Як зробити зі свого собаки Інтерчемпіона? Інструкція від хендлера

Як правильно працювати із собакою, аби вона стала Інтерчемпіоном? Як котячий притулок «Котоярмарок» влаштовує тварин у нові родини? Які знання відкривають нам дослідження зооархеологів. Про це «Хвостатій хвилі» розповідають експерти.

Як собаці отримати титул Інтерчемпіона?

Про хендлерство та особливості роботи над статусом інтерчемпіонки американського стаффорда Тари розповіла Аліна Спірідонова.

Аліна Спірідонова: Хендлер – это человек, который показывает все достоинства собаки на шоу-выставках, где оценивается их красота. Главная задача хендлера – показать только лучшие стороны собаки, скрыв минусы. Я считаю, у собак всего два огромных минуса. Один из них темперамент. Собака не должна бояться, она должна быть активной, веселой, она не должна уходить из ринга и бросаться на судью или агрессивно реагировать.

Второй – анатомия собаки. Конечно, не все сложены, как суперзвезды. У кого-то недостаточно выражено плечо или что-то другое. Это, конечно, можно развивать или скрывать, особенно при помощи груминга. Важно понимать, что хороший анатомист всегда заметит дефекты, когда собака начнет двигаться.

Как показывает практика, собака, правильно показанная хендлером, лучше воспринимается судьями, чем супер-анатомичная собака, которую не смогли правильно презентовать. Моя собака – интерчемпион. Это статус. Интерчемпион – это собака, которая не менее, чем в четырех странах, стала лучшей в своем поле (то есть среди девочек, в нашем случае), на международных выставках ранга CACIB (Этот сертификат получают на интернациональных выставках. Обычно он присуждается лучшему кобелю и лучшей суке в породе. В дальнейшем при наборе необходимого количества сертификатов CACIB их обменивают на титул Интерчемпион, – прим.ред) не менее, чем за один год и один день. Также она должна получить этот высокий титул и в своей стране.

Хоть Тара уже и Интерчемпион, у которого даже есть щенки – мы на этом не останавливаемся. У неё впереди большая выставочная карьера. Хоть она и «отрингована» от начала и до конца – мы занимаемся два три раза в неделю. Ей четыре года – в расцвете сил.

Кстати, в нашей семье, мы называем нашу собаку «доця», многие странно на это реагируют. Впрочем, я позволяю себе такое. Собака – это член семьи, ты ее любишь, как своего ребенка. Да, некоторые люди называют американского стаффорда холодным оружием и неадекватно реагируют, когда видят мою собаку рядом с собой. Конечно, я по началу агрессивно реагировала на людей, которые толкали, пинали или бросались чем-то в мою собаку. Я говорила, что таким людям нужно самим научится нормально общаться с животными. Конечно, с такой собакой нужно много заниматься. Впрочем, времена меняются – люди начинают относится к собаке спокойнее : даже родители умышлено подводят детей, чтобы познакомиться с животным.

Американский стаффорд – очень активная порода. Это в первую очередь терьер. Активная собака, требует больших физических нагрузок, выгула, всяческого развития. Такая собака – пластилин в ваших руках. Это же, касается и агрессии. Все зависит от воспитания.

Воспитание собаки начинается с первого дня, с того момент, как щенок появляется у вас дома 

Вы показываете ему, что можно, а чего нельзя. С первого дня собака изучает иерархию семьи. Что касается занятий хендлингом – я работаю с собакой первого дня, если это моя собака. Если это собака, которую мне привели на обучение, то есть варианты.

На занятия собаки попадают и в четыре-шесть месяцев, и в год или даже в два. Конечно, в два это уже сложнее. Нельзя ждать пока собака сама научится себя вести. Если собака будет сама себе предоставлена, то она выработает собственные правила. Если вы не будете реагировать на ее существование – она сама решит, как действовать. Бороться с этим будет сложно.

Если говорить непосредственно о породе, то нужно помнить, что эту породу выводили для боёв с себеподобными. Конечно, время боев уже прошло, но, все же, определенная настороженность и даже иногда агрессия у таких собак осталась. Впрочем, это может произойти с любой собакой.

Если в молодом возрасте вы будете позволять своей собаки проявлять агрессию, то позже от этого будет сложно избавится. Кстати, если на вашу собаку нападают, она тоже может привыкнуть к тому, что любая движущаяся в её направлении цель – потенциальная опасность от которой нужно защищаться. К сожалению, таковы минусы жизни в городе.

Я бы не советовала заводить таких собак человеку, у которого нет желания уделять ей время. Я знаю много людей на высоких должностях. Тем не менее они встают в пять утра и идут гулять со своей собакой.  Внимание – важно для собаки.

Як «Кото-ярмарок» шукає домівку врятованим з вулиці котам? Розповіла засновниця цієї організації Марина Нечепа

 

Марина Нечепа: У нас немає дефіциту у котиках немає  – нам їх постійно приносять. Умови прийому можна знайти на нашому сайті. Беремо не всіх – обмежена кількість місць. У нас є цетнр адопції – спеціальне приміщення на території нашої клініки, де живуть коти. Правда, надовго вони не затримуються: хтось живе пару тижнів, хтось кілька місяців – потім знаходять родину. Ми і самі часто знаходимо котів – вони всюди.

Говорити, що котам комфортно бути самітниками неправильно. Їм потрібен дім, коти – домашні тварини

Коти завжди намагаються жити там, де є люди: у під’їздах, підвалах, на горищах. Вони не самітники, які живуть у лісі – їм потрібна наша допомога. Більша частина котів на вулиці опинилася саме через нас, людей. В основному, через те, що господарі вчасно не стерилізували свою тварину, а потім вигнали вагітну кішку на вулицю. Інколи тварини втікають з дому і не знають, як потім повернутися. Я думаю, що котів не можна випускати на вулицю без нагляду.

Ставлення до тварин змінюється дуже повільно. Безвідповідальність досі переважає. Ми бачимо велику кількість безхатніх тварин. Ми виступаємо за відповідальних господарів: за котами треба дбати, їх треба стерилізувати, на вікнах обов’язково мають бути сітки. Ми пропагуємо ці погляди.

Кожен кіт, що потрапляє до нашого центру, проходить певний протокол. Це огляд, купання, обробка від паразитів, декілька різних аналізів крові, перевірка на віруси, імунодефіцит, лейкоз, грибкові інфекції.  Ми перевіряємо їх на усі хвороби.

Котик обов’язково проходить стерилізацію або кастрацію та живе два тижні на карантині в іншій лікарні. Також він проходить чіпування – ми вносимо його до міжнародної бази даних. Тільки після всього цього ми розміщуємо його у нашому центрі адопції. Там ми робимо котам фотосесію і публікуємо їх у Facebook. На фото вони завжди дуже гарно виглядають, бо в нас професійні фотосесії.

У мене вдома живе п’ять своїх котів. Крім того, я завжди беру когось на перетримку. Я люблю котів за позитивну енергію, на них неможливо ображатися. Кілька разів на місяць (у середу) ми проводимо сеанси кототерапії. Це кілька годин в вечері, коли можна прийти і погратися із котиками. Звичайно, не всі коти полюбляють цю увагу, але більшість – контактні.

На кототерапію приходять люди, які не можуть завести собі  кота, або ті, хто дуже полюбляє котів. Кажуть, що коти не дуже цінують увагу людей, але це не так. Так себе, зазвичай, поводять ті коти, які не мали проблем з увагою, з дитинства жили у родині: їх годували і любили. Тварини, яких ми знаходимо на вулиці, потребують цієї уваги. Коти вчать людей вдячності, а ще вони не зраджують. Особливо це видно по тих, кого врятували з вулиці.

Коти самі  обирають собі господарів. Часто буває так: люди приходять за одним, а беруть іншого 

Одного разу, кіт Бублик так активно себе поводив на кототерапії, що після неї поїхав до якоїсь родини.

 

Що нам може повідомити зооархеологія?

Євгенія Яніш, кандидатка біологічних наук, археозоолог, розповіла, останки яких тварин вона знайшла на місці, де було пізніше Десятинну церкву у Києві.

Євгенія Яніш: Архезоологія – це дисципліна на межі кількох наук: зоологія, археологія і  палеонтологія. Раніше всі кістки тварин, які викопували археологи, передавали на дослідження фахівцям: це були або зоологам або палеонтологом. Часто навіть самі археологи не розуміли, яку інформацію можна отримати з цих кісток.

Археозоолог працює, як експерт-криміналіст. Спочатку, він визначає, що це за кістка, до яких тварин вона належить. Це дозволить відтворити картинку того часу і зрозуміти, на яких тварин полювали, яких вирощували. Можна навіть реконструювати характеристики розміру. По кістках риб можна реконструювати гідрологічний режим території, адже деякі риби полюбляють стрімкі течії, інші більш повільні.

Одна з найбільших експедицій, де я працюю – це місто Ольвія.  Це розкопки міста, яке заснували нащадки греків вихідці з Мілета. Воно знаходиться у Миколаївській області. На цих теренах не було будівель іншого часу, дуже зручно копати – немає змішаних шарів.

Я працюю ще на двох експедиціях: україно-польській та україно-німецькій. Я теж там визначаю кістки тварин. Ще одна експедиція була у Криму. Там я відпрацювала вісім сезонів. Там було багато пам’яток від палеоліту до пізнього середньовіччя.

Зараз визначаю кістки тварин з розкопок десятинної церкви. Сім років археологи розкопували рів, на місці якого побудували  першу церкву. Дослідження ще тривають. Попередньо, у ті часи там домінували свійські тварини: корова, вівця, коза. Були і дикі: лось, кабан. На них полювали. Риби: сазан, окунь, сом, осетр.

По кісткам можна встановити багато чого, щось у вигляді припущень. Ми по кістках вивчаємо зовнішні впливи – сліди від ножа або сокири. Так ми можемо зрозуміти, яким чином люди ділили тушу тварини. Так ми підбираємося до культури споживання.

Наприклад, у Карачаєво-Черкесії (Росія) барана ділили на два шматка по суглобах і лише тазову кістку розрубали навпіл. Ще ми звертаємо увагу на патології. Вони вказують на умови, в яких жили тварини. Також, ми звертаємо увагу та їхні травми. Саме травми опосередковано можуть підказати, коли почалося одомашнення тварин.

Наприклад, в одній зі своїй експедицій, я знайшла кістки птаха зі зламаним плечем, але було зрозуміло, що із цим переломом птах прожив ще близько місяця – кістка гарно зрослася. Так, це може бути ранений птах, який відсижувався у кущах тривалий час, але це може бути і інша історія, що свідчить про початок одомашнення. Навіть, якщо ви забрали цього пораненого птаха додому, ви могли таким чином запустити одомашнення.

Склад їжі, яку їли тогочасні тварини можна визначити зі складу ізотопів. Береться аналіз з кісток або береться фрагмент зуба. На жаль, в нас немає лабораторій, які б робили цей аналіз. Також можна досліджувати ступінь стертості зубів – чим грубіша їжа – тим сильніше стерті зуби. Втім, це опосередковані спостереження.

У процесі одомашнення відбувається зміна фенотипу – тварина змінює свій зовнішній вигляд. Це пов’язано з тим, що людина проводить штучний відбір і розвиває ті якості, які їй потрібні. Наприклад, людина розмножує тих корів, що дають більше молока. Це стосується і собак, і свиней. Якщо порівнювати їх із дикими видами, то ми побачимо відмінності. Наприклад, у кабана та вовка лобна кістка більш пряма, а у свині та собаки більш виражений лоб. Це одна з ознак одомашнення.

Досить часто археологи з кістками тварин археологи передають мені і кістки людей

Тобто, я не одноразово бачила серед кісток риб кістки немовлят. Тому найкраще працювати саме на місці події. Втім, якщо я сумніваюся у тому, кому належить кістка – я віддаю її антропологам. Вони визначають, це людина або тварина. Якщо тварина – я шукаю далі.

У всіх колекціях є кістки, які неможливо визначити – вони дуже фрагментовані або дуже погано збережені. Раніше археологи брали тільки великі кістки, а малі могли навіть викинути.  Іноді буває, що навіть велику кістку важко визначити, не кажучи вже про маленькі.

Програма хвостата хвиля оголошує конкурс. Для треба розповісти на нашій сторінці у Фейсбуці, чому ви обрали саме таке ім’я для свого собаки.

Читайте також: як пережити смерть собаки, а також рейтинг собачих проблем.

Всі випуски програми