«Ленін в кущах». Що змінила декомунізація за 5 років

У програмі «Реформатори» про реформи, які відбулися і відбуються в житті українського суспільства, сьогодні поговоримо про успіхи та недоліки декомунізації

Ведучі

Григорій Пирлік,

Анастасія Багаліка

Гостi

Сергій Рябенко

«Ленін в кущах». Що змінила декомунізація за 5 років
https://static.hromadske.radio/2019/09/hr-rf_19-09-24.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/09/hr-rf_19-09-24.mp3
«Ленін в кущах». Що змінила декомунізація за 5 років
0:00
/
0:00

Зокрема, у випуску говоримо про таке:

  • Як починався Ленінопад в Україні?
  • Що творці декомунізації вважають її найважливішим підсумком?
  • Та хто оплакує повалені пам’ятники комуністичним діячам?

Гість нашої студії — юрист Українського інституту національної пам’яті Сергій Рябенко.

ryabenko_sergiy.jpg
Сергій Рябенко Громадське радіо

Декомунізація – реформа, яка відбулася?

«Без перебільшення можна сказати, що реформа декомунізації – це одна з тих реформ, яка, на мою думку, найбільш успішно була втілена впродовж останніх п’яти років. Взагалі декомунізація, за визначенням, яке дав свого часу Європейський парламент, це зміна свідомості. Зміна ставлення суспільства, держави до тоталітарного минулого, до тих злочинів, до тих методів управління суспільством, які використовував комуністичний і тоталітарний режим для того, щоб утримувати на той момент суспільство в покорі. І соціологічні дослідження дають таку дуже цікаву картинку про те, що ця зміна в свідомості відбувається, і відбувається доволі успішно.

Наприклад, якщо порівняти ставлення до одного з найбільших злочинів комуністичного режиму – Голодомору 1932-33-го років, то завдяки тому, що це питання було винесено на найвищий державний рівень, понад 75% опитаних респондентів погоджуються з тим, що це дійсно був злочин геноциду. Так само після прийняття закону про декомунізацію, понад 50% громадян підтримали засудження комуністичного тоталітарного режиму. Так само є достатньо непоганий рівень відкритості архівів  колишнього КДБ».

Один з аспектів декомунізації — повалення пам’ятників комуністичним діячам. Цей процес на початку Революції Гідності і в перші роки після зміни влади був стихійним. А потім прибирання монументів стало обов’язковим. Історію Ленінопадів нагадав Григорій Пирлік.

Чому пам’ятник Жукову чи Карлу Марксу ми зносимо, а пам’ятник Шевченку чи Тичині залишаємо?

Закон про декомунізацію поширюється на зображення пам’ятників, пам’ятні знаки, присвячені особам, які обіймали керівні посади в Комуністичній партії, включно з органами державної безпеки. Крім того, вона розповсюджується  на пам’ятники і пам’ятні знаки, які пов’язані з діяльністю Комуністичної партії.  

«Наприклад, образ Маркса, Енгельса, Леніна достатньо активно використовувався в радянські часи з пропагандистською метою. Можна згадати всі ці першотравневі демонстрації чи демонстрації на річницю Жовтневого перевороту, там, де одним з зображень несли тріо цих вождів, тобто Маркс, Енгельс, а потім вже і Ленін, який втілював їхні практики в Радянському Союзі. За часів Сталіна там було ще й четверте зображення, тобто після Леніна там був ще й профіль Сталіна, і цих чотирьох вождів несли. Зі Сталіним ситуація значна краща, однак образ Маркса в пам’ятних знаках доволі активно використовувався. Не маю нічого проти того, щоб в рамках наукових досліджень вивчати спадщину Маркса, чи то Енгельса, чи то навіть Леніна, якщо це будуть робити фахові науковці, але в державі Україна навряд чи є доцільним чи правильним гуруфікувати тих осіб, які пов’язані з тим, що комуністичний режим у ХХ столітті на території України мав місце».

Радянська влада використовувала для своєї пропаганди досить різні постаті, наприклад, вона використовувала постать Тараса Шевченка чи Івана Франка.

«Питання з Шевченком, чи Тичиною, чи Патоном в законі врегульоване в той спосіб, що якщо діяльність особи була значною мірою пов’язана з розвитком української культури, може бути символікою, однак вона не підпадає під якийсь обов’язковий демонтаж чи то усунення. Дуже часто мені задають питання, що ви там, мовляв, вимагаєте прибрати Жукова, який вніс величезний вклад в розгром нацизму, однак не чіпаєте Тичину. Але тут є пряма норма закону, яка говорить про те, що Тичина, хоча і обіймав формально посаду голови президії Верховної Ради в радянський період, однак його діяльність значною мірою була пов’язана з розвитком української культури. Тому він є винятком, який не підпадає під дію закону. Така сама ситуація з Патоном, який формально був членом ЦК, однак вся його діяльність була пов’язана з розвитком української науки».

Перейменування – чи можуть залишитися радянські назви, але бути переосмисленими?

Близько тисячі перейменованих населених пунктів, демонтаж пам’ятників та символів комунізму, нові назви для вулиць, районів і установ. Майже чотири роки тому в Україні стартував процес декомунізації. Як він триває у Маріуполі дізнавалася Ганна Прокопенко.

«Закон не говорить, що радянські назви мають бути якось переосмисленими чи якось там змінена етимологія, як пропонував один з колишніх депутатів минулого скликання Верховної Ради зробити з містом Дніпро, тоді Дніпропетровськ. Це все не є виконанням закону. Закон каже чітко, що якщо назва є з символікою, якщо вона підпадає чітко під перейменування, то ця назва має бути змінена. Єдине, що закон не каже, якою має бути саме ця нова назва, тут вже мала б свій вибір зробити місцева громада і ті депутати, яким делегувала громада ухвалювати це рішення».

Значення декомунізації та її підсумки озвучив вже колишній директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у програмі Громадського радіо «Кут зору».

А доктор історичних наук Георгій Кас’янов в інтерв’ю за 2016-ий рік досить послідовно критикує те, як відбувається декомунізація. «Основна ідеологія того, що вони роблять, – це нав’язування суспільству певного наративу пам’яті. Тобто фактично йдеться про ідеологічну уніфікацію – цілком як у Радянському Союзі.  Люди, які є ініціаторами декомунізації, своїми діями дуже нагадують комсомольських активістів Прагнення ідеологічної уніфікації, принаймні в галузі історії – це відкритий шлях до ідеологічної уніфікації в інших сферах. Суспільство набагато більше, ніж одна ідеологія, навіть популярна. Якщо Інститут національної пам’яті хоче звести Україну до певних ідеологічних стандартів, то, очевидно, це буде проблемою для всієї країни в майбутньому, яка не вся потерпить «єдінствєнно правільного учєнія»

Висновки реформаторів – чи стала декомунізація успішною?

«Я б розділив декомунізацію як таку на два етапи. Якщо ми говоримо про етап перейменування вулиць чи то усунення пам’ятників, які є маркерами тоталітарного режиму, то на 90-95% цей процес, на мою думку, відбувся успішно. 5% я залишаю на так званий мем – «Леніни в кущах», тобто там, де десь в якійсь сільській раді десь в кущах є пам’ятник Леніну, який не обліковується, про який всі забули. Ці 5% теж поступово будуть вирішені.

Крім того, декомунізація сприяла тому, що місцеві громади більше почали цікавитися своєю локальною історією. Це був великий виклик для них, тому що для дуже багатьох населених пунктів рахуються, що були засновані в радянський час, а до того формально нібито нічого не було. Однак це був виклик для істориків, краєзнавців дещо глибше покопатися в історії цієї місцевості.

Як такі вдалі приклади, можу навести місто Дніпро, там, де дуже вдало, на мою думку, підійшла і міська влада, і топонімічна комісія, яка розглядала питання нових назв, і яка не просто механічно змінила вулиці Леніна на Яворницького чи щось таке, а вони підійшли таким кущовим методом, коли певні вулиці, які були перейменовані  в рамках декомунізації, були пов’язані між собою. Наприклад, певний квартал був присвячений історії Козацької доби, навколо проспекту Яворницького з’явилися вулиці, так само пов’язані або з Яворницьким, або з історією козаччини.

Другий такий вдалий приклад – це Вінниця, яка не просто теж зробила перейменування відповідних топонімів, а зробила дуже вдалу промоційну кампанію – чому старі назви є неприйнятними і не можуть залишатися. По місту, на зупинках громадського транспорту, на відповідних стендах була розміщена інформація про те, на честь кого ці вулиці були названі за радянських часів. І так само, коли ці вулиці отримали нові назви, з’явилася інформація, на честь кого чи на честь якої події ці вулиці були перейменовані. Це доволі вдало зайшло, і приклад Вінниці ми радили використовувати й іншим містам».

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Програма «Реформатори» виходить за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується організацією Інтерньюс (Internews).