене виникає питання, навіщо 19 вересня приймається декларація, щоб  через кілька днів обговорювати питання створення концентраційних таборів?

Євген Павлюковський: Наскільки політика транзиту біженців до країн, з яких вони приїхали є ефективною. Адже ті, хто повернувся, можуть знову назбирати потрібну суму коштів, щоб знову дістатися кордонів ЄС зі сподіванням, що цього разу пощастить більше.

Дарина Толкач: Так. І депортація є досить коштовним для кожної держави процесом. Але у відповідності до норм міжнародного права, конвенцій, які регулюють питання надання міжнародного захисту, якщо держава, розглядаючи справу, не вбачає в ній фактів переслідування особи, вона може відмовити, і особа відповідно знаходиться на території держави нелегально.