Тетяна Трощинська: НСЖУ і Міжнародна федерація журналістів розпочинає акцію солідарності з журналістами, які були побиті, заарештовані, яким погрожували і проти кого здійснювали будь-які злочини. Що це за акція?
Сергій Томіленко: Дійсно, ми зараз розгортаємо таку національну кампанію. І ми, і міжнародні партнери визначили, що фізична безпека журналістів — це одна з ключових проблем, бо клімат у країні небезпечний. І за часів режиму Януковича і Майдану, коли проти журналістів застосовували кийки, і потім була багато інших випадків, до яких ми хочемо привернути увагу, бо безкарність провокує безкарність. Наша кампанія не тільки про 2014 рік, а ми будемо акцентуватися на всі три роки після.
Василь Шандро: Яка тенденція за ці три роки?
Сергій Томіленко: Очевидно, що пік побиття і затримання журналістів — це період Майдану, коли режим Януковича опирався всіма силами і хотів втриматись. Ми говоримо про січень 2014 року, коли побили 103 журналістів, 6 заарештували. Звичайно, зараз ми не фіксуємо такої кількості нападів, але в той же час немає жодного випадку покарання винних.
Я хотів би звернути увагу, що ми звертаємось до національних і регіональних медіа, але я хочу, щоб це не були просто гасла. Безкарність — це не лише загальне поняття, безкарність має виконавців — це конкретні слідчі, які не проводять роботу, це працівники прокуратури і судів.
Сьогодні ми йдемо далі загальних моніторингів і розпочинаємо процедуру ревізії кожної справи. Ми спілкуємося з кожним побитим журналістом, запитуємо подавали вони скарги чи ні, які результати. Є тривожна інформація, що вже є такі розчаровані, хто три рази давав свідчення, але прокуратура не зацікавлена і справа не рухається.
Журналісту 5 каналу резинова куля влучила в об’єктив, тобто техніка його фактично врятувала. Але справу затягували і врешті-решт йому було простіше написати відмову. Всі зітхнули з полегшенням — прокуратура, бо на одну справу менше, журналіст, бо не треба витрачати час на допити, засідання.
Василь Шандро: Тобто у жодній справі, про які ви говорите, немає ніякого розвитку?
Сергій Томіленко: Принаймні, якщо він є, то нам про це невідомо. Найбільш цинічну всю цю анатомію безкарності видно у справі про побиття фотокореспондента Ігоря Єфімова у Черкасах (коли з автобуса виходили міліціонери і всі по черзі били журналіста кийком). Генпрокуратура, прокуратура Черкаської області, місцева поліція звітували на найвищому рівні в Адміністрації президента. Нас заспокоювали, що це показова справа, що проведені усі слідчі дії, є зняті побої, є свідчення, закривавлені фотографії. Нас годували обіцянками, що справа вже у суді.
Але наприкінці минулого року, місяць тому, суд прийняв рішення, яке виправдовує єдиного підозрюваного, якого ледь-ледь встановила прокуратура. Кілька днів тому ми отримали копію вироку і побачило, що встановлено всі ці двадцять прізвищ міліціонерів, але оскільки кожен каже, що не бачив, хто саме бив Єфімова, відповідно обвинувачення може падати на керівника підрозділу. Але ми бачимо як справа розвалилася і будемо у ній працювати.
Наша місія — не відкрутити голову чи розіп’яти тих, хто бив журналіста, а мати прецедент, коли вони хоча б не матимуть права працювати у правоохоронних органах. Понесуть принаймні якусь відповідальність.