Катерина Кадер
«У Сумах близько 400 студентів-переселенців», — Юрій Петрушенко
Мова в цьому випуску програми піде про життя студентів-переселенців у Сумах та про те, як вищі навчальні заклади цього міста допомагають їм адаптуватися та пережити жахи війни
Ведучі1
Гості1
Пане Юрію, давайте почнемо з того, як давно ви займаєтесь саме цією ініціативою «DVV International»?
Я, Петрушенко Юрій Миколайович, працюю в Українській академії банківської справи Національного банку України в місті Суми і завідую кафедрою «Міжнародної економіки». Цією ініціативою я не так давно займаюсь. У нас ця проблема, проблема саме студентів, які почали переїжджати з ВУЗів, які саме знаходяться в Луганську і Донецьку виникла не так давно. Але що стосується саме банківської академії, то вона трішки довше у нас. Чому? Тому що в Українській академії банківської справи був філіал в Севастополі. Зараз там, до речі, і нема взагалі навчального закладу, але деякі студенти, викладачі вирішили переїхати на територію України, щоб продовжити навчання. Вони перевелись в Українську академію банківської справи. Зараз у нас навчаються студенти, які є і з Криму, з нашого бувшого філіалу, і з території Луганська, Донецька. Цим проектом ми займаємось десь, починаючи з вересня. Коли ми отримали певне ще фінансування від «DVV International», то ми підключили і інші ВНЗ в місті Суми. Тому що по даним, які ми взяли в управлінні освіти, в Сумах близько 400 таких студентів, які є із зони АТО. Важко сказати багато це чи мало, але, як показав потім наш аналіз, то це вже вносить певні моменти, які впливають на навчальний процес, якось його змінюють. І з цим потрібно якось працювати, не можна просто пускати це і хай воно йде, як іде.
Всіх вдалося влаштувати на навчання? Тобто, Суми – велике місто, де є дуже багато навчальних закладів, але з різними спеціальностями. Чи ви займаєтесь тільки з тими студентами, що стосуються Української банківської академії?
Фактично, по наших даних, особливих складностей у влаштуванні цих студентів, які влаштовувались відповідно до тих нормативних актів, які були видані міністерством освіти, не виникало. Я б навіть сказав, що інколи виникали моменти, коли студенти приїжджали, їх селили в гуртожиток, вони місяць вчились і по якихось причинах переїжджали далі. Тобто ці студенти, оскільки не мають права вибирати місце, то таким чином були такі прицинденти. Хоча, їм інколи безкоштовно надавали гуртожиток, їм щось не подобалось і вони переїжджали далі в Київ. Але більшість залишається. Проте, тут є 2 категорії: є студенти, які потрапили під накази Міністерства про можливі переведення, і студенти, які просто нормально, через ЗНО вступили до нас. І от виходить, що ті, які вступили через ЗНО, вони мають менші пільги, ніж ті студенти, які просто перевелися. Це ж не зовсім нормально, бо це однакові студенти, сім’ї яких зараз в Луганську, в Щасті, в Костантинівці чи ще звідкілясь. Але ті, що вступили просто, вони пільг таких не мають, як ті, що перевелись з Луганських, Донецьких ВУЗів.
Таким студентам надається якась психологічна допомога? Їм допомагають пережити цей страх, що вони бачили в себе на малій батьківщині?
Ми провели дослідження стосовно цього. І виявилось, що перш за все, ці студенти потребують зовсім не психологічної допомоги. Вони в першу чергу потребують матеріальної допомоги. І у цьому відношенні багато чого робиться. У різних ВНЗ по-різному. В деяких реалізовано безкоштовне проживання в гуртожитках, харчування для них є окремим безкоштовно. Є, що просто видається матеріальна допомога, наскільки ВНЗ може це робити. Думаю, що уже на сьогодні нема таких студентів, які б сказали, що у нас чогось немає, нам не допомагають. Допомагають. Але, коли ми підійшли до того, чи потрібно їм психологічна допомога, то ми зіштовхнулись з серйозними складностями. Навпаки, ми запрошували цих студентів до психологів. Але вони не хочуть цього. Вони не хочуть, щоб їх виділяли окремо. Ми бачимо, що не все нормально. Це все відобразилося на їх успішності. Ці студенти почали вчитися гірше. Проте те, що вони потребують психологічної допомоги, вони так не вважають. Дуже рідко, щоб самі приходили чи йшли на контакт. Не хочуть, щоб їх виділяли в окрему групу. Для них це – те, що небажане абсолютно. Окрім того, ще такий момент, я завдяки «DVV International» мав можливість тиждень бути у Боснії і знайомитись з досвідом їхніх подолань цих конфліктів. Їх досвід надання якоїсь психологічної допомоги, момент, коли конфлікт є відкритим, виявився неефективним. Коли люди ще живуть на емоціїх, то ця психологічна допомога, вона часто не спрацьовує, а навпаки, інколи, спрацьовує не так, як потрібно. Тут навпаки виявилось, що методи гештальд-терапії взагалі не діють. Можливо, психологи до цього ще не готові. У нас є психологи, які зустрічалися з цими студентами. Для деяких це виявилось корисним, але якщо брати в цілому, то скоріше вони уникають психологічної допомоги, вважають, що вони нормальні, в них все добре. Хочу розповісти ще про такий випадок, що коли на тренінгах ми проводили першу зустріч зі студентами, то поросили їх сказати з яким словом у них пов’язана війна. Так от деякі студенти, зокрема дівчинка з Луганська, то вона вибрала слово «становлення». Воно було певною мірою позитивно, бо вона налаштована патріотично. І те, що відбувається в Україні для неї – це те, що в ці регіони може прийти щось українське. Нарешті відбудеться становлення України в цих регіонах. То для неї це не було щось негативне, а якимсь процесом, який відбувається і з цього може бути щось позитивне. Як це не дивно. Ми всі здивувались, бо це була змішана група. Студенти, які з Сумської області, для тих це однозначно негатив. Для студентів, які з Донбаса, для них це або щось нейтральне, або позитивне. Нас це здивувало.
Студенти-переселенці платять за навчання в Українській академії банківської справи?
Все це відповідно до нормативних актів. Ті, що вчились там за контрактом, ті продовжують так вчитися. Ті, що вступили самостійно ще до прийняття цих законів, то є певні пільги. Але ВНЗ самостійно роблять дуже багато, щоб зробити навчання студентів більш легким. Тобто, роблять набагато більше, ніж те, що вимагає міністерство. Безкоштовні гуртожитки, безкоштовне харчування – це ініціатива самих ВНЗ.
Чи всі студенти, що переїхали до Сум, думають позитивно про України, про її владу? Вони мали можливість переїхати до Росії, але вони приїхали саме сюди.
Я думаю, що ті студенти, що переїхали саме в Україну – це вже не випадковість. І ті студенти, які були у нас на тренінгах, в цілому налаштовані досить оптимістично. З того, що все-таки все буде добре, що там буде українська влада і вони на це налаштовані. У них дуже гарна українська мова, що дуже дивно.
Ці студенти переїздять самі, а їхня родина залишається там, так?
В основному так, але є випадки, коли батьки приїжджають до студентів, намагаються знайти роботу. Такі випадки теж є. Вони хочуть бути ближче до дітей.
Як студенти Академії відносяться до студентів-переселенців? Ви це бачите, ви це відчуваєте і вам простіше дати на це відповідь.
Насправді, ми моні торили не тільки те, що вони говорять, а й соціальні мережі, то трапляється якась мова ворожнечі і ми це бачимо і намагаємося проводити якусь відповідну роботу, щоб цього не було. Проте, зі слів самих студентів, ніяких конфліктів чи непорозумінь саме між студентами то такого не було. Інколи виникають, нажаль, проблеми з викладачами. Коли викладачі, певною мірою, некоректно можуть задати питання, звертатися. Такі випадки ми визначаємо і намагаємося на них реагувати. Проводимо роботу з цими викладачами. Інколи ця робота може закінчуватися доганою чи навіть звільненням. Якщо викладач, як самі студенти кажуть «ватнік», то таке у нас було.
А серед викладачів є ті, що виїхали з окупованих територій?
Так, у нашій академії є кілька викладачів, які переїхали. У нас на юридичному факультеті, які переїхали з ВНЗ Луганська і Донецька.
Тобто, це був безпосередньо їх вибір?
Так, це був їх вибір. Він робився влітку.
Як студенти-переселенці встигають з навчанням. У вас дуже високий кваліфікаційний рівень навчання, їм не складно?
Все-таки, навчаються вони на сьогодні гірше, ніж інші студенти. Це відчувається саме тому, що голова у них забита іншим, і вони ввесь час думають, що там з рідними. Був такий випадок, у нас проходив тренінг для студентів і паралельно він набирає і запитує, що там вдома, чи не стріляли сьогодні. Тобто, коли думки зайняті цими речами, то зрозуміло, що часу для навчання залишається менше. Ми з розумінням до цього ставимося. Ми знаємо цих студентів і викладачі про це знають. Намагаємося давати їм більше часу, проводити з ними якусь додаткову роботу. У них досить часто дуже високий потенціал. Для того, щоб вони не втратили можливість втратити високі оцінки, стипендії і так далі.
При завершенні конфлікту в них на малій батьківщині, вони збираються, мабуть, повертатися назад, так?
В основному, більшість студентів, які вчаться в нас в Сумах, сподіваються, що це все завершиться і завершиться тим, що там буде українська влада і вони повернуться. Проте, деякі з них, які вже їздять додому, говорять, про те, що люди все більше і більше налаштовують на те, що вони не будуть з Україною. І з часом ми це помічаємо. Тобто, при поверненні з дому у них цей оптимізм зменшується. Коли вони тут – це одні думки, коли вони з’їздили додому відразу інший момент.
Я б хотіла звернути увагу на їхню активність в стінах саме академії. Яка вона? Тобто, чи вони беруть участь у різних акціях, тренінгах?
Студенти досить активні. Вони ще активні тому, що, на відміну від студентів місцевих, у них виникає бажання десь працювати. Бо зрозуміло, що в коштах, вони більш обмежені, їх батьки не отримують заробітну плату. Деякі студенти, наскільки мені відомо, працюють у службах таксі вечорами. Тобто, вони налаштовані на те, щоб додатково працювати, чого не завжди можна побачити у наших студентів. Стосовно активності у студентському самоврядуванні, то можна сказати, що вони всередньому більш активні. Тому що вони менш байдужі, більш активні, намагаються донести якусь свою думку.
Чи є серед студентів-переселенців, які навчаються тут такі, що налаштовані проти України, проти української влади? Так склалися обставини, що не було іншого вибору і вони приїхали сюди.
Таких відкритих нема. Є більш активні, менш активні. Більш оптимістичні, менш оптимістичні. Вибір, взагалі, того, щоб приїхати з ВНЗ Луганська, Донецька або поступити сюди говорить про те, що це студенти і їх батьки проукраїнсько налаштовані.
Стосовно цієї ініціативи, «DVV International», наскільки вона допомагає об’єднувати країну?
Це дуже гарна ініціатива, яка вносить щось нове і дозволяє для цих студентів, якщо взяти наш проект, який присвячений превенції конфліктів в академічному середовищі. Напевно не тільки на студентів, а й на викладачів, на співпрацю студентів, викладачів і адміністрації. Він націлений на те, щоб зробити нашу роботу більш ефективною, роботу, яка, ми сподіваємось, буде цікава і для інших ВНЗ по завершенні проекту. Робота з цими студентами говорить про те, що все-таки потрібно доносити до них те, що Україна про них піклується. Що ми на місцях розуміємо, що вони наші співгромадяни і ми співпереживаємо з ними те, що відбувається. Хотілося б ще додати, що все-таки важливий сьогодні є діалог миру, не тільки діалог того, що ми повинні перемогти ворога . Але потрібно починати діалог примирення, тому що той дискурс ворожнечі, якій сьогодні направлений проти жителів Луганщини і Донеччини – це не правильно. Тобто, ми вже сьогодні повинні знаходити спільну точку зору і шукати те, щоб нас об’єднувало. Навіть якщо є щось, що нас сьогодні роз’єднує.
