Знести чи ремонтувати: що робити з житлом, збудованим за часів СРСР?

“За оцінками експертів, близько 75 млн квадратних метрів застарілого житла в Україні є непридатним для проживання, так як знаходиться в аварійному стані. У Києві такого житла близько 9 млн квадратних метрів, тобто шоста частина столичного житлового фонду є непридатною для проживання” – сказано на сайті уряду. У студії Громадського радіо керівниця сектору будівництв Офісу ефективного регулювання Олена Шуляк. Обгвовюємо цю проблему. 

Олена Шуляк: 90% житла, яке ми зараз бачимо – було збудоване в Україні до 90-х років. Дійсно, 75 мільйонів квадратних метрів складають саме хрущовки. Перша хрущовка була збудована ще у 1959 році, і в Радянському союзі працювала дуже велика індустріальна програма, працювало 402 залізобетонних комбінати, і більше, ніж 200 полігонів, на яких збирались саме будівельні конструкції. Радянський союз ідею створення хрущовок, такого доступного житла не придумав сам, ця схема до нього вже реалізовувалась в таких країнах, як Велика Британія, Франція, Іспанія, і коли в СРСР будували хрущовки, то передбачалося, що термін експлуатації таких будівель буде 25 років, в деяких випадках вирішили, що цей показник буде 50 років. Але пройшло вже досить більше, ніж ці цифри, які я кажу.

Здебільшого всі хрущовки мають дуже багато проблем зі своїм станом, тому що дуже погана і гідроізоляція, і теплоізоляція, практично у всіх 100% цих будинків проблеми з дахом, з термомодернізацією, з мережами. Ті ж підвали – є розсадниками цвілі, грибка, тарганів.

В Україні Київ був першим містом, яке розробило так звану стратегію як конструювати п’ятиповерхові застарілі будинки. Але далі, ніж концепція міста Києва це не пішло, тому що не було на той час нормативно-правової бази, щоб можна було реалізувати таку програму. У 2005 році уряд зробив першу спробу прийняти закон, який стосувався реконструкції кварталів застарілого житла. Перша спроба була невдалою, і в 2006 році був прийнятий закон України щодо комплексної реконструкції кварталів. Тобто більше 10 років у нас такий закон є, але механізмів, як реалізувати положення цього нормативного акту – на жаль, сьогодні немає.

Євгенія Гончарук: В Києві були прецеденти, щоб якийсь такий будинок реконструювали? Або знесли, а людей переселили?

Олена Шуляк: У нас тільки на виході такий перший прецедент. Це будинок по вулиці Мілютенка, 23. Наскільки я знаю, там є певна загроза для життя та здоров’я людей, тому що там є проблеми з грибком, і люди, які дихають цими непотрібними і загрозливими бактеріями дали згоду на відселення. Київська міська влада навіть готова їм запропонувати якесь рішення, але на сьогодні фактичного переселення, переїзду – ще немає. Люди переживають, що їх будинок зможуть знести, а вони жило не отримають.

Василь Шандро: Що вигідніше робити? Знести і переселити людей в нові будівлі, чи якось відремонтувати старі?  

Олена Шуляк: В Німеччині вже більше 20-ти років реалізується така програма, яка називається програмою санації. Спершу була проведена інвентаризація, а тоді санація таких будинків. Вони не пішли шляхом знесення, а пішли шляхом модернізації. На сьогодні вже близько 70% модернізовано, це близько 22 000 будинків. Частину грошей давав уряд, частину – власники таких приміщень, їм уряд надавав кредит на 25 років під 3% річних, і було обов’язкове використання і коштів власників будинків, тобто така відповідальність не тільки уряду, а й тих мешканців, які там проживали. В Україні інша ситуація. У 2005 році, коли були перші заяви про реконструкцію, в наших хрущовках були прописані батьки, діти, внуки, правнуки, родичі з села і так далі, щоб отримати компенсацію, тому що норми Житлового кодексу ніхто не відміняв, і на одну людину у нас в Україні є 16,5 м. квадратних, коли людина повинна бути мінімально забезпечена такими квадратними метрами. Сьогодні, я думаю, що ніхто не знає в Україні, скільки таких людей прописано, і скільки людей претендують на компенсацію або квадратними метрами, або на грошову компенсацію.

Я думаю, що є деякі будинки, які потрібно зносити. Але потрібно розуміти, що якщо ти зачепиш один будинок, то зруйнуєш інший, і потрібно зносити весь квартал. Коли зносиш весь квартал – постає питання зовнішніх мереж. Для економічної вигоди, звісно що інвестор буде будувати більш багатоповерхове житло, а чим більше поверхів – тим більше мешканців, і вже більше навантаження на мережі, і виникає знову питання: а як забезпечити дитячими садочками, школами, лікарнями та іншою соціальною інфраструктурою. Тому це питання дуже комплексне, немає простого рішення, і я думаю, що ми витратимо досить багато часу для того, щоб таке рішення напрацювати. 

Повну розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі.