«Вимушені переселенці — це тест на толерантність Буковини», — Олена Танасійчук
“Наш регіон має славу місцини з історичними традиціями толерантності”, – говорить президент благодійного фонду “Cуспільні ресурси й ініціативи” Олена Танасійчук
Гості1
У інтерв’ю кореспондентці “Громадського радіо” Анастасії Багаліці вона розповідає про досвід Буковини і, зокрема, Чернівців у толерантному ставленні до вимушених переселенців зі Сходу та Криму. “Всі непорозуміння посилює стереотипізація. Коли ж наші люди пробують спілкуватися з переселенцями – вони знаходять спільну мову” – наголошує Олена Танасійчук.
Ми спілкуємось з президентом благодійного фонду “Cуспільні ресурси й ініціативи” пані Оленою Танасійчук і поговоримо про життя переселенців з Донбасу у Чернівецької області. Про гармонізацію їх стосунків з місцевим населенням. Пані Олена розповість про окремий проект, який позволить проінформувати місцеве населенні щодо більш толерантних стосунків з переселенцями і видобути такі стосунки. Яка загальна ситуація в Чернівецькій області з толерантним ставленням до вимушених переселенців?
Ні для кого не секрет, що починаючи з листопада 2013 року Україна перебуває в загальнополітичній кризі. Можливо ця криза була і раніше, але с початком революції гідності вона стала видна всім і кожному. Відповідно ця криза була посилена з анексією Криму і розвивалася далі з розростанням військового конфлікту на Донбасі. Ця ситуація привела до того, що Українське суспільство отримало нові виклики. До яких не була готова ані держава, ані громада. Одним з таких викликів стала поява проблеми внутрішньо переміщених осіб (ВПО), біженців.
Це все оголило суттєві суспільні, соціальні, і правові проблеми пов’язані з адаптацією цих осіб в місцевому середовищі. Відповідно ці люди були вимушені під загрозою власному життю і здоров’ю покидати свої домівки і шукати притулку в інших регіонах України. Багато з них оселилися в центральній Україні, але велика частина приїхала і на західну Україну. Зокрема в Чернівецьку область. Ми бачили дуже велику трансформацію процесів і зустрічі. Від самого початку – анексії Криму. Коли величезне народне серце було відкрито і всі запрошували приїжджати. Були готові підтримати і зустріти.
Ми бачили як процес розвивається до появи негативних відгуків в ЗМІ, пов’язаних з цими людьми. Власно наш проект покликаний не на те, щоб нагодувати цих людей, дати їм житло і роботу. Зараз ми займаємось трохи іншим. Ми хочемо створити більш толерантне середовище для інтеграції їх в суспільстві. Поговорити з нашими мешканцями. Наскільки відомо, ще десь місяць тому кількість ВПО сягала близько 400 тисяч. Я впевнена що ця цифра за цей місяць ще суттєво збільшилася. Я походжу з краю який має міф про його велику толерантність.
Та ї насправді цей крий в різні історичні періоди перебував під впливом різних держав. Тут компактно і досить дружно проживає багато етносів. З одного боку у нас Румунія з другого Молдова. Але соціологічне дослідження свідчить, що навіть в такому толерантному краї погіршується становлення до людей з іншого регіону, іншої національності, або іншого погляду на історичне минуле. Тому ми направили наші зусилля на те, щоб спілкуватися. Саме спілкування може розбити негативні міфи та стереотипи. Які дуже часто штучно створюються з метою дроблення суспільства.
У мене одразу виникає питання. Як можна в ході спілкування довести чернівчанам, та в загалі буковинцям що ці міфи не мають під собою жодної основи? На яких конкретних прикладах ви можете це поясніти?
Насправді наш фонд вже має певній досвід по розвінчанню міфів і стереотипів. Протягом 2012 року ми проводили проект на місцевому телебаченні спільно з нашими партнерами телерадіокомпанією АСС. Щотижня ми брали якійсь стереотип та його розвінчували. В цьому проекті ми плануємо провести цикл з дванадцяти інформаційно-публіцистичних аналітичних радіопрограм. Де можна почути не тільки експертну думку, а ще і почути думки мешканців нашого міста та області. Ми відкрили гарячу лінію на яку ми приймаємо дзвінки, як протягом ефіру так і поза нього. Також ми спілкуємося в соціальних мережах для того щоб мати насправді потужний зворотній зв’язок. Отже з одного боку для розвичання міфів і стереотипів ми запрошуємо експертів з цих питань (політичних, історичних, суспільних і т.п.). З іншого ми відкрити до представників влади, яких можуть доповісти, що робить держава в цьому напрямку. Також ми проводимо опитування наших громадян. Окрім того планується запрошення в студію переселенців, щоб можна було почути їх історії. З якими проблемами вони зіткнулися як там, так і тут. Для мене ця проблема близька. Я сама онучка вимушених переселенців з Польщі. Я пам’ятаю, як моя бабуся до самої старості хотіла тільки одного – ще один раз подивитись на хату де вона народилася і виросла. Я відчуваю цю біль, та розумію проблеми з якими стикаються люди, які раптом були вимушені залишити своє найрідніше. Приїхати в абсолютно нову атмосферу. Намагатись знов себе знайти і реалізувати.
С чим пов’язані страхи буковинців, які поширюють на переселенців зі сходу?
Мені важко відповісти на це запитання. Ми ще до цієї теми не підійшли. На грудень – січень заплановане питати у чернівчан про їхні побоювання. Я вважаю що насправді це є така рефлексія для всіх однакова. Це сприяння цих людей як чужаків, які з’явилися у тебе вдома. Це, насправді нормальна психологічна реакція. Хоча звичайно дуже великі трансформації відбулися. Навіть у тих стереотипах і міфах які були раніше. Вини зросли за останній рік пропаганди в ЗМІ. Як інших держав, так подекуди і і українських.
Ви згадували про толерантність і багатонаціональність буковинців. Чи можна стверджувати що ця різноманітність допомагає адаптувати своє сприйняття до переселенців з Криму і Сходу?
Чернівці насправді такі. Так склалось історично. Але зараз така потужна трансформація відбулась з початком Майдану. Я спостерігала коли національні меншини в якийсь момент стають національними величинами. Коли мова їде вже не про нації, а про один український народ. Навіть самі стереотипи змінились. Якщо раніше були стереотипи щодо націй (румуні, молдавани, євреї і таке інше) , то зараз з’явились «ватники», «укропи» та «колоради». Це нові реалії, нові стереотипи. З ними потрібно боротися зовсім по іншому. Найбільша проблема що ці стереотипи дозволяють нам наше суспільство дегуманізувати. Ми перетворюємо наших опонентів, їхній образ на тварин та рослин. Не на людей. А коли перед тобою тварина чи рослина, то нічого не варте натиснути на гачок.
