Коли насправді відбулося хрещення Русі? Коментує історик

У розмові з істориком Вадимом Арістовим намагаємось зрозуміти, що ми насправді знаємо про перших Рюриковичів у Києві.

Ведучі

Андрій Кобалія

Гостi

Вадим Арістов

Коли насправді відбулося хрещення Русі? Коментує історик

Андрій Кобалія: Коли ми рухаємось від IX до X століття, ватажки скандинавів-росів, які жили на Дніпрі, стають більш реалістичними. Візантійські, арабські, західноєвропейські та інші джерела часто згадують Ігоря, Ольгу, Святослава та Володимира Великого.

Вадим Арістов: Ігор — це ватажок дніпровських русів, якого знали західноєвропейські джерела.

Андрій Кобалія: У джерелах пишуть, що Ігор — скандинав?

Вадим Арістов: Так. Італієць Ліутпранд Кремонський, який бував у посольствах у Візантії, згадує Ігоря як Інгора. Він знає назву «русь» й ідентифікує цих людей з норманами і пояснює, що греки їх називають росами, а вони — норманами, бо ті живуть на Півночі, а у германських мовах «норд» — Північ, а «ман» — чоловік.

Андрій Кобалія: А як Ігор пов’язаний з Ольгою?

Вадим Арістов: Ольга — це дружина Ігоря. Дивний факт: після загибелі Ігоря вона певний час очолювала оце угруповання дніпровських русів. Жінка на чолі колективу. Це говорить про її статус? Чи вона очолювала росів лише як удова їхнього колишнього ватажка?  Чи тому що вона сама належала до важливого клану? Про це ми майже нічого не знаємо.

Андрій Кобалія: Далі хронологічно мова йде про Святослава. Князя, який постійно ходив у походи. Наприклад, на територію сучасної Болгарії та на Хозарський каганат — величезну державу, яка існувала кілька сотень років на території сучасного Кавказу, Поволжя та Криму. Тобто там, де зараз Росія. Історики пишуть, що Хозарія була посередником між варягами та мусульманськими країнами. Що ми знаємо про Святослава?

Вадим Арістов: Достовірно ми знаємо про нього з візантійських джерел, від хроніста Лева Диякона та інших авторів. Святослава ми знаємо як ватажка росів, якого найняли візантійці для удару по Болгарії. Він відробив своє, але вирішив залишитись. Це не сподобалося Візантії, тому імператор Іоанн Цимісхій пішов війною, щоб вигнати цього гостя з Нижнього Дунаю. І йому це вдалося. Святослав і його дружина (військо ред.) пішли. Далі він загинув.

Андрій Кобалія: І джерела його пов’язують із Ольгою та Ігорем?

Вадим Арістов: Так.

Андрій Кобалія: А чи справді він знищив Хозарський каганат?

Вадим Арістов: Тут є питання. По-перше, тогочасні джерела не згадують про війну Святослава з хозарами. Про це знає «Повість минулих літ». Звідки вона це знає — це дискусійне питання. В історіографії звернули увагу на невідповідність. У той момент, коли Святослав воює на Дунаї, арабські джерела розповідають про знищення русами Хозарії. Хоча навала русів на цю державу наприкінці 960-х років справді була.

Г. Семирадський за мотивами оповідання Ібн Фадлана про зустріч з русами у 921 році.

Андрій Кобалія: Тут може бути та сама історія, що і з походом 941 року на столицю Візантії, який могла здійснити інша група русів. Вони прийшли і добили Хозарію, яка, за словами істориків, у IX столітті переживала не найкращі часи.

Вадим Арістов: У будь-якому випадку вони йшли не з Києва. Тому що згадується їхній маршрут: спочатку до Булгарії на Волзі, вниз річкою до Хозарії. Вони йшли звідкись з Півночі, з Балтики чи району Новгорода. Але не з Києва. І арабське джерело не згадує Святослава.

Андрій Кобалія: А ким був Володимир Великий? Чи справді за його правління Русь була територіально такою великою? А хрещення сталось у 988 році?

Вадим Арістов: Краще почати з хрещення. Скоріш за все, так. Або 988, або дуже близько до цієї дати. Тут ми маємо свідчення кількох джерел. Усе вказує на кінець 980-х років. Бо похід Володимира на Херсон (Корсунь у давньоруських джерелах) і хрещення пов’язані з громадянською війною у Візантії, яка закінчується у 989 році, а починається у 986. У цьому проміжку все і відбувається.

Щодо хрещення величезної території: В першу чергу Володимир хрестився сам. Він як ватажок зробив свій вибір. Про причини можна говорити окремо. А за його прикладом ота сама «дружина» — люди, які постійно перебувають з князем. Вони сидять на бенкетах, воюють з ним пліч-о-пліч, ділять здобич. «Дружина» і «друг» не випадково споріднені слова.

Володимир був дуже успішним ватажком — князем. По-перше, він здобув собі дружину (жінку) принцесу візантійську Ану. Це те, що не вдавалось на той час не лише варварам, а й західноєвропейським християнським правителям. А йому вдалося! Володимир силою зброї зміг здобути контроль над усіма торговельними шляхами, які проходили через Східну Європу. І тут не йдеться про контроль над величезною суцільною територією, а радше про окремі ключові форпости, контролюючи які, тобі вже не потрібно йти кудись вглиб лісів. Бо там нічого немає, а тут, на торговельних шляхах, гроші, товар. А більше нічого й не треба.

Андрій Кобалія: Куди взагалі далі зникають роси — вікінги? І що відбувається з Руссю в цей час?

Вадим Арістов: Можна простежити залежність між окремішністю росів і їхньою мобільністю. У IX-X столітті — це ще колективи, не прив’язані до конкретної території. Їм значно легше підтримувати ідентичність та відрізнятись від слов’ян чи фінів. Але коли вони осідають на землях, то поступово розчиняються у місцевому населенні, приймають елементи місцевої культури. Так сталося з русами. Впродовж IX-X століття вони поступово осідають. І найперше це стається тут, у Подніпров’ї. У них тут виникає власна земля. Саме поняття «Руська земля» — воно і відображає факт, що у русів з’явилась земля. Тут навіть не потрібні складні сучасні схеми з державою. Раніше землі не було, а тепер є.

З X століття ми маємо термінологічне розрізнення. Русь — це одне, а варяги — інше. Тепер варягами починають називати прибульців зі Скандинавії, «з за моря», як пишуть наші джерела. Руси настільки осідають у Подніпров’ї, що сприймаються як місцеве населення, а варяги — це чужі люди.

Групи варягів, які контролювали Дніпро, залишились на наших землях, а назва соціальної та етнічної групи — «руси» перейшла у назву території — Русь або «Руська земля». Частина норманів повернулась у рідні місця. Саме в XI-XII столітті виникають перші скандинавські держави. Як до того, так і після, чоловіки повертались з ризикових походів  і розповідали про далекі краї своїм близьким. Часто у цих історіях сильно перебільшували роль оповідача, а події викладали у хаотичній послідовності. У фінальній серії поговоримо про скандинавські саги і Русь.

Коментарi до запису