Катерина Кадер
«Якщо ми приймаємо переселенців у Чернігові, то ситуація критична», — Вікторія Гоголь
Позаду війна, попереду – невідоме. І головним завданням громадських організацій в цьому випадку є налагодження комунікації між всіма державними і недержавними установами
Ведучі1
Гості1
Катерина Кадер: розкажіть, будь ласка, про цей проект «Пов’язані спільною метою».
Вікторія Гоголь: Цей проект наша організація реалізує в рамках проекту «Спільне майбутнє українського суспільства після Майдану». І його назва «Сприянню взаємопорозумінню та співпраці провенції конфліктів». І він реалізується за підтримки Інституту міжнародного співробітництва німецької асоціації народних університетів DVV- International та ГО «Дослідницький центр інтеграція та розвиток».
Те, що ми кладемо в основу нашого проекту – це, перш за все, налагодження комунікації між всіма державними і недержавними установами, які в місті або в області Чернігівській надають допомогу вимушеним переселенцям.
Катерина Кадер: Скажіть, як люди вас знаходять? Існує координаційний центр або ж гаряча лінія?
Вікторія Гоголь: Саме в нас немає такого контакту, бо в нас нема мети безпосередньо надавати допомогу переселенцям. Для цього існують інші установи, організації, координаційні центри, де це можуть отримати люди. В даному випадку ми лише намагаємося налагодити комунікацію між цими установами і організаціями, щоб вони більше знали про роботу один одного. І так само хочемо допомогти вимушеним переселенцям знаходити ці організації. Бо гаряча лінія є, але вона загальнодержавна. Окремої для Чернігова нема. І ми на зустрічах піднімали це питання, що було б дуже непогано це реалізувати. Але це більше в повноваженні державних установ місцевого самоврядування.
Катерина Кадер: Переселенці, коли вони потрапляють в нове середовище, власне Чернігівщина, як вони тут адаптуються? Наскільки це їм важко дається? І чи мають вони наміри, можливо, залишитися?
Вікторія Гоголь: Мені дуже важко казати щось за цих людей. Ситуація в кожної людини індивідуальна і, звичайно, вона залежить від того яким чином людина виїхала, яку підтримку вона тут отримала. Якщо вона приїхала до родичів – це одна ситуація. Якщо вона приїхала на вокзал лише з тим, що встигла схопити і в яку установу перше вона звернулася – це друга ситуація. Якщо їх рятували МНС – це третя ситуація. Якщо їх вивезли організовано, наприклад, як групи, які живуть в санаторіях «Ладанка» чи «Остреч» – це ще один вид допомоги. Там зовсім різна проблеми. І адаптація вона також різна. Можна сказати лише одне, що люди, які безпосередньо проживають у місті, вони краще адаптуються до зовнішнього середовища, краще знаходять комунікацію з населенням, бо вони тут проживають, спілкуються кожний день і трішки вивчають місто, трішки чують десь якусь інформацію від ЗМІ, від людей, те саме «сарафанне радіо». З цим гірше в районах, коли вони живуть десь в санаторії окремо від суспільства.
Катерина Кадер: Ви контактуєте з різними установами соціальними, державними. Чи, власне, працевлаштування таких людей в Чернігові та області можливе, актуальне? Люди знаходять собі роботу?
Вікторія Гоголь: Проблема працевлаштування стоїть гостро. У нас працює Центр зайнятості. Вони намагаються надавати всю відому їм інформацію стосовно вакансій або надають можливість перекваліфікації та навчання. Так само в них є доступ до мережі Інтернет, де вони можуть розміщувати резюме та також шукати роботу. У нас місто не велике і з працевлаштуванням навіть для місцевих жителів завжди була проблема. Але якісь місця є і люди знаходять роботу. Намагаються по своїй спеціалізації. Хтось змінює і йде працювати в магазини. Хтось може їздити, як от роблять багато наших місцевих жителів в Київ. Це дуже важко, але це також працює, ми так живемо. Зранку їдемо в Київ, працюємо там, ввечері повертаємося додому, бо це дві години дороги. І, як варіант, знаходять роботу ще там».
Катерина Кадер: Багато волонтерів в Чернігові, які займаються цією проблемою?
Вікторія Гоголь: Таким наше місто, мабуть, ще ніхто не бачив, бо зараз кожна людина, яка віддає свої капці або кидає гроші в скриньку вона в певному сенсі вже надає певну допомогу. Дуже багато людей, що це робить, вони і збирають ці речі та кошти під магазином. Це студенти та люди більш поважного віку. Це не є регулярні волонтери, які займаються цим щодня. Але коли є якась акція або необхідність, то громадські організації кидають виклик у ЗМІ і дуже швидко знаходять допомогу. Є волонтери постійні, які працюють при громадських організаціях або ініціативних групах. Вони постійно надають допомогу. Психологи стали волонтерами, бо вони безпосередньо надають цю допомогу. Дуже багато медиків, які виїжджають на місця і надають свою безкоштовну допомогу. Зараз волонтер – це людина, яка може допомогти і робить це у свій вільний час».
Катерина Кадер: Як населення зреагувало на таку гостру проблему, яка утворилася у нашому суспільстві за останні пів року? Я маю на увазі переселення внутрішніх переселенців.
Вікторія Гоголь: Ще влітку минулого року дуже часто в наших маршрутних таксі була така об’ява відпочинок на морі під заголовком « Далі Криму землі нема». І зараз ми відчуваємо, що коли ці люди почали приїздити до Чернігова, ми відчули, що далі Чернігова землі немає. І люди до цього віднеслись з розумінням. Тому що ми розуміємо, що відступати нам нема куди, і якщо ситуація докотилася вже до Чернігова і навіть тут, в депресивному регіоні ми приймаємо цих людей, надаємо допомогу, то ситуація доволі критична. Ми маємо об’єднатися і нести кожен відповідальність за те, що зараз відбувається. Тому велика дяка нашому населенню за те, що вони відчули свою відповідальність і намагаються допомагати. От все, що сьогодні має армія, яка від Чернігова захищає нас, те, що мають переселенці, гуманітарну допомогу – це все завдяки людям, їх власному бажанню. Така величина взагалі того, що надається, і якби був ресурс, де кожного дня писали хто кому допоміг, то я не знаю – це були б просто скарби. Ми, мабуть, і самі від себе не очікували, що здатні на таке.
Катерина Кадер: Як часто до вас звертаються переселенці?
Вікторія Гоголь: До нас безпосередньо не звертаються. Тому, як я говорила, ми лише допомагаємо в координації певній. Навіть не координації, а налагодженню комунікації. Але, якщо людина отримує якимось чином наші контакти, то телефон розривається. Якщо ми проводили певну фокус-групу чи зустріч з переселенцями і я залишала свої контакти, то на завтра телефон червоний. Бо люди дзвонять просто з питань де можна вийти в Інтернет, де знайти організацію або де написати ту саму заяву на допомогу. І я працюю в цьому питанні, як консультаційний центр і намагаюсь давати їм цю інформацію. І вона для них безцінна, бо якщо харчі вони десь знайшли, то з пошуком інформації дуже важко їм орієнтуватися. В цьому питанні ми бачимо проблему. У нас в місті нема чіткої організованої інформації або якогось єдиного ресурсу, де людина могла б для себе зрозуміти яким чином їй шукати допомогу.
Катерина Кадер: І таке ще питання, можливо, гостре і, можливо, не до вас. Яка допомога чиновників в цій ситуації? Власне, Чернігівські чиновники, вони, нарешті, активізувались також, як і люди?
Вікторія Гоголь: Ті чиновники, з якими я зустрічалась, я бачила в них більше людей. У багатьох вже нема цієї маски. Я думаю, що на це питання вплинула ситуація в країні. Вони зрозуміли свою роль, свою відповідальність. І так само вони розуміють, що їх посада – це можливість допомагати, але нажаль в межах їх повноважень. Хоча багато з них поза роботою займається і волонтерською діяльністю. Для мене особисто це був такий маячок, що є надія. Стосовно того, що я чула від переселенців, вони кажуть про те, що, якщо вони приходять до нашої державної установи, то вони відчувають розуміння і те, що до них відносяться дуже по-людськи. І багато питань вирішується набагато скоріше, ніж у них вдома. Людське співчуття і розуміння, я думаю, – це єдина причина, чому така ситуація. Бо ми, місцеві жителі, від своїх чиновників дуже часто відчуваємо зовсім іншу реакцію. Але є з чим працювати. Давайте не будемо фантазувати.
Вікторія Гоголь, координатор проектів Центру гуманістичних технологій «Ахалар» на Громадському радіо. Слухайте. Думайте.
