У материнстві наших бабусь не було нічого романтичного, це була важка праця — докторка історичних наук Оксана Кісь

Багатодітність жінок 100 років тому не була наслідком свідомого вибору жінки чи родини.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Оксана Кісь

У материнстві наших бабусь не було нічого романтичного, це була важка праця — докторка історичних наук Оксана Кісь
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/10/hr-brunch_2020-10-30_kis.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/10/hr-brunch_2020-10-30_kis.mp3
У материнстві наших бабусь не було нічого романтичного, це була важка праця — докторка історичних наук Оксана Кісь
0:00
/
0:00

Гостя — президентка Асоціації дослідників жіночої історії, докторка історичних наук Оксана Кісь.

Оксана Кісь: У традиційній культурі, і українців, і поляків, вочевидь, у будь-якій традиційній культурі 100 років тому жінки народжували багато дітей. Справді була багатодітність, але вона не була наслідком свідомого вибору цієї жінки чи родини загалом. А була наслідком відсутності контрацептивів. Більше того, погляд на запобігання вагітності в християнській культурі був таким, що це великий гріх, який прирівнювали до вбивства дитини. Саме тому дітей було багато. Хоча це не означає, що жінки не практикували цього (аборт — ред.). Вони це робили тими методами, які їм були доступні на той час.

Велика кількість дітей народжувались неконтрольовано. Практично від будь-якого статевого акту жінка могла завагітніти, народжувала дитину кожні півтора-два роки поза своєю волею. Очевидно, що таке вимушене материнство було обтяжливим і з економічної точки зору, і з точки зору фізіології, і емоційного. Позитивних емоцій для тих численних дітей жінці бракувало.

У розповідях бабусь, жінок з якими я спілкувалася, не було нічого романтичного, ідеального, що би ми могли порівняти з фольклором. Навпаки, дуже часто жінки (а це були дуже старенькі жінки, по 80, 90 років, з якими мені довелося говорити ще в середині 90-х років) вони говорили не тільки про себе, про своїх матерів, сусідок, вони говорили про материнство як важку працю, те, що вимагало від жінок величезних зусиль.

Ставлення до дітей в умовах, коли народжуваність була неконтрольованою (також неконтрольованою, дуже високою була смертність немовлят) було дуже просте. Діти народжувались і вмирали. Виживали ті, що були фізично найсильніші. Не виглядає, що жінка думала про це, як про якусь особливу місію.

В Україні не було матріархату, і, очевидно, його немає досі. В Україні, можливо, була дещо м’якша форма патріархату, у порівнянні з російською культурою чи з країнами, в яких панує шаріат. Але я особливо не бачу сенсу у порівнянні прав і можливостей українських жінок чи  прийняття рішень у порівннні з жінками інших культур. Є сенс порівнювати їх з українськими чоловіками.

Чоловік визначався головою родини, особою, відповідальною за свою сім’ю, власником майна, йому жінка мала підпорядковуватися. Інша справа, що деякі інститути, наприклад, материзна (право власності жінок на певну частку майна, що передавалася в спадок від матері до дочки, і залишалась у власності виключно жіночій) дозволяють говорити про певні елітарні тренди, тенденції до партнерства у подружжі.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS