Часто на свої запити я отримую просто відписки, — депутатка Київради

Ірина Соломко: Київ, певно, — рекордсмен по незаконним забудовами. Ви як депутатка активно долучаєтеся до боротьби з ними. Наскільки ви ефективні?

Олеся Пинзеник: Я — фінансист, а не юрист, тому не можу коментувати юридичні аспекти, але можу говорити про деякі нюанси, які я знаю. Оскільки я — член екологічної комісії, давайте поговоримо про озеро Качине.

Була надана ділянка для побудови житла, частина якого, досить невелика частина, мала віддаватися постраждалим від Еліта-центру. Але ділянка була представлена як звичайна, без жодних водойм, на якій можна було щось побудувати. Коли почали розбиратися, виявилося що там є водойма.

Ірина Соломко: Це виявилось, коли подавали проект?

Олеся Пинзеник: На жаль, я тоді не була депутатом. Я чула, що в документах, які показували депутати, озера насправді не існувало. А коли виїхали на місце — побачили водойму. Я спілкувалась із професором, який мені показав матеріали, де зазначено, що ця водойма існує з 40-х років.

Ірина Соломко: Можна говорити, що забудовник із самого початку маніпулював інформацією?

Олеся Пинзеник: Я хотіла б, щоб на це питання відповіла судова гілка влади. Екологи стверджують: Качине озеро — це водойма, а водойми, згідно законодавства, ми не маємо права засипати.

По-друге, якщо подивитися на всі забудови, які існують у нас на Позняках, стає зрозуміло, що місто перенасичене. Звичайно, Київ — це столиця, яка розвивається, не можна говорити, що місто має залишиться в цих рамках і не можна більше нічого будувати, але місто повинно розвиватися розумно.

Що таке розумний розвиток міста в моєму розумінні? Я, наприклад, мама двох дітей. Мені важливо, щоб була соціальна інфраструктура, щоб я розуміла, куди віддати дитину в садочок, де буде вчитися моя дитина, де я можу її лікувати, де я сама можу лікуватися. Чи я можу вільно вийти з двору, адже він весь захаращений машинами, тому що ми будуємо будинки, але ми не будуємо паркомісця.

Дуже важлива транспортна інфраструктура. В нас дороги не розраховані на таку кількість машин, парковки не будуються. Місто повинно мати свою стратегію розвитку, аналізувати різні чинники і фактори, а не просто бездумно поселяти людей, перекладаючи на них самих питання садочку, школи тощо.

Ірина Соломко: Ви на цю посаду прийшли з бізнесу. Чому ви вирішили займатися саме київської проблематикою?

Олеся Пинзеник: Це був свідомий вибір. Напевно, кожен під час Революції гідності робив все, що від нього залежить. Я теж намагалась допомагати матеріально.

В мене чотири освіти, я працювала в Нью-Йорку аудитором. Керувала аудиторськими проектами. Тобто в мене є досвід, який би я хотіла використати на користь міста.

Я тут живу, тут живуть мої діти, я хочу, щоб це було гарне місто, в якому добре жити. Скільки вже можна обирати людей, на яких покладаєшся, а результату немає?

Ти делегуєш комусь свої повноваження, спокушаєшся на різні гасла. Тобі обіцяють, що ти почнеш жити краще, по-новому, що тебе почують, але всі ці гасла не виливалися в конкретні справи. Тому я вирішила спробувати. Хтось же повинен щось зробити в цій країні?

Ірина Соломко: Ви вже півроку в Київраді. Чи вистачає вам повноважень і можливостей запроваджувати зміни? Якщо в Київраді два-три свідомих депутата, то переломити ситуацію вкрай важко.

Олеся Пинзеник: Я не думаю ще в нас два-три свідомих депутата. Зараз більш якісний склад Київради. Там, звичайно, залишились бізнес інтереси, це дуже очевидно, особливо коли йдеться про тему МАФів.

І мені, як мамі двох дітей, взагалі не зрозуміла ситуація з МАФами: чому там продають алкоголь, чому там продають цигарки? Адже вони створювались для того, щоб забезпечити базові потреби людей, коли поруч немає магазину. В них мали б продаватись хліб, молоко, якісь продукти.

Але всі МАФи перетворилися на об’єкт прибутку, і всі неформально говорять, що є два-три власники, які тими МАФами керують та з цього живуть. І ці МАФи зараз знести неможливо, тому що за ними хтось стоїть.

Але разом з тим є інші люди, які хочуть щось змінити. Чи важко це зробити? Так, важко. Я як депутат маю право робити запити і звернення. Це мій інструмент роботи. До мене звертаються громадяни з проханнями та вимогами, а проблем в них багато. Я вже лазила по дахах, ходила по бойлерним, була на Байковому цвинтарі.

Отже, стосовно усіх цих проблем я пишу запити і звернення. Поки я не закцентую увагу на кожній окремій проблемі, вона не вирішується. Тобто я можу отримати формальну відповідь, в якій я не зацікавлена.

Цей механізм вирішення проблем я називаю: «Я і три тополі». В тому окрузі, де я обрана є одинадцять садочків і сім шкіл. Це маленькі заклади, але вони розташовані у центрі міста. Садочки дуже старі: з 40-х років. Вони — в жахливому стані. Для того щоб зрозуміти, яка ситуація, я роблю інвентаризацію: прихожу, і сама розпитую про проблеми.

В одному з садочків мені сказали, що я перший депутат, який захотів побачити реальний стан справ. Наприклад, коли я прийшла до 118 садочку, мені показали три тополі, які вже старі і трухляві. Коли їх хитає вітер, вони коріннями рвуть асфальт. Відповідно, діти безкінечно на цьому асфальті падають. Представники садочку з цим питанням зверталися років сім поспіль до всіх.

Я написала звернення 17 березня, мені сказали, що процес вирішується. Проте, жодних результатів немає, а вже червень. Щоб вирішити це питання довелося зібрати голів районо, району. Ми втрьох вирішували, як зрізати три тополі.

Ірина Соломко: В чому була проблема?

Олеся Пинзеник: Проблема полягала в тому, що всі садочки в центрі знаходяться в дворах, які забудовані-перебудовані, і туди не може заїхати машина, щоб зрізати ці тополі. Але це не та проблема, яку не можна вирішити. Якщо не працює план А, то має бути план Б. І він є: потрібно викликати висотників, які можуть зрізати ці тополі. Просто це коштує дорожче. І для того, що прийняти таке рішення треба було, щоб прийшло все керівництво. Отже мені пообіцяли, що до кінця місяця, тополі зріжуть. І я цю ситуацію тримаю на контролі. Будь-яку проблему, окрім смертельної хвороби, можна вирішити, має бути просто бажання щось робити, адже знайти відписку, чому це зробити не можна, дуже легко.

Ірина Соломко: Вам вистачає ваших робочих інструментів — запитів і звернень. Наскільки вони ефективні?

Олеся Пинзеник: На запити завжди приходить відповідь, але чи дієва вона? Часто ж ти отримуєш просто відписки і починаєш писати новий запит. І тоді ця проблема вирішується. Але загалом, механізм, коли на запит приходить достойна відповідь, не працює.

Ірина Соломко: Наскільки у вас потужна співпраця з активістами? Вони до вас звертаються? Наскільки ви відкриті?

Олеся Пинзеник: Активістів також потрібно розділяти. Є ті, хто працює заради піару. Є герої Facebook, яким хочеться сказати, щоб вони включались в роботу, а не просто волали про проблеми у Facebook.

Наприклад, я як представник Голосіївського району, працюючи в екологічній комісії, знаю, що є проблема з Голосіївським парком. Вона глобальна, тому що парк існує, але фізично не винесені межі. Отже, я говорю активістам: «Долучайтесь до роботи!» І коли починаєш спонукати цих активістів до співпраці, вони пропадають.

Та є разом з тим невелика кількість тих, хто готовий долучитися і це дуже приємно, коли ти знаходиш людину, яка готова витрачати безкоштовно свій час. В мене є активіст, який звернув мою увагу на садочок, який вивели з комунальної власності, і на його місті хочуть побудувати чергову висотку. Я дуже йому вдячна. Садочок у непоганому стані, його можна відновити. Зараз я займаюсь цим питанням, збираю інформацію. Проаналізувавши все, будемо приймати рішення, яким чином його повернути у комунальну власність.

Ірина Соломко: Ви зараз говорите про свою діяльність за межами сесійного залу, де на вас екстраполюються всі негативні рішення, які приймає Київрада. Як ви з цим боретесь?

Олеся Пинзеник: Я — представник фракції «Самопоміч». Будь-які питання у нас обговорюються. Ми відкрито та конструктивно приймаємо рішення на фракції.

Ірина Соломко: Наскільки це прозоро відбувається?

Олеся Пинзеник: Абсолютно прозоро. Коли є дискусійні питання, в тебе є право голосувати вільно, як ти вважаєш серцем і душею. Тобто тут немає ніяких проблем, всі питання обговорюються, завжди є юридичний висновок, і мені не соромно за будь-яке з моїх голосувань або голосувань фракції.

Ірина Соломко: Пан Гусовський, який вів «Самопоміч» до Київради, має ресторанний бізнес, його звинувачували, що він захоплював сквер біля Золотих воріт. Як можна вберегтися від цього конфлікту інтересів, якщо ти маєш бізнес?

Олеся Пинзеник: Конфлікт інтересів потенційно завжди буде існувати. Для мене це питання суто моральності. Якщо ти людина моральна, то ти чітко розділяєш свій бізнес і громадську діяльність. Я вперше чую про захоплення скверів Гусовським. В нас дуже легко звинуватити людину бездоказово.

Ірина Соломко: Це було ще під час попереднього каденції Київради, це достатньо активно обговорювали в ЗМІ. Я кажу, що от як раз цю межу моральності виміряти суспільству вкрай важко.

Олеся Пинзеник: Цю моральність можна виміряти, подивившись на вчинки людини, подивившись на те, як вона голосує, проаналізувавши документи. Я б хотіла, щоб ми від голослівних звинувачень перейшли до аргументованих.