Говорячи про проблему відсутності пам’яті про важливі імена та події української культури, Лідія Стародубцева зауважила: “Я бачу не тільки історичні конотації пам’яті та забуття. Для мене культура є синонімом пам’яті, а забуття – синонімом смерті, відсутності життя. В житті культури є мнемонічне коло, коли ми пригадуємо те, про що забули, та забуваємо про те, що пам’ятали. Пам’ять і забуття – це мандрівник і його тінь”. Ігор Померанцев, говорячи про селективність пам’яті, зауважив: “Пам’ять селективна. Селективність може бути корисною. Коли людина хитрує і хоче щось забути – це здорове явище, щоб уникнути неврозів і психозів. Але я хочу, щоб були неврози та психози. Нації повинні висловитися”.
