В’ятрович розповів, як Зеленському не повторити долю Януковича

В студії “Громадського радіо” – екс-голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Він очолював інститут з 2014 року, є одним з ініціаторів декомунізації. Балотувався на останніх  виборах до Верховної Ради в списку “Європейської Солідарності”.  

Тетяна Трощинська: Хто ініціював звільнення, чи планували ви йти все одно зі зміною влади?

Володимир В’ятрович: Очевидно, що причиною мого звільнення є зміна влади, політичні причини. Я мав про це перемовини з прем’єр-міністром Олексієм Гончаруком. Домовились таким чином, що керівництво буде змінене, але інститут збереже свій попередній формат. Я побоювався повторення 2010 року, коли інститут було фактично ліквідовано, його позбавили статусу центрального органу виконавчої влади. Я отримав запевнення, що інститут залишиться, залишаться ключові напрямки роботи, яким ми займалися протягом 5 років. 

Таким першим позитивним сигналом є те, що в проекті уряду, який подано на розгляд парламенту, збережено фінансування для Інституту національної пам’яті приблизно в тому самому об’ємі, як і минулого року. 

Тетяна Трощинська: Політичні причини (звільнення – прим. редакції) були названі? Декомунізація, українсько-польські відносини?

Володимир В’ятрович: Ні, нічого з того, що стосувалося діяльності Інституту національної пам’яті. 

Я думаю, що мова йде про мою персону особисто, ставлення до моєї персони зокрема Президента. 

Тетяна Трощинська: Стосовно наступника(ці) вам нічого не відомо?

Володимир В’ятрович: Важко щось сказати, посада передбачає конкурс. За результатами конкурсу побачимо.

Тетяна Трощинська: За ці роки, що ви працювали на посаді, декомунізація вийшла за межі перейменування вулиць? 

Володимир В’ятрович: Вийшла. 52 тисячі вулиць перейменовано, ще й населені пункти. Демонтовано близько 2,5 тисяч пам’ятників вождям комуністичного тоталітарного режиму. Але найважливіше, що почалися дискусії про комуністичне минуле. Чому ми говоримо про режим як злочинний і чому він має бути засуджений. Ця робота з популяризації історії, розкриття інформації про радянське минуле – це важливо. Наступного тижня в нас буде виставка Battle of memories, яка якраз покаже дихотомію між уявленим радянським минулим і тим, яким воно було насправді аж до якихось побутових дрібниць, про які вже забули.

Тетяна Трощинська: На виборах все ж таки дещо інший дискурс спрацював, вам не здається? 

Володимир В’ятрович: Так спрацював, дещо популістський дискурс, побудований на очікуванні дуже простих і швидких відповідей на дуже складні питання.  А кожна проста відповідь на складне питання є невірною.

Суспільні зміни не можуть бути аж такими швидкими. Я вважаю, що і так за 5 років було зроблено дуже багато. Власне, війна виступила каталізатором серйозних змін. Але ці зміни зачепили далеко не всіх і не так глибоко. Очевидно, люди, які були якимось чином заангажовані у Майдан, волонтерську діяльність, війну, прокинулись для дуже активного громадського життя, вони дуже змінилися.

Але ці зміни призвели до певного розриву з іншими людьми, які залишились десь на тому рівні 2013 року.

Це умовний поділ між тими, хто став громадянами і тими, хто залишився глядачами. Велика частина українців і далі спостерігає за політичною ситуацією в Україні, як за якимось телевізійним шоу.

І, очевидно, що їм хочеться якихось швидких рішень, солодких обіцянок, попри те, що зрозуміло, принаймні для частини суспільства, що ці обіцянки ніколи не будуть виконані. Але, тим не менш, люди хочуть чути їх.

Це захоплення, яке ми маємо зараз Зеленським, якщо говорити об’єктивно, навіть без оцінки його як політика, ні на що не опирається. Не було жодних важливих кроків, зроблених Зеленським, які би давали підстави для такого високого ступеня громадської довіри. Для мене це, на жаль, означає, що буде таке саме різке падіння цієї довіри.

Бо те, що тримається на емоціях, воно дуже нетривке.

Порошенко став тим президентом, який нарешті реалізував гасла про мову і церкву, визнання УПА та інше. Вибори на цінності не натягуються. Цінності – це дещо більш стратегічне, про що говоримо в контексті далеко не п’ятирічного циклу. 

Тетяна Трощинська: Тобто за це ще проголосують колись?

Володимир В’ятрович: Це ще буде справляти свій вплив, і це вже справляє вплив. Я переконаний, що якщо не станеться якихось катаклізмів, і Зеленський поступово з президента України стане українським президентом. Це вже доля українських керівників. Таким став Кравчук, колишній ідеолог Комуністичної партії. Таким став абсолютно далекий від цих справ “червоний директор” Леонід Кучма, таким не став Віктор Янукович, але для нього це закінчилось плачевно. 

Тетяна Трощинська: Чи бачите ви еволюцію від часу інавгурації президента Зеленського або від часу кампанії?

Володимир В’ятрович: До певної міри я бачу, що дуже багато з того, що говорилося  Зеленським під час кампанії, виявилося брехнею. В даному випадку ця брехня позитивно сприймається, бо якби це було правдою, воно би мене напружило. Мова йде і про Зеленського, і про оточення. Про обіцянки робити щось з законом про мову, інші такого роду речі. Мені здається, Зеленський поступово таки міняється. Для мене таким показовим моментом стало звернення Зеленського до президента Ізраїлю з приводу визнання Голодомору геноцидом. Це дуже чітко показало, що, принаймні в цих питаннях, він взяв на себе зобов’язання продовжити політику своїх попередників. Це дуже добре, це те, що робить нас зрілою державою. Хотілося б ще, щоб з боку Зеленського була так само чітка послідовність і в зовнішній політиці. Цього поки що бракує. Ми не знаємо, що буде на черговому засіданні в Нормандському форматі, дуже хочеться, щоб попри тиск з боку Росії, і навіть частини західних партнерів, мова не йтиме про здачу національних інтересів. 

Повну розмову слухайте у доданому звуковому файлі