Якщо зараз ми не змінимо Україну, наші діти будуть виходити на Майдани, щоб завершити те, що не зробили ми, - Матвійчук

В рубриці Своїми руками – координаторка ЄвромайданSOS, голова правління ГО «Центр Громадянських Свобод» Олександра Матвійчук

Лариса Денисенко: Наскільки змінює ситуацію в країні освіта, яку можна здобути за кордоном?

Олександра Матвійчук: Насправді, освіта дуже багато чого змінює, і в житті кожної людини, і загалом – суспільства. Я дуже завдячую університету Stanford за те, що мала можливість рік провчитися за програмою українських лідерів. І це навчання не просто про набуття знань та навичок, це про розширення горизонтів та долучення до світового наукового порядку денного.  

І ці глобальні виклики, які зараз відбуваються в світі, обговорюються і вивчаються з наукової точки зору. Це і популізм, це і міграція, це і загрози, які несуть нові технології, і проблеми ідентичності тощо.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про популізм, то багато хто ідентифікує заяви деяких політиків як популістичні, і насправді багато хто цим зловживає. Тобі там стало зрозуміло, що з цим можна зробити?

Олександра Матвійчук: Я раніше думала, що популісти – це ті люди, які щось обіцяють і потім цього не роблять. Виявилося, що проблема в тому, що вони обіцяють і роблять. Ми бачимо по прикладу Венесуели, до чого це роблення потім призводить. Я відвідувала чудовий курс, який називався «Популізм чи ерозія демократії», де ми вивчали, яким чином приходять до влади популістичні політики, що вони роблять, які в них сценарії і до чого це веде. Дуже спрощено можна цю концепцію популізму звести до таких двох мейнстрімових ліній. Перше: популісти говорять, що еліти корумповані, що еліти злочинні, що само по собі правда. Друге: ніхто не презентує народ, і тільки ми можемо презентувати народ, і для цього нам не потрібні суди чи органи державної влади, ми за пряме народовладдя.

Я раніше думала, що популісти – це ті люди, які щось обіцяють і потім цього не роблять. Виявилося, що проблема в тому, що вони обіцяють і роблять

Що з цим робити – це дуже комплексне питання, на яке шукають зараз відповіді в самій Америці, тому що ми бачимо, хто там зараз президент, і що він прийшов до влади завдяки популістичним гаслам.

Але проблема популізму має ще і реальні корені. Річ у тому, що традиційні політичні партії не дають відповіді на питання, які турбують виборців. І тоді люди мігрують до партій, які дають дуже прості відповіді на складні питання.

Лариса Денисенко: Заперечити популістичні гасла дуже важко.

Олександра Матвійчук: Так, і це проблема. Тому що всіх популістів вирізняє те, що вони, як правило, дуже харизматичні. Вони дуже яскраві, вони говорять простими словами, дуже емоційно, і хочеться вірити в те, що вони говорять. Треба розуміти, що популістичні гасла – це популярні, народні гасла. Тому тут постає питання до політичних інших сил, яким чином упакувати зміст так, щоб він був доступним до суспільства, говорити до людей мовою, яку вони розуміють. Це виклики, які потрібно долати традиційним партіям.

З позиції жертви російської агресії Україна нікому не цікава

Лариса Денисенко: Що ти почула нового, якщо говорити про правозахист як концепт політики?

Олександра Матвійчук: Навчання в Stanford показало мені дві речі. Перше, що ми дуже україноцентричні і абсолютно не розуміємо, які процеси проходять в інших країнах. Це дуже погано, адже вони дуже схожі на те, що відбувається у нас, а це б робило нас готовими до всіх викликів і потрясінь, через які ми зараз проходимо. Крім того, я побачила місце України в світовій адженді. І тут я змушена сказати, що якщо раніше завдяки Євромайдану був вияв емпатії, то зараз цього немає. А з позиції жертви російської агресії Україна нікому не цікава. Якщо ми хочемо, щоб про Україну говорили, наприклад, на тему українських в’язнів, треба докладати спеціальних зусиль.

В мене був холодний душ, коли я у грудні поїхала на міжнародну конференцію в Італію, і я була єдина з правозахисників українка, а тема конференції звучала «Вирішення міжнародних конфліктів: Колумбія, Сирія, Україна». Нам там роздали кейси України, які склала норвезька вчена, але вона все життя вивчала Росію, а тут її попросили написати про Україну. Я відкриваю першу сторінку і читаю, що протягом трьох місяців Євромайдану режим Януковича утримувався від застосування насилля проти мирних протестувальників, і тільки в кінці чомусь всіх розстріляв. Тоді я зрозуміла, що ми вчисту програли на наукових майданчиках, а це потужні впливи на політику в Америці та Європі.

Ми вчисту програли на наукових майданчиках, а це потужні впливи на політику в Америці та Європі

Любомир Ференс: Чия в цьому провина?

 Олександра Матвійчук: Тут складно мислити категоріями вини. Я написала про це, адже була дуже збентежена цим фактом, і у коментарях мої колеги відповіли мені – а як українські науковці мають можливість їздити на такі конференції?

Зараз ми намагаємося запустити цикл українських семінарів під назвою «Українські студії в Стенфорді». Перший з них відкривав Мустафа Джемілєв, який приїздив у травні цього року і розповідав про Крим. Був попит, люди навіть стояли в залі, щоб послухати Мустафу-ага.

Лариса Денисенко: Які важливі речі потрібно означити, на котрі варто звертати увагу в нашій ситуації збройного конфлікту, у тому, що популізм існує у всьому світі, але от-от у нас вибори? На що звертати увагу, чому категорично не вірити, про що думати?

Олександра Матвійчук: Насамперед думати про власну відповідальність. Пам’ятаєте, був один з Героїв Небесної Сотні – загиблий 19-тирічнй Роман Гурик. Коли його мама виступала на суді, вона сказала фразу, яка мене глибоко зачепила. Вона сказала, що не хотіла пускати його на Майдан, але згадала, як 10 років тому вона разом з чоловіком була на Помаранчевому Майдані, тому не мала морального права не пустити сина. Це змушує замислитися, що якщо зараз ми не зробимо щось, щоб змінити нашу Україну, вже наші діти будуть виходити на цю площу, і будуть змушені дороблювати те, що не зробили ми. З такої призми нам потрібно дивитися на гречку, на макарони, на популістів тощо. Адже ситуація дуже тривожна, і в мене виникає почуття дежавю з Помаранчевою Революцією: успішний народний вибух, кілька років позитивних змін, але не кардинальних, не системних, не таких, які дійшли до незворотної точки, тотальне розчарування. В даному випадку в нас ще збройний конфлікт, війна, яка вимотує сили і енергію. Тоді у 2010-му році до влади приходить Янукович, який знищує всі позитивні здобутки, і будує всю свою вертикаль.

Тому ми маємо зрозуміти, що у наступному році ми повинні зберегти наш вектор, який окреслила Революція Гідності, оцю рамку прав людини, демократії, свободи, попри всі спокуси, які зараз в нас виникають як в суспільстві, яке травмоване війною, адже зараз в ньому зростає толерантність до насилля, бажання самосудів тощо. Ми маємо цього стерегтися, адже ми повернемося до того, з чого починали, і тоді наші діти будуть змушені це доробляти.  

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.