З 40 млн мешканців УРСР під час війни евакуювалися лише кілька млн, — Бігун

Про німецькому окупацію України мовою документів поговоримо з Ігорем Бігуном, науковим співробітником з Центру досліджень визвольного руху

Наталя Соколенко: Які є цікаві документи у центрі досліджень визвольного руху про те, як протікало життя звичайних громадян в окупованому Києві чи Донецьку?

Ігор Бігун: В Центрі досліджень визвольного руху більше документів, які стосуються Українського визвольного руху ОУН та УПА, але стосовно німецької окупації багато документів осіло в центральних архівах або ж в Галузевому державному архіві СБУ. Це як і радянські документи, так і німецькі трофейні архіви, які були захоплені в боях.

Крім того документи на цю тему є в німецьких архівах, і частина з них була опублікована, зокрема професором Володимиром Косаком — це чотиритомний збірник «Україна в Другій світовій війні в німецьких архівних документах».

Там охоплені події як на окупованих територіях, так і події, пов’язані з українцями поза межами України в період з 41-ого по 4-ий роки.

Василина Думан: Як відображалось на цивільному населенні окупація нацистами та контроль Червоної армії, чи однаково погано?

Ігор Бігун: Коли почалась війна, то в перші місяці становище громадян погіршилось порівняно з довоєнним періодом. Війна принесла смерть та побутові негаразди. Далі, с початком 42-ого року різні органи місцевого самоврядування, які утворились з числа українців, намагались покращити становище громадян, але постійно натикались на різноманітні обмеження німецькими окупантами, наприклад на пересування, коли мешканцям не дозволялось переїхати з великих міст до селищ. І це було дуже критично, тому що в великих містах панував голод, а в селі можна було щось купити чи виміняти у селян.

Наталя Соколенко: В чому логіка такої заборони?

Ігор Бігун: Потрібно було тримати людей під контролем, а в великих містах проводився перепис населення, щоб мати для себе певних спеціалістів та мобілізовувати людей на різноманітні примусові роботи.

Наталя Соколенко: Які цікаві документи, що раніше були невідомі про життя українців вам вдалося знайти?

Ігор Бігун: Я люблю читати щоденники тих людей, хто переживав окупацію, де можна знайти як і факти, так і емоційне наповнення.

Наприклад, можу привести в приклад щоденник українського письменника Аркадія Любченка, який спеціально залишився на окупованій території, не захотів евакуюватися і жив в Харкові. Він сформувався як антикомуніст та германофіл, вписався в порядок окупантів, жив нормально, не голодував та мав роботу в медіа.

А киянка Ірина Хорошунова, яка була лояльна до радянської влади, в своєму щоденнику описує зовсім інше — злидні, розруху, голод та смерті на вулицях Києва.

Василина Думан: Чи є якісь персонажі, чиї долі вас вразили?

Ігор Бігун: Можу згадати про бургомістра міста Києва Володимира Багазія, який на своїй посаді намагався налагодити нормальне життя міста Києва, і будучи показово лояльним, він разом з ОУНівцями займався підпільно шкідництвом та саботажем проти німців. В решті решт це було викрито і його розстріляли в Бабиному Яру.

Наталя Соколенко: Чи зараз на сучасних окупованих територіях ви помічаєте такі ж самі наміри тих людей, які співпрацюють з окупантами?

Ігор Бігун: Переконаний, що і зараз багато людей співпрацюють з окупантами під примусом.

Наталя Соколенко: Чи відомо вам, де були діти в часи окупації?

Ігор Бігун: Звичайно, діти залишались при своїх батьках, при тому що з більшої частини України в евакуацію поїхало всього декілька мільйонів людей з усієї 40-ка мільйонної республіки. І переважно це були партійні функціонери з та цінні спеціалісти із сім’ями.

Діти ходили у школу, але нацисти дозволяли їм отримувати тільки початкову освіту, оскільки вони вважали, що призначення місцевого населення — це обслуговування потреб нових господарів.