Панічні атаки не лікуються, але вони нешкідливі для тіла — психотерапевт

Кожна четверта людина у світі мала досвід панічних атак. Говоримо про панічні розлади, обсесивно-компульсивні розлади та ПТСР.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Володимир Станчишин

Панічні атаки не лікуються, але вони нешкідливі для тіла — психотерапевт
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/02/hr-brunch_2021-02-05_stanchyshyn.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/02/hr-brunch_2021-02-05_stanchyshyn.mp3
Панічні атаки не лікуються, але вони нешкідливі для тіла — психотерапевт
0:00
/
0:00

Гість — психотерапевт, засновник Центру психічного здоров’я «Лабораторія змін», автор книжки «Жити з тривожністю і депресією» Володимир Станчишин.

Володимир Станчишин: Панічні атаки не лікуються, такий факт. Але перша гарна новина: панічні атаки не можуть робити так, щоб у вас був інсульт чи інфаркт, чи ви осліпнете, чи збожеволієте. Панічні атаки абсолютно нешкідливі для нашого тіла, вони нічного поганого нам зробити не можуть. Панічна атака — це лише захисна помилкова реакція організму на помилкову небезпеку.

Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті

Психотерапевт лікує панічний розлад. Панічний розлад — це не панічна атака. Панічний розлад — це страх, що зі мною станеться панічна атака, бо я думаю, що від панічної атаки я помру, збожеволію. Цей страх є безпричинним, але він дуже замикає наше тіло. Панічний розлад замикає нас вдома, заставляє нас постійно міряти тиск, пити воду, «валідольчики», «карвалольчики», «гідозепамчики», постійно тримати всіх на зв’язку, якщо зі мною щось станеться. Це те, що треба лікувати через усвідомлення того, що панічна атака нешкідлива.

  • Панічна атака стається у 25% людей на планеті. Кожна четверта людина на планеті мала хоча б одну панічну атаку за життя.

Ніхто від них не вмер. Але потім люди описують, що в них є дуже тривожний стан після панічної атаки, оце те, що ми точно лікуємо.

Про ознаки надмірної тривоги

Тривога — це вмонтований природою в наш мозок механізм, який допомагає нам побачити небезпеки, передбачити їх і завбачливо до них підготуватися, або відреагувати на небезпеку, якщо вона є зараз. Тривога заставляє нас раз на рік ходити до стоматолога і перевіряти зуби, навіть якщо в нас не болять зуби.

Що таке надмірна тривога? Коли тривога переростає в розлад? Перша ознака того, що у вас уже не звичайна добра тривога, а тривога, з якою треба щось робити, це коли тривога не відповідає дійсності, коли критичне мислення не спрацьовує. Друга ознака — коли тривога не відповідає тому об’єму проблеми, яка насправді є.

Третя ознака буде тоді, коли тривога починає заважати жити. Якщо я не виходжу з дому, бо я боюся що мене зіб’є BMW, то тоді у мене надмірна тривога.

Як аналізувати тривогу

Якщо я маю генералізований тривожний розлад і переживаю, що всі мої рідні розіб’ються в катастрофі, то жоден терапевт не скаже вам, що ваші рідні не розіб’ються в катастрофі, але яка імовірність того, що це може трапитися сьогодні? Така імовірність є зі всіма, але наскільки вона висока? І тоді ми починаємо аналізувати скільки разів наші рідні розбивалися в катастрофах. Якщо ми маємо якийсь досвід пов’язаний з цим, тоді ми опрацьовуємо цей досвід, тоді ми пов’язуємо сьогоднішню тривогу з травматичним досвідом, але тоді це робота з травматичними спогадами. Якщо в мене немає таких спогадів, то ми робимо логічний висновок й кажемо: «Окей, чи треба стільки переживати?»

Інколи це не спрацьовує, тоді є ще 2 способи: емоційний і поведінковий. На поведінковому рівні це буде виглядати таким чином: «я розумію, що на мене сьогодні навряд впаде сніг і вб’є мене, але я дуже боюся». Тоді давайте ви будете просто йти вулицею й перевіряти, що сьогодні станеться. Ми навчимо мозок тому, що насправді це не трапляється кожного дня.

Є ще один спосіб — це прийняття тривоги. Коли я сідаю вдома і кажу: «Добре, зараз я дуже переживаю за те, що мене вб’є снігом, я дозволяю собі це відчути на тілесному рівні». Це також деколи помагає прийняти тривогу, а не боротися з нею, бо чим більше я борюся, тим більше вона натискає.

Про нав’язливі думки

99% людей мають нав’язливі думки. Але 1% цих людей ловить цю тривожну думку і, коли вони ловлять цю тривожну думку,  починають на ній зациклюватися, отримують обсесивно-компульсивний розлад (ОКР).

Наприклад, у мене зранку з’являється тривожна думка, що «якщо я зараз не поскладаю речі, то в мене не вдасться день». Для більшості це працює так, що ми подумали й забули про це. Але, якщо я маю дуже високу тривогу, яка ловить цю думку, то вона каже: «Ти не можеш вийти з дому, поки не поскладаєш всі речі добре тому, що день буде жахливий». І тоді ця нав’язлива думка стає дуже страшною, тому що я починаю надавати їй значення. І в мене починається внутрішній конфлікт. Одна частина каже, що нічого не трапиться, а друга частина каже: «А раптом! Може легше перестелити це ліжко?» І тоді моя тривога починає зростати, і я йду й перестеляю це ліжечко.

Якщо у мене починається ОКР, я дивлюся на це ліжечко й думаю: «Ідеально застелено. Але все-таки там є вм’ятина. Якщо зараз її поправлю, то це однаково буде не ідеально застелене ліжко, тому що це буде ідеально поправлене ліжко. А мені треба ідеально застелити ліжко». І тоді я знімаю все і починаю перестеляти ліжко по новій. При ОКР на це може іти 3 години.

Нав’язливі думки ми не можемо контролювати, вони з’являються в нашій голові самі по собі. Але самі вони й не є страшні. Страшним є те значення, яке надають цій думці.

Що таке посттравматичний стресовий розлад?

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — це розлад, який настає після того, як людина пережила травму. ПТСР може бути тільки в людей, які пережили так звану т-велику травму.

Є т-велика травма і т-маленька травма. Т-велика травма загрожує життю або ідентичності особи. Ми не можемо її контролювати, вона є дуже непередбачувана і виникає дуже раптово.

До т-великих травм, якщо ми говоримо про війну, можуть відноситись обстріли, поранення, участь у боях, напади, взяття в полон. В цивільному житті це можуть бути дорожньо-транспортні пригоди, коли є небезпека життю, це може бути насильство, сімейне насильство, сексуальне насильство, пограбування, побиття.

При всіх інших травмах не може бути ПТСР, тільки при цьому.

  • Тільки 20% людей, які пережили т-велику травматичну подію, будуть мати посттравматичний стресовий розлад.

80% людей не будуть мати ПТСР.

Не всі, хто повертаються з війни, й не всі, хто пережили т-великі травматичні події, обов’язково мають ПТСР, тільки 20%. Є 13% людей, які переживають постравматичний зріст, тобто, коли участь у воєнних діях чи в якихось травматичних ситуаціях призводить не до розладу, а до зросту, бо вони стають більш чутливими, більш цінують життя, більш ніжні до своєї сім’ї.

Тобто на основі травми вони переоцінюють своє життя.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису