Вчити по-новому. Реформа початкової освіти — на прикладі київської школи

Для Максима Яремича це останній день у першому класі, перед першими літніми канікулами. Хлопець каже – за школою сумуватиме. У 203-й школі – свято останнього дзвоника. Тому Максимка сьогодні не за партою, а на шкільному подвір’ї за столом із ласощами. Інша школярка, Ангеліна, пояснює, чому вона закінчила перший клас без відміток.

«Нам тільки ставлять плюсики і мінуси. Правильно зробили чи ні».

 Поки діти на подвір’ї, разом із заступницею директора розглядаємо спорожнілий кабінет першого класу. Замість звичайної дошки – мультимедійна, а парти – одинарні. Саме одномісні парти передбачають вимоги до Нової Української школи. У дитини в такому випадку є свій простір, парти легше пересувати, а вчитель може підійти до учня з будь-якого боку. На стінах – фотографії іменинників та долоньки. Навіщо вони, пояснює мама першокласника Олена.

«Долоньки – це все, що виконують діти на уроці – якісь поробки, малюнки чи, наприклад, тематика була – правила дорожнього руху. І це вивішують, … вони навіть самі це все вивішують».

Олена розповідає: те, як змінюється викладання в першому класі, їй подобається. Спершу не могла звикнути, що дітям не дають домашнє завдання. Але схвалює, що вчителі використовують більше ігрових форм навчання.

«Перш за все, дітям цікаво. Їх зацікавили, а потім почали привчати до того, що потрібно виконувати якісь завдання, правильно сидіти, є якісь певні правила, обов’язки у них з’явилися».

Директор школи Андрій Мельник розповідає: інколи батькам доводилося пояснювати, що якщо домашнього завдання немає, вигадувати його за педагогів не варто. Про «Нову Українську школу» каже: до неї виявилася не готовою меблева промисловість.

«Виявилося, що просто виготовити ту кількість парт одномісних, які потрібно, у нас немає виробничих потужностей. І у зв’язку з цим меблів не випускали, не могла промисловість впоратися, хоча ось гроші, нам треба парти, а їх немає де виробляти. І це було гігантською проблемою, тому були затримки».

Парти, зарплати, обладнання, комунальні послуги оплачує держава. Але, каже Андрій Мельник, бюджетних виплат вистачає лише на найнеобхідніше.

«Уже два роки ми почали отримувати туалетний папір. А минулого року сталося страшне диво – ми отримали канцелярію та папір для того, щоб друкувати. Раніше ми або самі купували, або зверталися з проханням до батьків. Це така форма – звертатися до батьків про допомогу».

Допомогу батьків, каже директор школи, заклад використовує і зараз. Наводить приклад, коли вона потрібна.

«У мене забилася каналізація. Забилося в стику, де стик між шкільною каналізацією і міською. І ті, хто обслуговує школу, кажуть, що це місто, а місто каже, що це школа. Я дзвоню по всіх службах, і до мене приїжджає чергова бригада зі словами, що це не наша. І до мене приходять батьки і питають. Я розповідаю про ситуацію. А вони кажуть, що дітям сьогодні треба ходити до туалету. І домовилися, викликали службу, де допомогли».

За допомоги батьків школа організувала і останній дзвоник. Коли я полишав шкільне подвір’я, на ньому як раз починали натягувати тролей для розваги учнів.

Григорій Пирлік для Громадського радіо.

Про те, як працює Нова українська школа на Дніпропетровщині, можна почитати і послухати в нашому матеріалі. 

Програма «Реформатори» виходить за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується організацією Інтерньюс (Internews).