Розмінування Донбасу: як це працює?

На зв’язку зі студією Марина Ландух, офіцерка із звязків з громадськістю “Halo trust”.

Любомир Ференс: Розкажіть про вашу діяльність та те, як взагалі зародилась ідея?

Марина Ландух: Ця ідея зовсім не нова тому, що організація існує вже 30 років. Вона працює у більше, ніж 20 країнах світу. Саме в Україні організація з’явилась у 2015 році восени. Цілком зрозуміло чому. У нас є свіжий конфлікт, у нього є наслідки такі, як міні й вибухонебезпечні предмети, які залишилися в районах активних бойових дій чи там, де стояли військові, які захищали свої позиції.

Дмитро Тузов: Наскільки активно зараз відбувається розмінування?

Марина Ландух: Досить активно тому, що вже більше 3 років ми тут працюємо. Наразі ми працюємо у 10 населених пунках в Донецькій та Луганській областях на підконтрольній території. У нас вже є розміновані території, але, на жаль, ми ще не можемо передати їх людям у використання офіційно, адже немає закону про протимінну діяльність до сих пір, немає Національного центру з протимінної діяльності, тобто є деякі правові завади. Але ми, зі своєї сторони, робимо все, що можемо по максимуму.

Коли ми завершуємо роботу, ми маємо бути самі впевнені, що ділянка безпечна. У нас є потрійний контроль якості

Дмитро Тузов: Чи є випадки, коли ділянка розмінована, але все ж може нести небезпеку для цивільних?

Марина Ландух: Гуманітарне розмінування проводиться проводиться для людей. Тобто, коли ми завершуємо роботу, ми маємо бути самі впевнені, що ділянка безпечна. У нас є потрійний контроль якості. Спочатку землю перевіряє демінер, після нього перевіряє керівник групи, потім перевіряє супервізор і потім ще перевіряє менеджер із розмінування, а потім, що має бути частиною офіційної процедури передачі, мають перевіряти всю нашу роботу державні структури – національний орган. Випадків не якісного розмінування у нас не було і, я думаю, що у нас такого не буде, бо процедура дуже жорстка. Безпека – це наш пріорітет номер один.

Любомир Ференс: Я прочитав, що на розмінування ділянок Донецької та Луганської областей може знадобитися від 10 до 15 років. Мова йде про те, що 7 тисяч км² – це тільки на підконтрольній Україні території – усіяні мінами і вибуховими предметами. Близько 8 млрд потрібно було би, це близько 800 млн доларів, на розмінування. Наводиться аргумент, що закон ніяк не можуть прийняти тому, що це серйозні гроші – донори дають гроші на розмінування і там ведуться дискусії, хто буде цим займатися. Є зерно правди в цих даних?

Марина Ландух: Щодо грошей я не можу, на жаль, сказати ніяких оцінок просто тому, що я не знаю, у мене немає таких даних. Щодо тривалості, так. Це буде дуже тривалий процес, якщо все буде добре і ми зможемо тут працювати, як міжнародна організація. Просто тому, що є досвід роботи по інших країнах. Навіть у тих країнах, де конфлікт не тривав 4 роки, як у нас, було дуже багато часу, від 10 років і більше, щоб повністю розмінувати територію. Наша робота нашої організації та деяких інших міжнародних організацій фінансується країнами ЄС, США, Великобританії і так далі. Звичайно, це великі гроші тому, що великі території. Тільки в нашій організації працює 250 демінерів – це великий штат співробітників. Не знаю, скільки грошей виділяє держава, але розмінуванням займаються військові, Міністерство надзвичайних ситуації, Міністерство тимчасово окупованих територій, можливо, хтось ще.

Дмитро Тузов: Скільки, на сьогоднішній день, ви знешкодили боєприпасів?

Марина Ландух: Ми знайшли більше 2 тисяч, на жаль, на сьогоднішній день, ми їх не знешкоджуємо, бо потрібна спеціальна ліцензія, якої у нас поки що немає. Ми сподіваємось, що вона буде. Ми обстежили більше 12 мільйонів км² територій Луганської та Донецької областей.

Дмитро Тузов: Які рекомендації ви можете дати місцевому населенню, щоб не натрапити на боєприпаси закладені під час активних бойових дій?

Марина Ландух: Перш за все, не потрібно ходити на деякі території: ліси, поля, знуйновані будівлі тому, що всі вони можуть нести небезпеку. Якщо ви вже бачите якийсь боєприпас, то треба зупинитись, оцінити картину, запам’ятати, де ви його знайшли і обережно по своїх слідах повертатися туди, звідки ви прийшли, після цього звернутись до Держслужби з надзвичайних ситуацій та проінформувати їх. Це прості очевидні правила, але, на жаль, нещасні випадки трапляються щодня і з цивільними, і з військовими. В нашій базі більше 1900 постраждалих – і вбиті, і поранені. Найчастіше гинуть під час перетину лінії розмежування, де це не передбачено, під час господарських робіт у тих полях, на яких не можна працювати, збираючи гриби чи ягоди у лісах.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.