Я жодного разу не пошкодувала, що прийшла працювати в МОЗ, - співзасновниця фонду «Таблеточки»

Чи здатні громадські активісти змінити медичну систему цілої країни?

Ведучі

Анастасія Багаліка,

Любомир Ференс

Гостi

Ірина Литовченко

Я жодного разу не пошкодувала, що прийшла працювати в МОЗ, - співзасновниця фонду «Таблеточки»
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr-hh-18-07-29_litivchenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr-hh-18-07-29_litivchenko.mp3
Я жодного разу не пошкодувала, що прийшла працювати в МОЗ, - співзасновниця фонду «Таблеточки»
0:00
/
0:00

У рубриці «Своїми руками» говоримо зі співзасновницею фонду «Таблеточки», керівницею директорату стратегічного планування євроінтеграції Міністерства охорони здоров’я Іриною Литовченко.

Анастасія Багаліка: В сфері охорони здоров’я ваш приклад міграції громадських активістів до влади не єдиний.

Ірина Литовченко: Так, така міграція є важливою і потрібною, принаймні приклад Міністерства охорони здоров’я це показує, адже ми маємо заступницю міністра охорони здоров’я, яка до цього була виконавчим директором громадської організації «Пацієнти України», ми маємо представників РПР, які долучилися до Міністерства, маємо інші приклади, тому наше Міністерство показує, що це дуже затребувано. Адже не вистачає людей зі свіжими ідеями, зі знанням англійської мови тощо.

Любомир Ференс: Як ви вважаєте, самі лікарі вірять тій реформі, що проводить наразі Міністерство? Якщо спостерігати за публікаціями в ЗМІ, то є умовна команда Уляни Супрун, яка намагається робити реформу, а є лікарі, яких влаштовує ситуація, що була до цього.

Ірина Литовченко: Тут потрібно розділяти київських лікарів і лікарів з регіонів, тому що в Києві в основному зосереджена професура, ті лікарі, які давно працюють в кардіоцентрах чи великих лікарнях, де отримують непогані неофіційні гроші.  Ті ж лікарі, які працюють в регіонах, бачать недофінансованість своєї амбулаторії і відчувають, що їм не вистачає грошей. А ми з 1 липня почали вже платити в невеликі лікарні, і центри первинної медичної допомоги за новою системою фінансування. Фінансування кожного медичного закладу зросло на 80-10%. І якщо в людини раніше була ставка 5-6 тисяч гривень, то зараз вона отримує 13-14 тисяч гривень.

Якщо в людини раніше була ставка 5-6 тисяч гривень, то зараз вона отримує 13-14 тисяч гривень

Анастасія Багаліка: Але це залежить і від амбулаторії, тому що я бачила пости в соцмережах, що від адміністрації амбулаторії залежить, як вони розподіляють гроші. Це залежить і від кількості підписаних декларацій і від того, скільки грошей з’їдає адміністративна частина.

Ірина Литовченко: Так, тут дуже розділена відповідальність. Ми намагаємося підключати і місцеві органи влади, які повинні інвестувати в свої медичні заклади, і лікарів, які повинні вимагати від адміністрації лікарні ці кошти, які для них надійшли. Якщо головний лікар поліклініки  не хоче піднімати зарплату своєму персоналу, лікар може відкрити ФОП і працювати як фізична особа-підприємець. І він може забрати всіх  своїх пацієнтів із собою. Тому в нас зараз починається справжній діалог між лікарями і адміністраторами лікарень.

Анастасія Багаліка: Наразі вже є прецедент перших відмов у фінансуванні в Калуші, через те, що там накрутили декларації.

Ірина Литовченко: Так, там був унікальний випадок, коли вони заключили 40 тисяч декларацій за 14 днів.

Якщо головний лікар поліклініки  не хоче піднімати зарплату своєму персоналу, лікар може відкрити ФОП і працювати як фізична особа-підприємець

Анастасія Багаліка: Але про це питали в представників Міністерства, коли впроваджувалася реформа – що буде, якщо будуть фіктивні декларації, якщо людей будуть змушувати їх підписувати? Можливо, не хотіли лякати людей, що будуть якісь жорстокі санкції?

Ірина Литовченко: Питання не у тому, які санкції, а в тому, що ти або виконуєш умови і маєш державне фінансування, або не виконуєш і працюй, як тобі хочеться, знаходь сам свого клієнта. Але якщо ти хочеш отримувати кошти через державний бюджет, є чіткий перелік критерієві, які потрібно виконати. Це можливість запису по телефону або онлайн на прийом до лікаря, це обслуговування 24/7, відповідно, має бути чергування лікарів, щоб завжди хтось був на зв’язку і це можливість укладати електронну декларацію, це наявність комп’ютера і Інтернету. Все.  

Анастасія Багаліка: Реформа «первинки», яка йде зараз, зачіпає ваш директорат стратегічного планування?

Ірина Литовченко: Наш директорат працює більше над тим, що буде далі, тому що та реформа, яка є зраз, вже запущена. В наступному році ми маємо парламентські вибори, ми розуміємо, що буде змінюватися уряд, можливо, прийде новий міністр, і задача мого директорату акумулювати всю інформацію проробленої роботи, розкласти всі проблеми, які вирішувалися, які були варіанти їх вирішень і запропонувати наступному міністру таку програму, за якою він зможе рухатися, коли прийде.  

Анастасія Багаліка: Тобто завдання вашого директорату і в тому, щоб пророблену роботу неможливо було знищити?

Ірина Литовченко: Щоб її неможливо було втратити. Кожен раз, коли приходить нова команда, йде 30% співробітників міністерства, і ти не можеш знайти документів, і не розумієш, а що ж люди робили до цього, тому  доводиться починати з нуля розв’язувати одні і ті самі проблеми. Ми зараз працюємо для цього, щоб такого не відбувалося.

Анастасія Багаліка: Наразі готується реформа швидких. Розкажіть про неї.

Ірина Литовченко: Це буде нешвидка реформа, вона буде тривати декілька років, тому що потрібно буде повністю перезавантажити систему. Це і нові професії, і нові люди, які будуть їздити на швидких, і нові диспетчерські. Ми хочемо зробити систему екстреної допомоги національного рівня. Адже зараз, якщо людина живе на кордоні кількох областей, і до неї могла б швидше доїхати швидка з іншої області, вона цього не робить, тому що це інша область.  

Анастасія Багаліка: Для вас не важко було стрибнути з одного середовища в інше? Ви працюєте в МОЗі вже півроку.

Ірина Литовченко: Мені було неважко наважитися на це, тому що нарешті набір на державну службу відкритий і прозорий, і нарешті державним службовцям платять гідну зарплату. Звісно, що є певні нюанси в роботі з класичними державними службовцями, є речі, яким вони мене навчають, але є речі, які їм пояснюю я. Тому ми намагаємося знайти спільний діалог.

Любомир Ференс: Але ви не шкодуєте, що пішли на державну службу?

Ірина Литовченко: Ні секунди не шкодую. По-перше, державна служба розвиває навичку терпіння, тому що зміни робляться довго, але масштаб тих змін, які ти робиш, набагато більший.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.