Громадське радіо
Леонардо Ободоеке – а саме так звучить справжнє ім’я музиканта – родом із Нігерії, переїхав в Україну у 2012-му році на навчання в Тернопільському медичному університеті за спеціальністю «хірург». За півтора року вивчив українську мову та почав писати вірші, які згодом стали текстами його пісень. Леонардо мріяв про свого собаку і шукав його всюди, а знайшов у Запоріжжі. Так маленький білий лабратор отримав ім’я Джейк, а ще через якийсь час відправився у далеку Африку.
Лео Мантіс: Я завжди мріяв завести собаку, а краще не одну. Я дуже люблю собак. У той період у мене були гроші, будинок, час. Я шукав собаку по всій Україні. Свого собаку я знайшов у Запоріжжі.
Мій пес – білий лабрадор Джейк. Зараз йому вже чотири роки, ми разом жили 1,5 року. Він досі живий, але я відвіз його до себе додому, в Африку. Коли почалися гастролі мені довелося, комусь делегувати цю відповідальність. Я не зміг довірити Джейка не знайомим людям, тому я передав своїй родині – вони дуже люблять собак.
У нас з ним був дуже сильний зв’язок. Я відчував, що він хоче ще до того, як він починав щось демонструвати. Думати про те, що собаці необхідно більше уваги я почав ще до того, як він про це заявив. Перша ознака, що собаці чогось не вистачає проявляється у тому, що він починає ламати меблі або гризти взуття.
У моїй двокімнатній квартирі Джейк не мав доступу до однієї кімнати. Я там зберігав важливі речі та документи. Одного дня я пішов на роботу, він забрався туди, все згриз, а потім робив вигляд, наче нічого не сталося.
Мій друг займався перевезенням тварин. У великих літаках є спеціальна частина, де перевозять великих тварин. Так. Маленьку собаку можна взяти на руки і провести у салоні, але це ж лабрадор. Він великий.
Звичайно ми готувалися. Зокрема, ми міняли харчування. Ми знайомили його із тим, хто його перевозив, підготували документи. Батьки зустріли його в аеропорті і прийняли у нашу родину. Вони дуже люблять собак. В них одного разу був пес – він прожив 12 років і помер від старості. З тої пори вони хотіли завести собі собаку. Як кажуть психологи «Найкращий спосіб пережити смерть собаки – завести ще одного собаку». Я в це вірю.
Він спочатку дуже сумував. Для собаки взагалі дорога, нове середовище, нові люди це стрес. Адаптація тривала два тижні. Втім, там так багато людей та емоцій, що він мене забув. Хоча, коли я телефоную – він упізнає мій голос.
Коли я телефоную – він упізнає мій голос
Джейк був дуже слухняним. В нас були свої трюки: наприклад, я міг запитати у нього «скільки буде 2+2», а він гавкав чотири рази. Так, ми багато займалися, щоб він був таким розумним. Він навіть ходив у туалет по наказу. Я розумів, що собака зробить це або на вулиці, або вдома. Коли я розумів, що прогулянка вже скоро закінчиться, то казав йому «Джейк, пу-пу». Це англійською «ходити». Він звик і слухався. Це було зручно, бо іноді собаки починають справляти свої потреби там, де багато людей і це не зручно.
Єдиний момент, коли Джейк мене не слухав – це коли бачив дітей. Він одразу починав бігти до них. Іноді це навіть лякало батьків, втім, коли собака починала танцювати навколо дитини – вони заспокоювалися.
Також читайте: Як у 2014-му вивозили домашніх тварин із Луганська – історія від власниці та як пережити смерть улюбленого собаки