Маркіян Желяк: «Громада повинна мати потенціал»

«Громада, яка у Польщі в містечках функціонує, це часом 50 тис. мешканців. Тоді є певний ресурс, щоб реалізувати власну політику. Мета, щоб в Україні були спроможні громади, які мають понад 5 тис. мешканців, прямі стосунки з державним бюджетом і не потребують милиці у формі райдержадміністрації, яка за них займається роботою», — пояснює він.

Ірина Соломко: Ми дуже часто чуємо: в Грузії вийшло, в Польщі вийшло. А в Україні зараз виходить, якщо говорити про децентралізацію? Маркіян Желяк: Офіційно Україна почала реформу децентралізації 1 квітня минулого року, коли уряд прийняв постанову № 333. Зараз Україна — на важливому етапі, Президент вніс до парламенту проект змін до частини Конституції по децентралізації.

Це ключовий момент для ухвалення цілого пакету вже розроблених законів, які змінюють баланс влади. Ви знаєте, що в Польщі в Конституції написано, що основний рівень здійснення державного управління є місцева влада. Якщо зміни до Конституції будуть ухвалені, тоді можна рухатися далі. Якщо ні, тоді ми знову зупинимося на пів дороги.

Ірина Соломко: Зараз величезна дискусія ведеться стосовно того, чи має бути префект чи не має бути. Чи э у Польші така посада?

Маркіян Желяк: Як функціонує сучасна демократична держава? На базі поділу влади та балансу поділу влади. Тобто, це не є модель східна: де є цар, який знає все. Баланс будується в Польщі наступним чином. Громада є дуже сильною, вона є юридичною особою з сильною фінансовими ресурсами і з великими повноваженнями ухвалення власних рішень. Але одночасно вона має виконувати це все у рамках закону. І має бути інститут, певна модель, який за цим слідкує.

І в Польщі такій контроль юридичного характеру здійснюється воєводою. У нього є юридичний апарат, який досліджує. Якщо він не заперечує, то цей акт входить в дію.

В Україні пропонується ввести префекта — це нормальна модель. Натомість Конституція дає досить формальне формулювання, як він має працювати.

Ірина Соломко: Яким чином відбувається призначення воєводи?

Маркіян Желяк: Польща — парламентсько-урядова республіка, де прем’єр має дуже сильні компетенції. Він призначає воєводу і знімає його з посади. Важливо підкреслити, що нижче воєводства влада прем’єра не сягає. На рівні українських повітів прем’єр не має жодних повноважень.

Ірина Соломко: Чи були жорсткі конфлікти?

Маркіян Желяк: Конфлікти в політиці завжди є, особливо, коли певні функції одержують представники різних політичних партій. І конфлікти на лінії президент-парламент чи президент-уряд також мають місце.

Наприклад у 1993 році президент розпустив парламент. Бувають певні напруження в Польщі між президентом та урядом у сфері міжнародної політики, бо це з одного боку є питання, яке у компетенції президента, а з другого у компетенції міністра закордонних справ. І так було в часи, коли президентом був Лех Качинський, а прем’єром Дональд Туск. Натомість президент у Польщі не займається адміністрацією.

Ірина Соломко: А якщо говорити про конфлікти на рівні воєводи і громади, чи є такі прецеденти в Польщі?

Маркіян Желяк: Є ситуації, коли апарат воєводи відповідно до своїх компетенцій не погоджується частково з певним юридичним актом громади. Тоді, відповідно до процедури, громада має можливість або погодитися з рішенням воєводи, або йде з цим питанням до адміністративного суду, який має дві інстанції.

Тобто, можна оскаржити рішення воєводою у першій інстанції. І кожна зі сторін може оскаржити рішення адміністративного суду першого рівня у Верховному адміністративному суді у Варшаві. Тобто, ми маємо кілька балансів: є місцева громади, воєвода, який є представником прем’єра і незалежний суд, який остаточно приймає рішення.

Ірина Соломко: І цей суд приймає рішення оперативно?

Маркіян Желяк: Суд приймає рішення у часі, який передбачений законом і процедурами. Ці рішення часом видаються дуже швидко. Ці рішення часом в ситуаціях нетипових, прецедентних можуть займати багато часу. Також суд може звернутися до Конституційного суду за консультацією.

В Україні після 1991 року понад два десятиліття не реформувалася система, яка була одержана у спадок від соціалізму. Це глибоко централізована система. Тому в Україні в судочинстві і в дуже багатьох сферах дійшло до дуже глибоких системних деформацій.

Зараз — такий критичний момент, коли потрібно реформувати практично паралельно і дуже швидко багато сфер життя. Я думаю, що одночасно треба впроваджувати правильні рішення стосовно місцевого самоврядування і швидко реформувати судочинство.

Ірина Соломко: В Україні швидкості немає. Влада чомусь боїться брати на себе відповідальність.

Маркіян Желяк: Є хворий державний організм, і потрібно робити операцію. Потрібно цю операцію проводити швидко. Якщо це робити по кусках, то людина може також втратити довіру до лікаря. Це є подібна ситуація в політиці, коли уряд має сильний мандат від суспільства на проведення реформ, то їх потрібно робити швидко.

Ірина Соломко: Але чомусь українська влада такі речі очевидні не використовує. Ви спілкуєтесь з представниками української влади. Що вони вам говорять?

Маркіян Желяк: Я думаю аргумент української влади відомий українському суспільству і міжнародній спільноті. Яка різниця в Україні 2014-2015 років та Польщі 1989-го.

В Польщі після 1989-го, коли пройшов круглий стіл, Солідарність мала абсолютну більшість у Сенаті (99 сенаторів зі 100 були представниками Солідарності), більшу половини мандатів в Сеймі і підтримку в суспільстві. Тому можна було швидко через парламент проводити цілий пакет законів, також були впроваджені зміни до Конституції. За півроку після формування нового парламенту, був ухвалений пакет законів. Після цього були проведені місцеві вибори вже на новій основі, і місцеве самоврядування запрацювало дуже швидко.

В українському парламенті і старому, і новому, політична конфігурація набагато складніша. Ми знаємо, щоб впровадити зміни до Конституції в другому читанні потрібно 300 голосів . Це ризик для реформ децентралізації. Ми дуже розраховуємо на політичну мудрість парламентарів.

Ірина Соломко: Ви позитивно оцінюєте ті зміни до Конституції, які наразі були запропоновані Президентом?

Маркіян Желяк: Там є дуже багато позитивних моментів. Є моменти, які критикують і експерти, і політичні сили. Але проект дає можливість проголосувати і після цього ухвалити цілий пакет вже розроблених законопроектів. Якщо цей проект Конституції не буде проголосований зараз, то Україна може втратити ще один рік і в тій ситуації, в якій є Україна, невідомо чи має Україна цей рік.

Ірина Соломко: Зараз в Україні процес об’єднання громад дуже складний. Який він був у Польщі?

Маркіян Желяк: В Польщі є приблизно дві тисячі громад. Коли впроваджувалася реформа адміністрування, ця кількість вже була. Це об’єднання відбулося в 1973 році дуже швидко командно-адміністративними методами.

Коли був другий етап реформи самоврядування у 1997 році, впроваджувалися повіти, знову були мінімальні зміни. Натомість відбулося об’єднання воєводств: з 49 стало 16.

Об’єднання було потрібно, щоб реалізувати певні завдання розвитку економіки на регіональному рівні, адже потрібен масштаб. Так само у випадку громад. Громада повинна мати певний потенціал. Громада, яка у Польщі в містечках функціонує, це часом 50 тис. мешканців. Тоді є певний ресурс, щоб реалізувати власну політику.

Ірина Соломко: Об’єднання велося шляхом дискусії?

Маркіян Желяк: З верху була запропонована певна модель. Вона була піддана до публічної дискусії і протягом кільком місяців до цього проекту були впроваджені зміни.

Ірина Соломко: Як ви оцінюєте процес об’єднання громад в Україні?

Маркіян Желяк: Мета, щоб в Україні були спроможні громади, які мають понад 5 тис. мешканців, прямі стосунки з державним бюджетом і не потребують милиці у формі райдержадміністрації, яка за них займається роботою. Зараз в Україні об’єднання відбувається добровільно. Є певні стимулятори, які йдуть з Києва — перспективі збільшення фінансування та офіси реформ, які функціонують при співпраці з Асоціацією міст України.

Натомість є нова карта, в рамках якої ці громади можуть бути об’єднані. Це початковий етап. Світовий досвід показує, що можна об’єднувати громади і добровільно, і командно-адміністративно. Українська влада у сучасній політичній ситуації відмовилася від примусового об’єднання.

Ірина Соломко: Чи є необхідність у об’єднанні районів в Україні?

Маркіян Желяк: В Польщі не було потреби укрупнення повітів. Зараз у Польщі 380 повітів і вважається, що це — адекватна кількість. Дискусія є до їхніх повноважень і завдань. Зараз баланс цієї дискусії є такий, що повіти функціонують і розвиваються.

Програма створена за сприяння DESPRO. Проект не обов’язково поділяє точку зору авторів програми, а також її учасників, яка була висловлена в ефірі.