facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Токсичними батьками найчастіше стають діти токсичних батьків — психотерапевтка

Розмова про стосунки з батьками, про життя з провиною і про те, чи обов’язково треба пробачати.

Токсичними батьками найчастіше стають діти токсичних батьків — психотерапевтка
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 6 хвилин

Гостя — психотерапевтка, засновниця тренінгової компанії «True Trainings» Юлія Савчук.

Юлія Савчук: Термін «токсичні стосунки» означає шкідливі, некорисні, маніпулятивні, неправильні. Такі стосунки, які більше чинять шкоду людині, ніж користі. Особливо це стосується батьків. Токсичність — це отруйність. Це означає, що ми щось сприймаємо, і воно нам шкодить. Якби це були просто погані стосунки, то ми могли б піти, відмовитися від них, і не було б ніякої проблеми. Саме в токсичних стосунках дуже важко зрозуміти, що тут є щось отруйне.

Як отруйні ягоди чи гриби в природі важко відрізнити від корисних (вони дуже подібні), і треба бути спостережливим і чутливим, щоб відрізнити ту шкідливу отруйну лисичку від справжньої, чи отруйну ягоду від справжньої; так і в стосунках, — ця шкідливість замаскована під маскою користі, любові, близькості.

Тому настільки важко їх вловити та від них відмовитись, або їх якось змінити для того, щоб вони нам не так сильно шкодили. Діти дуже залежні від батьків і не можуть відмовитись від них, діти мусять приймати від батьків те, що вони їм дають. Тому ця отрута разом із любов’ю, турботою, піклуванням потрапляє в їхню психіку, і отруює її зсередини, робить їх нещасними. Їм потім досить важко з цим жити.

Про життя із провиною

Є велика різниця між почуттям провини за якусь шкоду, яку ми зробили, і почуттям сорому за себе, як за людину, провини в тому, що я просто така невдала людина. Коли ми відчуваємо провину, таку людську, нормальну, коли ви зробили якусь дурість, то ми можемо це репарувати, зробити щось хороше, що скасує нашу вину. Це є більш-менш здоровий спосіб входження у реальність.

Коли нам, наприклад батьки, навішують вину, яку ми не можемо анулювати, не можемо нічого зробити, щоб її загладити («я не можу вже не народитися», «я не можу стати чоловіком, якщо я жінка», «я не можу перестати жити, дихати, хотіти щось», «я не можу віддати батькам їхнє життя, яке вони на мене поклали»), це створює постійне почуття провини, обов’язку і сорому, і є дуже токсичним для нас. Це нас роз’їдає зсередини тому, що ми постійно знаходимося у цьому відчутті, що ми нездатні, якісь меншовартісні, погані, отруйні.

Про суперечливі почуття

Ми постійно відчуваємо суперечливі почуття, це така людська природа. Батьки люблять своїх дітей і, разом із тим, роблять їм дуже боляче, і це два різних почуття, які можуть іти тандемом. Діти люблять своїх батьків, але також гніваються і ненавидять їх деколи, і це також нормально. Ми постійно переживаємо такі амбівалентні, дуже несумісні, на перший погляд, переживання. Тут важливо вміти розуміти, де є любов, а де є нелюбов.

  • Ми часто кажемо що «б’є — значить любить». Ні. Може «б’є і любить». Одне не означає інше. Це просто два факти, які в купі злилися, або не злилися, але вони не є взаємозамінні.

Мама така важлива для дитини тому, що вона з нею проводить перші роки життя, саме тоді, коли найактивніше формується наш мозок, тому вона має такий сильний вплив на нас. У нашій культурі так склалося, що це більше мати. Якби з нами перші роки життя проводив тато, то він би був для нас важливіший. У нашій культурі тато підключається із 3-4 років, коли дитина може сама говорити, ходити. Тому, на жаль, він є менш важливою фігурою.

Про почуття образи на батьків

Заслуговувати любов своїми діями — це нормально, але заслуговувати любов, яку вже немає змоги заслужити, коли ми розуміємо, що щоб ми не робили, все одно реакція людини на нас не змінюється, наприклад, нашої мами чи тата, і ми все життя поклали на те, щоб заслужити щось (як бездонний колодязь, куди ти кидаєш, кидаєш камінці, а все одно не чуєш відлуння) — це беззмістовно, не має ніякого сенсу. Це тільки відбирає наш час, ресурси й постійно нас розчаровує.

Кожному хочеться кидати й кидати ці камінці та нарешті у 50 років почути від мами добре слово. Хоча я не думаю, що це добре слово в 50 років щось кардинально змінить. Воно дає певну сатисфакцію, але ми вже склалися, і ці важкі стосунки з батьками були раніше, і це були інші батьки, це були інші ми, це була інша ситуація, і цей досвід все одно з нами залишається, незалежно від того, що відбувається зараз.

Коли до мене в терапію приходять люди різного віку, дорослі переважно, вони кажуть: «Зараз у мене з батьками хороші стосунки, і у мене прекрасна мама, ми з нею так прекрасно ладнаємо, прекрасно спілкуємось, у нас все добре. Чому тоді я ображаюсь, чому я тоді маю такі важкі переживання?»

Я їм зазвичай кажу, що «тоді це була інша мама, це не та сама людина, яка є зараз. Зараз у вас може бути все добре, а з тією людиною, яка була тоді, коли вам було 2-7, років було зовсім інакше». Важливо поважати це в собі та розуміти, що ви маєте право ображатися на ту маму, якою вона колись була, тому що ви тоді були залежною від неї дитиною і не могли нічого з цим зробити.

Про гіпертурботу

Гіпертурбота береться не з любові до дитини, вона береться з тривожності матері або батька. Вона йде з відчуття постійної небезпеки й постійного бажання контролю, це не любов. У цьому акті турботи є частина любові, а все що надмір, то вже не любов, то є придушення, такий контроль, така гіпертурбота. Тут важливо розрізняти що є що, і це дуже важко зробити.

Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті

Ми не навчені мати справу зі своїми переживаннями, зі своїми почуттями, а ще вміти їх диференціювати, відрізняти, по-різному їх бачити, то вже така екстранавичка, яка є далеко не у всіх.

  • Треба розуміти, що ми можемо любити й водночас придушувати. Ми можемо любити, але разом з цим відштовхувати. Ми можемо любити, але разом з цим прив’язувати до себе, щоб відчувати владу.

Про пробачення

Пробачення не є актом волі. Важливо розуміти, що ми не можемо прийти, сказати собі «все, я пробачаю своїм батькам» і пробачити. Навіть, якщо ми так собі скажемо, то це буде не пробаченням, а запереченням реальності та своїх переживань.

  • Справжнє пробачення — це результат роботи над цією ситуацією, це результат психотерапії, воно приходить непомітно, його не треба робити, не треба собі щось про це казати, не треба спалювати якісь листи чи проводити магічні ритуали.

Воно саме прийде, коли людина навчиться жити з собою. Коли вона навчиться приймати свої переживання, ставитись до них з повагою, не гнобити себе за своє минуле та теперішнє, ставитися до своєї агресії конструктивно і розуміти звідки вона походить. Коли буде прийняття себе, прийде прийняття інших людей повною мірою, але це дуже довга дорога, це неможливо зробити просто вирішивши, що я відсьогодні всіх пробачаю.

Я б радила не акцентувати на цьому увагу, не ставити собі за мету всіх пробачити, а просто працювати над собою, переживати, приймати себе, займатись своїми справами. Це необов’язкова частина життя, яка мусить статися. Можна не пробачити й прожити прекрасне життя.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Олександр Краєв: Українська тема похитнула рейтинг Трампа

Олександр Краєв: Українська тема похитнула рейтинг Трампа

9 год тому
Є жінки, які ходять у ТЦК і пишуть заяви з проханнями забрати їхніх чоловіків в армію: адвокат

Є жінки, які ходять у ТЦК і пишуть заяви з проханнями забрати їхніх чоловіків в армію: адвокат

Лідія Смола: Для західної аудиторії образ Навальної може бути трагічнішим, ніж жертви у Чернігові

Лідія Смола: Для західної аудиторії образ Навальної може бути трагічнішим, ніж жертви у Чернігові

Роман Погорілий: Половина села Роботине у «сірій зоні», яка під вогневим контролем Сил оборони

Роман Погорілий: Половина села Роботине у «сірій зоні», яка під вогневим контролем Сил оборони