Зараз Україна на межі тіні і цивілізації, — Вахтанґ Кебуладзе

25 серпня відбудеться лекція Вахтанґа Кебуладзе: «Мінливі цінності чи цінність мінливості» про складні питання, які завжди на часі. 

Василь Шандро: Чи цінності для нас формуються за певними механізмами?

Вахтанґ Кебуладзе: На це може бути декілька поглядів. У інтелектуальній традиції, яку я представляю, феноменології, найбільший авторитет стосовно цінностей Макс Шелер. Якщо дуже спрощувати його позицію, цінності є чимось наперед даним нам і несформованим суспільством історично чи культурно. Скажімо, така загальна цінність, як цінність життя. Це те, що зумовлює будь-яку можливість ухвалення рішень. Якщо нема життя, нема кому-що ухвалювати.

Василь Шандро: Це щось подібне до ідеї в античному розумінні?

Вахтанґ Кебуладзе: Я був би обережніший — тоді б ми зіслизнули до платонізму, феноменологічна позиція щодо цінностей більш витончена. В сучасному світі, про це йтиметься на презентації, цінності не існують самі по собі, як ідеї, які ширяють десь у повітрі. Цінності в сучасному суспільстві завжди представлені через соціальні інститути: освітні, релігійні, певні традиції, літературу, мистецтво, родину. Я б не хотів тут казати, що вони нам нав’язані. Вони нам запропоновані. Те, який набір цінностей обирає людина, залежить від великої кількості чинників.

Василь Шандро: Але є і загальні цінності, такі як любов.

Вахтанґ Кебуладзе: Річ у тім, що ми так чи інакше належимо до християнської цивілізації. Нам притаманно розглядати власні цінності як універсальні. В цьому певною мірою і сила Західної цивілізації, але з іншого боку, і драма.

Коли ми натрапляємо на якісь інші традиції, інші способи життя, це підважує нашу позицію.

Коли ми розуміємо, що наше уявлення про те, яким має бути життя, наші цінності можуть бути неуніверсальними — це серйозний виклик. Те, що відбувається на Близькому Сході, це один з таких викликів.

Василь Шандро: Протистояння культури і цивілізації до цього часу актуальне?

Вахтанґ Кебуладзе: Є моя публікація на «УТ»: «Змінити «інтелектуальні окуляри». Я пишу, що у спадок від ХХ століття, зокрема, нам залишається це уявлення про так званий «конфлікт цивілізацій» від Гаттінґтона, це йде ще до Шпенґлера і до Тойнбі. Це погляд, який зараз популярний серед політиків, тих, хто ухвалює рішення. Мовляв, є багато цивілізацій. І те, що відбувається на Близькому Сході, це «конфлікт цивілізацій» — зіткнення ісламської і західнохристиянської цивілізацій. Але якщо ми пильніше придивимось, чи це відбувається там направду, хто там з ким воює?

Ольга Веснянка: А які цивілізації воюють у нас на сході України?

Вахтанґ Кебуладзе: Якщо дивитись окулярами ХХ століття, скажімо, Гаттінґтона, то який вирок він ухвалює стосовно України: єдине що він виключає, спираючись на поліцивілізаційний підхід, україно-російську війну. Вона неможлива, бо ми належимо до однієї цивілізації. Що ми бачимо сьогодні? Україно-російську війну. Лише посіпаки Кремля говорять, що там громадянська війна.

Можливо, я скажу провокаційну річ, є одна цивілізація — Західна цивілізація. Всі інше — не гірше, а інше. Навряд чи мусульманин скаже, що його умма є цивілізацією, навряд він зрозуміє. Поняття, яке народилося на Заході (від «civitas») почали використовувати як метафору, говорити про китайську цивілізацію, ісламську цивілізацію. Почали розглядати культурно-історичні утворення як цивілізації.

Стосовно Росії у мене є метафора, що це не цивілізація, і не антицивілізація, а це тінь Західної цивілізації. Тінь — те, що відтворює контури, але в тіньовий спосіб. І те, що зараз відбувається — ми на межі тіні і цивілізації.

Питання зараз стоїть, чи випростаємось ми з цієї тіні і остаточно долучимось до цивілізації, чи нас чи частину нашої країни поглине ця тінь?

Ольга Веснянка: Цінності людей, заражених пропагандою, радянськими ідеалами, мінливі?

Вахтанґ Кебуладзе: Тут, як нам мене, протистоять дві фундаментальні цінності. Свободи та безпеки. Будь-яка тоталітарна чи авторитарна влада, мовляв, дає безпеку, але позбавляє свободи. Це найбільша ілюзія в історії людства. Сталінський, гітлерівський та інші режими це показали. Коли людина добровільно відмовляється від свободи, наражається на найбільшу небезпеку у своєму житті. І ця удавана безпека завершується концтаборами, голодоморами, ГУЛАГами. Якщо вдасться зруйнувати уявлення про те, що можна віддати свободу і так отримати безпеку, тоді ми переможемо на цьому ціннісному рівні.

Василь Шандро: Часто, коли ми говоримо про цінності, говоримо про традиції, консерватизм. Україна — консервативна держава?

Вахтанґ Кебуладзе: У мене виникла дещо парадоксальна формула, що Україна надто модерна, аби бути патріархальною і надто патріархальна, щоб бути модерною.

Василь Шандро: Держава і незалежність — цінності для України? Чи відбувся злам в часи Євромайдану?

Вахтанґ Кебуладзе: Думаю, стався важливий злам ставлення до держави. Я завжди сперечався щодо Майдану. Для мене, насамперед, він був ліберальним. 

Мені здається, в багатьох українців ставлення до держави змінилось. Здебільшого, воно було або в режимі «мені байдуже», або забарвлене негативними нотками. Це йде у спадок від Союзу. До держави почали ставитись не як до великого батька, поганого чи доброго.

Майдан показав, що якщо, навіть такий потужний криміналізований орган влади як «Беркут», стає на захист злочинної влади, а народ постає проти цього, народ правий. І він переможе. Це був дуже важливий психологічний момент для багатьох людей. Держава стала сприйматися як республіка — спільна справа. І коли ми сприймаємо державу як спільну справу, ми стаємо цивілізованими.