Жиленко пропагувала українську мову, коли це було небезпечно, — науковець

Про творчість письменниці говоримо з кандидатом філологічних наук Каринною Сардарян.

При мікрофоні журналісти Олег Білецький та Олексій Бурлаков.

Каринна Сардарян: 28 квітня Ірині Володимирівні Жиленко мало виповнитися 75. Вона була автором понад 20 поетичних збірок: «Соло на сольфі», «Автопортрет у червоному», «Вікно у сад» та інших. Крім того, були поезії для дітей. З-під пера Ірини Володимирівни вийшли публіцистична збірка «Homo Feriens».

Її творчості притаманні мотиви національної самосвідомості, оскільки вона дійсно пропагувала українську мову, коли це було навіть небезпечно. Також мотиви родинного щастя, блаженства творчості, життя сучасного міста, міської родини, пошуки щастя.

Зупинимось також на біблійному фоні, оскільки цього року її день народження припав на страсний тиждень.

Олег Білецький: Залучення релігійних моментів типове для письменників того часу?

Каринна Сардарян: Звісно, це було нетиповим. Дебют Ірини Володимирівни не відразу сприйняли. Були й прихильні, й дуже негативні рецензії. Її творчість випереджала час. Як вона сама пояснювала у книзі спогадів «Homo Feriens», тобто «Людина святкуюча», що вона ставила критиків своїм гумором у безвихідне положення.

Олексій Бурлаков: Оскільки ви написали монографію про творчість цієї письменниці, напевно, ви знайшли про неї щось таке, чого ніхто не знав досі.

Каринна Сардарян: Я зробила комплексне дослідження, яке передбачає аналіз книги спогадів «Homo Feriens» та її поетичну творчість на матеріалі поетичної збірки «Євангеліє від ластівки», оскільки це найповніше видання вибраних творів.

Олег Білецький: Ці твори, збірки можна знайти всюди?

Каринна Сардарян: Думаю, книгу спогадів можна придбати. Перевидання поетичних збірок я не знайшла. В бібліотеках Харкова та Києва є. В мережі викладено деякі поезії.

Її перекладали російською, польською і навіть бразильською мовами.

Олексій Бурлаков: Розкажіть про премію 2012 року.

Каринна Сардарян: Письменниця отримала премію Василя Стуса за книгу спогадів «Homo Feriens». Завдяки ній я полюбила Ірину Жиленко.

Може бути цікаво