У нас plus-size називають цілком звичайних людей — психологиня і модель Анна Римаренко

Говоримо про розуміння бодіпозитиву, plus-size моделінг та повагу до себе.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Анна Римаренко

У нас plus-size називають цілком звичайних людей — психологиня і модель Анна Римаренко
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/02/hr-brunch_2021-02-19_rymarenko.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/02/hr-brunch_2021-02-19_rymarenko.mp3
У нас plus-size називають цілком звичайних людей — психологиня і модель Анна Римаренко
0:00
/
0:00

Гостя — психологиня, активістка бодіпозитивного руху, модель Анна Римаренко.

Анна Римаренко: Якщо ми говоримо про plus-size сферу, в ній є такий дуже спірний та емоційний момент, що насправді в модній індустрії plus-size моделями та plus-size одягом називають одяг нормальних жінок, тобто це жінки абсолютно середньостатистичної статури, здорового тіла. Таке розмиття меж норми, — що нормальними мода називає дуже худеньких жінок. Насправді здоровими, при таких параметрах, як професійні моделі, можуть бути лише 3% від жінок у популяції. Тобто, не втрачаючи свого здоров’я, підтримувати таку форму тіла — бути дуже стрункою, худенькою, тендітної тілобудови.

  • Нормальних жінок 46-48 розміру вже називають plus-size, і це дуже дивно.

Я теж підтримую такий підхід, що не варто взагалі якось нас ділити за розмірами. Ми всі люди, ми всі жінки й чоловіки, і люди, які ще не визначилися з гендером, і всі хочуть одягатися, всі хочуть виглядати так, як їм хочеться.

Для мене було дуже приємно, коли я була закордоном, коли ще можна було літати, я була у Відні, у дуже великому магазині одягу, і я знайшла там все, що для мене треба, при цьому це не був окремий відділ plus-size, або великих розмірів, це був звичайний магазин, в якому є від дуже маленьких до досить великих розмірів, і вони ніяк не виділені. Там немає «а ось в цьому куточку маленькі-худенькі, а от в цьому куточку високі, а от в цьому товстенькі», ти просто приходиш, ти просто купуєш одяг, і ти в цей час не замислюєшся чи моє тіло «plus size», чи «minus size», чи «zero size».

Про бодіпозитив і хвороби

У нас зараз у принципі досить цікавий історичний період, його можна назвати девальвацією експертності, тобто коли кожен другий експерт з усіх питань, і всі знають як треба політику, як треба економіку, як треба лікувати коронавірус, як треба худнути. Ми насправді дуже розбещені, ми чекаємо простих рішень. Це особливість нашого мислення. Але в тому, що стосується здоров’я людини, чи то фізичного, чи то ментального, там немає простих рішень, там немає прямих зв’язків, немає такого, що ти їси на пів відра менше і стаєш одразу красунею, худнеш.

Я сама людина, яка має велику історію стосунків зі своїм тілом, і це взагалі не так працює. Те, як ми виглядаємо, як ми живемо, як працює наш організм — це дуже складна мозаїка, і кожен з цих пазлів має свою дуже важливу роль. Ти не можеш просто замінити один пазлик, наприклад, зменшити калорійність харчування, і тут все налагодиться. Такого немає. Або нібито треба перестати їсти певні продукти, наприклад, зараз молочку всі перестають їсти, то перестають їсти цукор, і від цього не буде простих легких рішень. Це дуже важка для сприйняття настанова, що, дивлячись на людину, ти ніколи не можеш знати, чи вона здорова, чи ні, чи вона ментально благополучна, чи ні. Ми всі пам’ятаємо флешмоб «Face of depression», коли люди викладали свої радісні з посмішкою фотографії, а потім писали про те, який важкий період життя вони мали.

Тут таке питання, яке варто задати самому собі: а навіщо мені сторонній людині виносити якесь судження, чи здорова, чи не здорова та ж plus-size модель, навіщо я це роблю?

Під цими темами про здоров’я насправді ховається не турбота про здоров’я, а бажання відчути себе кращим, якось принизити іншу людину, відчути себе більш привілейованим типу «а от я не жеру і так не виглядаю», або «а от я схудла, а ти просто лінуєшся».

Це велика проблема, чому нам в принципі це потрібно — підвищувати свою самооцінку за рахунок того, аби давати ярлики іншим людям? Я завжди намагаюся фокусуватися, і на всіх своїх виступах та семінарах казати про те, що ми можемо бути щасливими тільки тоді, коли ми зосереджені на своєму житті.

Про парадокс схуднення Адель

З Адель була дуже цікава історія. За її словами, вона худла з медичних показань, з міркувань турботи про здоров’я. Вона насправді стикнулася з одного боку з величезним схваленням «яка ти молодець, нарешті ти взяла себе в руки», а з іншого боку з величезним цькуванням, бо дуже багато людей, які називають себе бодіпозитивними, писали, що «ти нас зрадила, ми ж на тебе дивились як на ікону, взірець успішної гладкої жінки, а ти взяла і схудла, і піддалася цим стереотипам». Для мене ця ситуація була абсолютна абсурдна.

  • Той бодіпозитив, який я сповідую, його девіз: моє тіло — моє діло. Я нічого нікому не маю доводити своїм тілом, я не маю обслуговувати чиїсь очікування своїм тілом, я не маю бути прикрасою колективу, щоб хтось радів, коли дивиться на мене.

Моє тіло — це той дім, в якому я живу. Якщо тобі незручно чи боляче, некомфортно або нездорово, ти маєш право робити зі своїм тілом все, що ти хочеш.

Про дівчаток і те, як важливо ставлення мами до свого тіла

Наші стосунки з нашим тілом розвиваються все життя і їх можна змінювати. Мамам дівчаток я б дуже порадила бути дуже уважними: коли ви дівчинці кажете щось робити, або не робити, тому що ти дівчинка. Наприклад, не кричи, не бігай, не сиди в якійсь позі, тому що ти дівчинка. Це дуже яскраво видно, коли в родині є хлопчики й дівчата, і дівчатам забороняють робити те, що роблять хлопчики, тільки тому, що вони дівчата. У першу чергу ми всі люди.

  • Форма наших геніталій не визначає наш характер, наші потреби, бо насправді вони в усіх однакові: ми всі хочемо, щоб нас любили, приймали й підтримували.

Коли ми можемо давати приклад дитині, що ти більше, ніж твоя зовнішність, хоча твоя зовнішність важлива, бо ми милуємося один одним, кажемо один одному компліменти, ми все одно обираємо й у великому відсотку звертаємо, в першу чергу, увагу на зовнішність. Для дівчат важливо розуміти, що твоя краса не визначає всю тебе.

Для дівчат дуже важливо, як мама сприймає своє тіло, бо є підтверджена статистика щодо розладів харчової поведінки. Якщо дівчинка бачить, що мама не задоволена собою, якщо вона чує, як мама критикує своє тіло, як мама сидить на дієтах, це дуже сильно підвищує ймовірність того, що в дитини може бути так само дієтична поведінка, розлади харчування, розлади сприйняття себе, іноді до клінічних проявів.

Про роботу моделлю

Всі plus-size моделі, кого я знаю, займаються спортом тому, що фізично це дуже важка робота: ходити, стояти, тримати позу. Для цього має бути контроль і усвідомлення свого тіла, мають бути дуже сильні м’язи, аби це все часто в дуже незручному взутті й навіть в незручному одязі ….

У мене був досвід, коли я представляла Україну на міжнародному конкурсі краси на Філіппінах 2 роки тому, і це був просто марафон, я схудла там в процесі на 3-5 кілограмів, саме через роботу, через емоції, через шалений напружений розклад. Те, що здається ззовні легким, насправді таким не є.

Про «полюбити себе»

Я не дуже люблю оцю тему «полюбіть себе». Любов ніколи не з’являється там, де є насильство, в тому числі, над самим собою. Я пропоную хоча б перестати до себе доколупуватися, перестати себе критикувати без причини й почати просто себе поважати.

Я часто на своїх семінарах даю завдання повідслідковувати, якими словами і яким тоном ти говориш з собою, всередині своєї голови, а потім уявити свою кохану людину, дитину, або сестру, або чоловіка, й уявити, що ти б із ними так розмовляв.

Ми ж часто кажемо собі, що «я безрука корова», ми іноді самі себе так загнобимо, що вже ніяких хейтерів не треба, і це все доросле свідоме рішення: із цього моменту я припиняю себе гризти, з цього моменту я припиняю говорити про себе погано, з цього моменту я припиняю себе зневажати. І під це вже підтягуються всі інші рішення, бо коли я себе поважаю, я вже не піду туди, де мені неприємно, не з’їм те, що мені несмачно, я не вдягну те, що мені незручно, не куплю те, що мені не подобається.

Любов — це не ейфорія, коли ти сидиш в рожевих хмаринках і випромінюєш її.

  • Любов — це конкретні дії: як я з собою говорю, як я прокидаюся, як я засинаю, як я себе виводжу погуляти, як я себе годую, з якими людьми я себе знайомлю.

Оце все і є любов до себе, і вона можлива в будь-якому тілі, хоч ти худенька, хоч ти висока, хоч ти маленька, хоч ти товстенька, хоч тобі 20 років, хоч 50, хоч 100.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису