За що колумбійський президент отримав Нобелівську премію миру?

Революційні збройні сили Колумбії — Армія народу, РЗСК-АН (ісп. Fuerzas Armadas Revolucionarias de Colombia — Ejército del Pueblo, FARC-EP), ФАРК — терористична ліворадикальне повстанське угрупування Колумбії. У 2001 році Держдепартамент США вніс FARC до списку терористичних організацій, Євросоюз пізніше прийняв аналогічне рішення. Куба і Венесуела наполягають на тому, що ця організація є партизанської, діюча на основі ідей боліваріанських (Вікіпедія).

Про це поговоримо з експерткою з латиноамериканської політики Олександрою Ковальовою.

В студії працюють ведучі Олександр Близнюк та Євгенія Гончарук.

Євгенія Гончарук: Наскільки знаковою є та мирна угода, за яку президент Колумбії отримав Нобелівську премію?

Олександра Ковальова: Вона, безумовно, є знаковою, і ця премія мру є заслуженою для президента Колумбії Хуана Мануеля Сантоса, тому що військовий конфлікт, який намагається залагодити ця особа, триває вже понад 50 років.

Євгенія Гончарук: Як ризикував президент, підписуючи цю угоду? Я знаю, що перед цим був навіть референдум.

Олександра Ковальова: Угоду було підписано 7 жовтня в Гавані, і референдум, дійсно, було проведено напередодні — 3 жовтня. Цікаво, що за результатами референдуму ці мирні ініціативи президента не було схвалено більше, ніж половиною людей, які прийшли на референдум, але в ньому взяло участь менш, ніж 60% населення країни.

Євгенія Гончарук: Що спричинило початок конфлікту? І в чому влада звинувачувала партизан, які ховалися в лісах Колумбії?

Олександра Ковальова: Головна причина конфлікту — надзвичайні природні багатства країни: надри, клімат, землі, на яких вирощували коку, з якої виробляється кокаїн.

Колумбія впродовж тривалого періоду посідає перше місце у світі за виробництвом нелегальних наркотиків.

Роль партизанської групи була неоднозначною, тому ще не можна сказати, що вони брали серйозну участь у виробництві цих наркотиків і дестабілізували ситуацію в країні. Скоріше, вони були приводом для втручання у справи країни сторонніх держав, в першу чергу США, вони були приводом для розвитку збройної системи, та розвитку тіньової економіки. А це надзвичайні тіньові прибутки.

І президент Колумбії зараз відмовляється від багатств, які він може отримувати в нелегальний спосіб, чим до нього користувались попередні президенти: надходження від нелегального бізнесу від продажу наркотиків, від викрадення людей, від контрабанди, від грошей, які надавали США на боротьбу з нелегальною торгівлею наркотиків та повстанцями.

Євгенія Гончарук: Тобто попереднім президентам було вигідно продовжувати війну, і вони отримували прибуток з тієї діяльності, яку вели FARC?

Олександра Ковальова: Я не маю права так звинувачувати людей, але це не перша спроба залагоджувати конфлікт. Таких спроб було три, з яких найвдаліша була у 80-ті роки, коли вдалося це збройне угруповання приєднати до політичної партії Союзу патріотичних сил, але ці члени угруповання невдовзі стали мішенню для праворадикальних повстанців, які їх всіх перебили.

Тобто спроби реалізовувались, але в попереднє десятиліття колишній президент Альваро Урібе був зацікавлений у продовжені цієї війни та незацікавлений у вирішені проблеми.

Олександр Близнюк: Який зиск США від цього конфлікту?

Олександра Ковальова: Коли почалася холодна війна між США і Радянським союзом, США і Радянський союз втрутилися в політику Колумбію. Тобто вона стала таким латиноамериканським В’єтнамом.

З кінця 80-х років починається серйозна війна між наркокартелями, де беруть участь США своєю фінансовою та технічною допомогою.

З 2000 року США офіційно розпочинають відомий план «Колумбія», за яким надаються величезні кошти на боротьбу із нелегальним виробництвом наркотиків і з повстанцями, тим часом серйозно розширюючи свою військову присутність у Колумбії.

Олександр Близнюк: В звертанні до преси з боку Нобелівського комітету наголошується, шо цю нагороду потрібно розглядати як данину не тільки президенту, але й колумбійському народу. Невже колумбійський народ його підтримав, адже складається враження, що всі причетні до місцевої мафії.

Олександра Ковальова: В принципі, можна сказати і так. Впродовж цього періоду більша частина населення була втягнута тим чи іншим чином до нелегального бізнесу, який розвивався в країні, але це відбувалося тому, що в них не було іншого доходу. Адже всі ці роки економіка країни практично не розвивалася.

Олександр Близнюк: Як їм вдасться вижити, бо фактично взятий курс на відмову від цього шляху?

Олександра Ковальова: Саме тому ця Нобелівська премія миру є знаковою, попри те, що результати проведеного референдуму свідчать про те, що населення нібито не схвалює політику президента. Та посудіть самі, кому ж сподобається такий тривалий час жити в напруженні? За деякими оцінками з кінця 60-х років в країні вбито понад 250 тисяч осіб, а 10 мільйонів людей були змушені покинути свої домівки та втекти з країни.

Євгенія Гончарук: Що отримають представники FARC — цих революційних сил від цієї угоди?

Олександра Ковальова: Головною умовою, на яку погодились FARC, було представництво у законодавчих органах влади. Їм було надано 10 місць у владі, з яких 5 місць у палаті представників, і 5 — у сенаті.

Звичайно, не йшлось про повну амністію, але домовились до того, що до справедливого суду дійдуть тільки ті, чиї злочини буде реально доведено. А вони в свою чергу вимагали, щоб судили за ці злочини не лише їх, але й тих, хто їм протистояв. Це збройні загони самооборони, які функціонували в країні з кінця 80-х, і створювались землевласниками, політиками, військовими. Вони, фактично, і займалися нелегальною наркоторгівлею, мародерством, масовими вбивствами.

Насправді, повстанці до їхньої появи таким не відрізнялися, вони цим не займалися.

Олександр Близнюк: Якщо слідкувати за історичними подіями у В’єтнамі, Анголі, Афганістані, то важко не помітити, що там були присутні дві сторони — США і Радянський союз. Що відбувається в Колумбії в цьому плані? Ми бачимо, що офіційну владу підтримують США. А де Росія в цій ділянці?

Олександра Ковальова: Росія вже багато років не втручається у справи Колумбії. Це вжне тривалий час вотчина Сполучених штатів. Проте я не можу сказати, що США сприяли мирному вирішенню конфлікту, більше до цього докладали зусилля країни Європи.

Якщо зусилля колумбійського уряду принесуть результат, то вплив Сполучених штатів значно зменшиться.