Ілюстративне фото/будівельні матеріали
Ангеліна Завадецька: Олексію, давайте почнемо з того, чим ви займаєтеся в Altius Capital, як ваша робота пов’язана з відбудовою, із чим до вас приходять клієнти, виробники будматеріалів та інвестори.
Олексій Ращупкін: Ми в Altius Capital вже 25 років на ринку. Ми інвестиційно-банківська група, компанія, 8 людей. Наші основні продукти, які ми робимо, це ми допомагаємо компаніям чи інвесторам у процесах M&A, купівлі чи продажу бізнесу, залученні фінансування і фінансових реструктуризаціях.
Стосовно того, як ми зараз перекликаємось з відбудовою, чи з можливою відбудовою, я би тут сказав, що в нас є два блоки питань. Перше, це українські компанії, які або виробляють ці матеріали і думають про якісь розширення, збільшення, розбудову своїх потужностей, або іноземні інвестори, які дивляться на Україну в цих галузях, і ми допомагаємо їм заходити в Україну, знаходити цілі, інколи фінансування. Це будуть два основні стрими з точки зору майбутньої відбудови.
Максим Самойлюк: За оцінкою останньої RDNA5, Україні буде потрібно 588 мільярдів доларів впродовж 10 років на відбудову. Окремо величезне питання, звідки ми візьмемо ці гроші. Але зараз давайте уявимо, що перший крок ми зробили, величезний, гроші в нас уже є.
У що ми впремося далі? У брак матеріалів, людей чи щось інше?
Олексій Ращупкін: Я вам скажу так, що цей міф, що в нас немає грошей, мені здається, що це трошки міф. Тому що в нас вже є, тому якщо якщо ми зараз з вами просто порахуємо на пальцях одної руки, ми нарахуємо, я думаю, що мільярдів 10, 15, 20, які вже є в Україні. Це фонди прямого інвестування, такі як Dragon, як Horizon Capital, які вже підняли фонди з стратегії на відбудову.
Це всі, можливо, IFI, так звані міжнародні фінансові інституції, а-ля EBRD, IFC, зараз DFC з державою Україна заробила фонди. І багато інших фондів, майже з кожної країни. Swedfund, Finnfund, французи вже тут є і японці.
І це вже десь на круги, думаю, що мільярдів 15 в нас є. То, що нам бракує наразі, це бракує якісних проєктів. Коли ми з вами кажемо про відбудову вже на сотні мільярдів, а, скажімо, за все це буде близько трильйона грошей, ми впремося, я думаю, в людей, персонал, хто це може зробити, тому що це абсолютно всі ланки
Це питання, хто спроєктує такі об’єми, як ми це сплануємо, хто взагалі в світі колись робив такі відбудови. Тобто вам не потрібно збудувати завод, вам потрібно збудувати місце заново, з технологіями, які є на зараз і таке інше. Хто взагалі робив такі комплексні менеджерські проєкти?
Далі це будуть просто різноробочі, які мають щось збудувати, класти плитку, підводити, наладчики, інженерію і тому подібне. І я думаю, що це просто буде питання людей, спеціалістів і, скажімо так, знань цього, як це спланувати. Тому що знов-таки вам потрібно закривати якісь потреби на сьогодні середньострокові і довгострокові.
Це питання, як все це спланувати. Ми буквально в 22-му році з товаришем, коли почалась війна, і це ж були всі ці історії, 2-3 тижні, ми вже додумали, як буде відбудова, і ми зв’язувалися з його колегою, з яким він працював в KfW, це німецький банк, а він глава зараз в Турції. І він каже, ви маєте розуміти, що цей весь процес від концепту до погодження, до виділення коштів і будови – це роки.
Мені потрібно після землетрусу збудувати школу десь в Турції. Між тим, як коли ми вирішили, що її потрібно збудувати, до того, як ми збудували, це 2,5 роки. Це просто цей бюрократичний процес.
І те, що ми зараз чуємо від пана Корецького, і в цілому, що в нас бракує коштів, тому що ми не встигаємо робити або реформи, або якісь рішення приймати, щоб нам і Євросоюз виділяв гроші. Це питання, що ми просто маємо розуміти, що швидкість, з якою рухаємось ми, і швидкість, з якої рухаються бюрократії в Євросоюзі – це просто різні швидкості. Нам потрібно на завтра, а в них все просто розписано так, як буде.
І поки вони поставять собі галочки, введуть маячки, що ми все пройшли, грошей не буде. Тому в нас є ще одне питання, що навіть в нас будуть і проєкти, і люди. Це питання, що нам потрібно планувати всю цю відбудову вже зараз.
Ми маємо якимись дуже широкими мазками розуміти, що це буде, коли буде, як це прораховано. Це проджект-менеджмент.
Максим Самойлюк: А як це можна робити, якщо у нас щороку, буквально, інколи і декілька разів за рік змінюються умови? У 2022-му це було одне, потім почалися обстріли енергетики – це інше. Зараз, на початку року, це було одне, потім почалися прильоти по Києву й області – це вже інше.
Олексій Ращупкін: Це велике питання, на яке немає відповіді. Знову ж таки, як приклад життя, ми з клієнтами довго підписували реструктуризацію в одному з міжнародних банків з гарантією EBRD. От ми погодили 5-річну реструктуризацію, підписали, випили шампанського. За два тижні йому прилітає, третини бізнесу в нього немає, і нам потрібно знову йти розмовляти.
Але ми розуміємо, що коли ми приходимо в другий раз про це розмовляти, у нас не буде ніякої реструктуризації на 5 років. Нас кажуть, що давайте просто жити місяць від місяця, дивитися, що ви можете сплачувати нам у відсотках чи якось, і це буде така історія. Я думаю, що тут знову ж таки, питання пріоритетів, що зараз, без ніякого сумніву, це фронт, фронт, фронт, і ми бачимо, що ми ріжемо і видатки, і якісь виплати, і все спрямовуємо на фронт, але також ми розуміємо, я погоджуюсь з президентом, що в нас мають бути дві групи людей.
Одні воюють, інші забезпечують цей фронт, відбудову, ну, відбудову чи економіку. Я бачу на прикладі бізнесів, що все одно багато з бізнесів вже навчилися жити в цьому світі невизначеності, і вони просто рухаються на Захід, вони переносять виробництва на Захід, або взагалі в Європу. Вони все одно розуміють, що вони мають щось зробити з колективами.
Тому, звичайно, це просто кожен новий приліт, новий цикл ескалації нам додає викликів, але мені здається, що нам все одно потрібно мати стратегію на сьогодні, на місяць і на 3-5 років.
Ангеліна Завадецька: У мене тут є два приклади. Коли треба відновити житло, тому що людям ніде жити, і треба дах над головою, і коли ставлять нові скляні зупинки на Лук’янівці. Що потрібно відбудовувати вже зараз, а що може зачекати або плануватися?
Олексій Ращупкін: Скляні зупинки – це півбіди, якби ти просто їздиш по Печерську і бачиш, які в нас клумби, і це найголовніше, що має бути. Я розумію, що є життя, ти маєш щось робити. Мені здається, про те, що ми кажемо, що в нас є якісь миттєві потреби, коли потрібно зробити модульне житло.
Переселити когось кудись дуже швидко. Але є довгострокові проєкти, де має бути щось з генерацією електроенергії, з батареєю. Зараз нам показало, що нам точно потрібно думати про те, щоб, можливо, всі наші дата-центри були закопані ще більше під землю.
Нам точно потрібно зараз, увесь ритейл страждає, він розуміє, що всі ці громадні складські приміщення вже не працюють. Ти маєш розподілятися по невеличких складах і, можливо, навіть мати запасні склади просто пусті, які ти знімаєш наразі, але мати їх, якщо станеться щось. І мені здається, що це усвідомлення, яке в тебе з’являється, як б воно грубо не звучало, але чим швидше ти приймеш це рішення, що потрібно перебудовуватись і розуміти, що може бути найгірший сценарій…
Ангеліна Завадецька: Не чекати, поки прилетить.
Олексій Ращупкін: Ми просто бачимо, як змінилася, наприклад, Нова пошта, в яку прилетіло і як потім зараз змінюються Rozetka, АТБ, Fozzy, Епіцентри, в яких тільки це почалося. І все одно це буде рішення на сьогодні. Повертаючись до вашого питання, є точне рішення на сьогодні, коли потрібно на завтра, модульне житло, нова генерація, але є проєкти, наприклад, як NovaSklo з будівництва флет-скла, якого немає в Україні в цілому.
Але це планування на 3-4 роки. Це майданчик, це документація, це потрібно замовити обладнання, яке виготовляється, тому що воно індивідуальне, 18-24 місяці, це фінансування.
Якщо ми сьогодні не будемо робити ці кроки в підготовці цих проєктів, ми просто розуміємо, що завтра у нас все якось закінчилося. Це ще питання, як закінчилося, ми ж не знаємо, що це буде. То вам просто потрібно 18-24 місяці на будь-що.
Що з’явилося, потрібно 18-24 місяців. Якщо ми кажемо про київські заводи, то потрібно навіть збудувати склад. Це все одно 6-12 місяців.
І зараз, коли у вас стало Азовсталь, Криворіжсталь, воно все встало, це значить, що метал буде їхати з Польщі, з Турції. Це, знов-таки, інша логістика, інша доставка, інший час.
Ангеліна Завадецька: Останні обстріли значно погіршили ситуацію в українській економіці. Якщо взяти тільки зупинку металургійних підприємств, яку ви вже згадали. Яка ситуація, який стан в галузі будівельних матеріалів?
Олексій Ращупкін: Я б сказав так, що в нас, якщо ми кажемо про будівництво як таке, то вона, схід майже став. Нас там, мабуть, з того, що ми здавали, якщо ми кажемо про житло, наприклад, то схід, це майже вполовину впав у метражі. У нас майже ніяк не змінився центр Київ.
Це було приблизно 40 відсотків всього того, що здається. І у нас, звичайно, дуже піднявся захід — Закарпаття, Львівщина і Івано-Франківщина. Якщо ми кажемо, наприклад, про цеглу, то у нас там в мільйонах штук цегли до війни.
2021 рік, це, мені здається, було приблизно 750 мільйонів штук. Тобто на 2025 рік це 450 мільйонів штук. Тобто це майже вполовину, але ми відростаємо.
Ми бачимо, що інвестори іноземні, які були в Україні, вони розширюють свою присутність. Ми бачимо, наприклад, CRH, який докупив цементні заводи у Buzzi Group. Ми бачимо Kingspan, який мав свої заводи на Сході, заяву на велику відбудову його заводу на Львівщині, 350 мільйонів.
Ми бачимо Saint-Gobain, який збудовується. Ми бачимо останню заяву Taiwan Cement про покупку Івано-Франківськцементу. Тобто ми бачимо, що ті, хто тут вже був або розуміють, що таке війна і відбудова, тому що Taiwan Cement, в нього якась історична пам’ять до цього є, вони вже якось рухаються.
Ми бачимо, що більше і більше у нас є зараз звернень іноземних інвесторів на те, що «покажіть, що взагалі тут відбувається». Ми просто маємо розуміти, що, ну от уявіть собі якусь глобальну компанію, яка знаходиться в Європі, вона навіть публічна, і їй зараз моторошно йти в Україну, але вона не може пройти повз відбудову у трильйон доларів. Це як капексна програма, якої не було останні, мабуть, століття.
Тобто ти не можеш не бути тут. І єдине питання, ти зараз будеш завозити свою продукцію з Польщі, чи досліджувати, чи ти вже будеш шукати майданчики. І все, що ми кажемо їм як консультанти, як інвестиційні банкіри, що ви можете зробити свою домашню роботу зараз.
Ви можете досліджувати ринок, ви можете додивитися, де можна збудувати завод, ви можете подивитися, кого можна купляти, але це можна робити зараз. Це не потребує від вас ніяких великих грошей. Коли у вас буде рішення, що ви подивилися, «ми хочемо стати тут, нам потрібно зробити це», потім буде рішення.
Скоріше, це рішення буде після якоїсь фіксації конфлікту.
Максим Самойлюк: Наскільки зацікавленість є в цьому? Наскільки це популярне?
Олексій Ращупкін: Я скажу на прикладі того, як у нас побудована робота. 100% нашого часу, мабуть, відсотків 40 – це Україна і про Україну, це якісь M&A, залучення всередині країни. Відсотків 20 – це ми якось допомагаємо українським компаніям дивитися на щось за межами України.
І 20% – це то, що ми намагаємося спілкуватися з іноземцями, сіяти добре, вічне, що Україна існує, що вам потрібно на неї дивитися. Я думаю, що здебільшого розмови такі, що ми б готові на це були глянути, але після чогось. Але все одно, скажімо так, якщо б ми просто взяли якусь галузь, поспілкувалися з інвесторами, у нас все одно десь за 100% на наших контактів в якоїсь галузі, все одно відсотків 20 є ті, хто кажуть, ми готові поговорити наразі.
Покажіть нам, як мінімум, що у вас відбувається, щоб ми розуміли, до чого ми маємо бути готові. І це не тільки будівельні матеріали, там є розмови і в енергетиці, звичайно, там є розмови в тому ж рітейлі. Вони все одно розуміють, що країна існує, що тут є споживання, а на все це ще будуть накладатися сотні мільярдів інвестицій в майбутнє.
Максим Самойлюк: Давайте розкладемо відбудову на конкретні матеріали, наприклад, 3-4 позиції. Що ми вже зараз не можемо, наприклад, забезпечити власним виробництвом, а в яких позиціях дефіцит виникне тільки, якщо або коли почнеться масштабна відбудова? І ось скільки у нас є, скільки нам треба наростити, скільки нам знадобиться?
Олексій Ращупкін: Ну, давайте, є цемент, товарний бетон, скло і мінвата. В цементі в нас потужність виробництва 13,5-14 мільйонів тонн. Потреба на зараз 7-8, у нас навіть є експорт бетону в Польщу, наприклад, чи в Туреччині.
Потреба, яку прогнозують на відбудову, це 13-16 мільйонів тонн. Тобто ми розуміємо, що майже 2 мільйони це невелика історія, це там одна пічка, це не є якісь великі потреби. Товарний бетон ми майже повністю закриті, немає ніяких цих питань, я думаю, що це просто розширюється дуже швидко.
Скло, у нас нема скла, у нас був Лисичанський завод трошки, зараз немає взагалі. Це нова потреба, наразі, як мінімум, 20 мільйонів квадратних метрів, на відбудову потрібно 45 мільйонів.
Максим Самойлюк: До речі, зі склом дуже цікаве питання, тому що до повномасштабки, більше 70%, якщо я не помиляюся, флоат-скло, це саме матеріал для виробництва вікон, завозили з Росії, з Білорусі. Потім це все помінялося, але от і ви згадували про те, що будь-який інвестиційний проєкт зі склом, щоб від початку до виробництва 3-4 роки. Зараз уже пройшло майже 5 років від початку повномасштабної війни, скло потрібно завжди, прилітає десь, потрібно в першу чергу замінити скло.
Чому от у нас не з’явилося досі свого виробництва скла?
Олексій Ращупкін: Просто ви маєте розуміти, що це історія на 250 мільйонів плюс. Тобто цифри, які є – доларів, ну або євро, ми кажемо зараз про євро. Точно є NovaSklo, EFI Group, є ще декілька проєктів. Ви маєте розуміти, що структурування цих 250 мільйонів має бути наступним чином, що відсотків 20 чи 30 це має бути акціонерний капітал, ваш або чийсь, ви маєте зробити якийсь пул і 70% це борг.
І питання з цим боргом, що ніхто, навіть якщо ви йдете кудись, у вас має бути застава, і у вас має бути cash flow навіть на час побудови заводу. У вас має бути якийсь великий бізнес, який має за це поручитися. І це велике питання, тому що у нас проєктного фінансування в чистому вигляді, як воно існує в світі, де ти кажеш, що це з нуля, дайте мені гроші відсоткові, а потім коли це запрацює, я буду вам віддавати, бо воно у нас не дуже працює.
Тому наразі, як на мене, NovaSklo, можливо, найбільше в цьому просунулася, вони якось вже розуміють своє фінансування, вони якось вже роблять дизайн-проєкт, вони якось вже розмовляють з постачальниками. І далі це питання ризику. Навіть якщо ви інвестували 250 і збудували, ризик того, що завтра цього не буде, він величезний.
І тут ми приходимо, можливо, до вашої, точно у вас це питання буде, що потрібно зробити державі. Точно потрібні страховки на воєнні ризики. Вони є, але вони, а, невеличкі, і, б, вони дуже дорогі.
Тобто зараз, навіть Київ, це відсотків 7-8, а може і 10.
Максим Самойлюк: Якщо ще за страховки.
Олексій Ращупкін: Інше питання, чи отримаєш страховку, про це не будемо розмовляти. Тобто це питання страховки, це питання, наскільки в нас є інвестиційний клімат, який ми готові давати преференції для місцевих. У нас є великий офіс UkraineInvest, який цим займається.
Але мені здається, що це все одно не ті масштаби, про які ми маємо розмовляти в процесі сотні мільярдів.
Максим Самойлюк: Окей, ми проговорили цемент, ми проговорили скло. Що у нас, наприклад, з арматурою? Бо зараз, мені здається, вже навіть в Threds просочилася ця історія, що люди будують собі, закладають фундаменти під приватні будинки, арматура злетіла в ціні.
Чи це дійсно так?
Олексій Ращупкін: Звичайна арматура – це знов таки Азовсталь і АрселорМіттал. Я думаю, що зараз вона — ті залишки, які є на складах, потім це буде імпорт. Деякий час, поки в нас не запрацює знов наше виробництво.
Я думаю, що це буде здорожчання, ну, я не знаю, може там просто цифра зі стелі, можливо сказати, але я думаю, що це буде плюс 30 відсотків, дуже просто, а можливо 50 на арматуру. Це значить, що ви маєте дивитися на щось інше, або на карбон, або на базальт, але в нас його не дуже багато, тому це буде імпорт, це буде імпорт просто з іншими цінами. Це просто ціна перевезти з Дніпропетровська, чи перевезти з Польщі, чи з Турції.
Ангеліна Завадецька: А чи потрібно в Україні самій виготовляти все для відбудови, чи щось економічно вигідніше насправді імпортувати?
Олексій Ращупкін: Дивіться, ми просто все не можемо навіть виробляти, тому що у нас, наприклад, бітум, ми завжди завозили або з Польщі, або з той же Росії, або з Білорусі, тому що у нас просто немає нафтопереробних заводів.
Максим Самойлюк: Я посміхаюся, тому що я згадав історію щодо часів Януковича, коли він виправдовував те, що не ремонтують дороги, що бітуму немає. Це насправді правда.
Олексій Ращупкін: Я думаю, що велика альтернатива і велике питання, яке буде для післявоєнної відбудови, чи потрібні це будуть асфальтні дороги чи бетонні, тому що бетонні дороги, вони більш стійкі, майже вічні, і ми можемо це закривати власними силами.
Максим Самойлюк: Власними силами. Цемент, арматура.
Олексій Ращупкін: Цемент, арматура, пісок, так. Я не думаю, що нам потрібно все виробляти самим, але мені здається, що це питання також витрат на логістику, стосовно тої же цегли, це 150-200 кілометрів, ти не будеш везти зі Львіва в Одесу цеглу, вона має бути в Києві, а краще в Одесі. Цемент — інша математика. З бетоном, точно це буде місцева історія.
Пісок, камінь, щебінь, це місцевий видобуток. Буде велике питання щодо ізоляції, усіх цих мінват, але теж вони здебільшого місцеві. Тут теж Kingspan, це здебільшого про ізоляцію.
Я думаю, що буде збудовано два заводи на всю Україну, які просто закриються логістикою. Якісь вузькі історії, я думаю, що вони як імпортувалися, так і імпортуватимуться. Якщо з’явиться своє скло, то це буде своє скло.
Для цього вам потрібен пісок, він має бути не такий, як у нас в пісочниці, але він є. У нас є всі ці копалини.
Максим Самойлюк: Хто сьогодні готовий інвестувати, якщо готовий, в українське виробництво будматеріалів? Чи це тільки українські підприємці, якщо вони знайдуть десь гроші на це? Чи якісь міжнародні компанії і серед іноземців?
Чи інвестуватимуть тільки ті, хто працював тут до повномасштабної війни? Чи з’являються зовсім нові гравці?
Олексій Ращупкін: Я думаю, що з’являються. Taiwan Cement, його не було тут. Я думаю, що це будуть українські підприємці.
В тому числі, це будуть нові імена, всі дивляться на це по-різному. Хтось готовий вже щось робити. Знову ж таки, я думаю, що це буде українське підприємство.
Знову ж таки, повертаємось. Для того, щоб зробити щось, тобе потрібно хоча б розуміти ринок. Тобто тебе потрібно зробити дослідження, подивитися, навіть якщо ти не готовий заходити в виробництво, хто може стати дистриб’ютором твоєї продукції.
Це все одно якась домашня робота. І ми бачимо, що, ну, ми просто слідкуємо за якимись іменами, ми просто бачимо, що навіть якщо вони не роблять якихось заяв з точки зору покупки когось або виробництва тут, в них точно з’являються і дочірні компанії, які, скоріш за все, займаються тим, що вони вивчають ринок і попит. Майбутній попит або наявний попит.
І це значить, що вони вже якось готуються до імпорту чогось, ну, з якогось Євросоюзу або з Туреччини. Але це відбувається. Це не дуже публічна площина, але ми бачимо, що це є.
Далі ми бачимо, наприклад, у той же Польщі компанія BGK – це велика державна компанія, яка займається, в тому числі, страхуванням польського капіталу. Вона вже зробила представництво, вже алоковано 200 мільйонів ліміту на Україну. Вже є перші угоди страхування польського бізнесу в Україні.
Я думаю, що це буде тільки розширюватися. Ну і, знову ж таки, всі ці фонди міжнародних фінансових організацій, про яких ми говорили, вони так само додають або то, що називається risk sharing на наші банки, або вони спонсорують і підтримують свого виробника в виході на український ринок.
Максим Самойлюк: Ви згадали про Cersanit. Cersanit, наприклад, нещодавно прилетіло в їх красивезний завод у Звягелі на Житомирщині. Чи оці підвищені зараз ризики не відлякають тих, хто вже і зараз тут, чи вони триматимуться за ринок до останнього?
Олексій Ращупкін: Дивіться, я просто пам’ятаю нашу зустріч команди десь в жовтні 2022 року. Зрозуміло, перші пів року всі в якомусь шоці намагалися зрозуміти, де ми знаходимося, але ми зібралися і в мене було перше питання, хто з наших клієнтів закрив бізнес і поїхав. Ну, їх немає, їх просто немає.
З ким ми працювали, окей, у нас не було багато угод, але вони всі залишились. От зараз плюс п’ять років всі ці клієнти, вони навіть не зробили релокацію. Або із Запоріжжя, або з Кам’янського, або з Харкова.
Тому що ти впираєшся не просто в релокацію, потужності. Це одна історія. Ти маєш щось зробити з колективом.
Якщо в тебе якесь машинобудування, а здебільшого це машинобудування, і це наші історичні хаби Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя. Це просто наукові хаби, науково-студентські виробничі хаби. Такого немає на Західній Україні.
Тобто ти приїжджаєш у Львів робити пластик, робити форми для пластику, а ти не можеш знайти спеціалістів, тому що їх там немає. Це просто інший профіль індустріальний. І це питання.
І тому вони стоять до останнього там, вони якось намагаються розширюватися, релокувати, робити дубляж виробництва в інших регіонах, але вони не можуть переїхати. Послухайте інтерв’ю цього, я вже не пам’ятаю, з UBC, який у нас найбільший у світі по виробництву кранів для пива. Тобто він переїхав з Харкова до Вінниці, але він сказав, що з 100 відсотків…
Ангеліна Завадецька: Гуменний.
Олексій Ращупкін: Так, Гуменний. Точно, не міг пригадати прізвище.
З Харкова поїхало 10 відсотків персоналу до Вінниці. У Вінницю вже два рази прилетіли теж. Але 90 не поїхали, тому що це ж сім’ї, це ж ціла історія.
Але він є в Казахстані, в Узбекистані, в Європі, він дивиться на завод там в Північній Америці, але він глобальний гравець. МХП – це такий же приклад. Хлопці, Kormotech – те ж саме.
Тобто завод тут, вже два заводи в Литві. Тобто вони все одно… Це ринок, ти не можеш його помножити на нуль.
А якщо ми ще кажемо, що це майбутнє, то ти маєш тут бути, ти маєш якось зберегти свою долю ринку, свій персонал і дочекатися цієї відбудови.
Ангеліна Завадецька: Що, окрім страхування воєнних ризиків, може реально переконати інвесторів будувати завод під час війни? Чи це дешевше фінансування? Чи гарантовані замовлення?
І які ризики насправді неможливо перекрити жодним з інструментів?
Олексій Ращупкін: Я думаю, що воєнний ризик дуже складний. Ми просто бачимо, що нам не вистачає Patriot для балістики. Але ми бачимо, що балістика – це наступне питання, про що ми опікуємося.
Я думаю, що страхування – це велике питання. Я думаю, що якісь спеціальні інвестиційні умови для інвесторів, питання з податками, з підтримкою держави, вони всі бояться корупції, всі ці скандали ніяк не йдуть на користь. Я думаю, що це питання персоналу, і я не думаю, що ми вже якась там гавань дуже дешевої робочої сили, або в нас собівартість набагато менша.
Але все одно ми розуміємо, що ти маєш тут бути з точки зору перспективи. Але якщо розмірковувати, то це страховки, це якісь спеціальні умови на нові інвестиції, і це підтримка держави або якихось інших інституцій з точки зору, скажімо, спільного інвестування в цю історію. І таке вже є, тому що всі ці фонди, які вже є, і все ці IFI, і БІРДІ, вони готові інвестувати спільно з іноземцями і бути тим партнером в Україні, який розуміє ці всі ризики, ментальності і все таке інше.
Це просто питання часу, що всі ці компанії не старі, вони мають якось пережити цей страх перед тим, що воно так, і знайти для себе цей баланс, що це має бути не Східна Україна, а Західна, але потім все одно ми маємо мати цей чек-ліст, що страховка є, інвестиції під такі ризики в мене інша окупність, ми маємо їх стимулювати для цього. Це всі питання стосовно дозволів, документації, погодження, це теж ми розуміємо, що в кожному окремому випадку це впирається в людей на місцях, і це потрібно, дерегуляція – це великий шмат роботи, з яким ще потрібно попрацювати.
Максим Самойлюк: Ми вже сьогодні говорили про те, що від рішення про побудову якогось заводу до того, як завод починає виробляти першу продукцію, проходить декілька років, і що потрібно вже зараз до завершення війни робити домашню роботу, з підготовки проєктів. Але навіть якщо уявити, що війна закінчується, у нас є низька меню проєктів з відбудови, це все одно ще пару років, поки збудувати цей завод. Чи не запізнемося ми в такому випадку до основного попиту на відбудову, який якраз буде найбільший в перші роки, і що робити з цим?
Олексій Ращупкін: Мені здається, що дивлячись на наших клієнтів, на українських підприємців, я бачив пост Гуменного стосовно того, що пропонує держава, як зробити цей фонд відбудови, відновлення, додамо один відсоток від ПДВ. Він каже дуже прості речі. Не потрібно з мене взяти ще один податок, щоб сказати, як мені потім віднести гроші, щоб я відбудувався.
Дайте мені свободу на працю, дайте мені поліпшення в податках, і я сам все зроблю. Мені здається, що ця історія ринковості, коли це станеться і є попит, я думаю, що дуже швидко на наших підприємців, і наші, і не наші, цей попит будуть заповняти. Можливо, спочатку це буде імпорт через когось, потім це буде місцеве виробництво.
Коли в тебе є попит і пустота на ринку, воно не буде пустим довго. Слухайте, ми всі жили в ковід, і коли з’явився ринок цих сертифікатів на ковід, зараз там з’являється, у нас є велика індустрія мілтех, тому що розуміємо, що якщо існує потреба, то знаходиться мільйон варіантів, як її закривати. З мінімальними MVP, але все одно воно з’являється.
Потім з’являється якість, кількість, але реакції у нас дуже швидкі. Я просто думаю, що мільтех — це дуже яскрава, показова історія, де ми з точки зору ноу-хау, що ми щось вигадали, або є потреба, ми її задовільнили, віддали на фронт, отримали відгук, доробили. Це не роки і не місяці.
Volkswagen там думає, як там розвернутися в сторону міліта, зробити і завод, і перебудувати. Це пара років, а нам потрібно на завтра. І ці реакції в мілтеху, зараз я впевнений, що будуть розширюватись на все інше.
У нас швидкість реакції, попит, реакція на цей попит, вони будуть більше. Але ми знову повертаємось до першого питання. В тебе завжди буде щось гаряче на сьогодні, але в тебе має бути стратегія на завтра.
NovaSklo, Kingspan, вони будують ці заводи не на сьогодні. Якщо вони наразі запустяться, то точно є вже попит, але потім він буде X2, X3. І це просто питання, що ти маєш рухатися сьогодні, незважаючи ні на що.
І оце наша резистентність до цього, це просто… В світі такого не існує. Я не знаю, як ми виживаємо, але ми тут з вами в студії.
Після обстрілів завезли дітей в школу і приїхали сюди. Ми ж розуміємо, в яких обставинах ми живемо. Але ми живемо, ми про щось мріємо і намагаємось рухатися вперед.
Максим Самойлюк: Якщо всі ці нові виробництва будуватимуться здебільшого на заході України, чи не отримаємо ми ситуацію, коли логістичне плече для реальної потреби відбудови на Сході, на Півдні буде завеликим і це сильно збільшуватиме наші витрати?
Олексій Ращупкін: Я не думаю, що все ж таки це буде тільки західна Україна. Знову ж таки, тому що, ми вже проговорили, у вас досвід, фахівці все одно є на Сході, і там все одно є люди, і там все одно є заводи. Я думаю, що це буде можливо якась інша, мені важко уявити, які будуть конструкції, але я точно бачу по наших клієнтах, що вони точно не готові переїхати на Захід повністю.
І зараз є фронтлайн, звичайно, і для всіх, і для банків, і для фондів є червона зона, коли вони не готові інвестувати. Але, здебільшого, це не питання, що ми взяли по Дніпру і сказали, що це Схід, ні, це не про це. Ми просто кажемо, що це має бути плюс 50 кілометрів від зони бойових дій.
Тобто ми все одно розуміємо, що і всю частину готові інвестувати. І, знову ж таки, це питання пересікається. Потреба, здебільшого, буде на Сході і в центрі, ніж на заході.
Тобто ти не можеш збудувати все на заході, щоб 500 кілометрів рухати на Схід. Тому, все одно, ти будеш переймати інші ризики, якось їх закривати через страховки і інші дохідності, тому що будуть менші податки, чи держава буде тобі дозволяти спрощувати твоє життя. Але це має бути баланс.
У нас точно не буде України на заході, і нічого не буде на сході. У нас є одна держава, і те, що ми зараз воюємо, це зберегти цю державу. Тому, я думаю, що все це буде розподілено, плюс-мінус, як воно було.
Навіть з портами. Ми ж розуміємо, що всі ці розмови про сухі порти, залізницю, ми не зможемо вивозити все це збіжжя, які в нас є. Ми все одно кажемо, що це 50% того, що нам потрібно.
Це значить, що велика вода має бути. Велика вода – це все одно зона ризику наразі, і вона все одно буде. Цей ризик все одно залишається.
Ми кажемо, про Харків – це 60 кілометрів від центру Білгорода. Тобто не можна закрити Харків і сказати, що все… Краще закрити Білгород.
Хотів би.