Ми не просто збираємо молоді ініціативи, наша ціль — створення ефективних інструментів сервісу, — Маякін

Ірина Соломко: Як електронна демократія може допомогти жителям територій представляти свої права та захищати їх?

В’ячеслав Маякін: Електронна демократія допомагає реалізувати право громадянина певної території на контроль за діями влади, доступ до інформації та право впливу на прийняття рішень.

Ірина Соломко: В умовах вашого конкурсу ви і збирали проекти, які б дозволяли людям більш широко використовувати ці інструменти?

В’ячеслав Маякін: Це не просто проекти, а конкретні ІТ-рішення, деякі з них уже впроваджені по всій Україні. Наприклад, є дуже крутий проект: «Виборча варта», який змінить ставлення до аналітики виборів.

Переможцем минулого циклу конкурсу був проект OpenDataBot. Це bot для месенджерів — Skype, Viber, Telegram. Це маленький інструмент, який захищає інтереси всіх бізнесменів. Bot має доступ до реєстрів, тобто ви можете перевірити свого контрагента, його податковий борг, його контракти, наскільки він чесний, наскільки багато в нього є бенефіціарів. До того ж це дуже крутий інструмент захисту від рейдерства, тому що зараз навіть приватні нотаріуси мають можливість змінювати дані реєстрів самі. Таким чином ми маємо багато випадків, коли нечесні нотаріуси за рішенням суду або за зговором змінюють дані реєстру. Одного ранку ви прокидаєтесь, а ваша компанія вже вам не належить. А цей сервіс оперативно онлайн помічає якісь зміни у звіті компанії.

Ірина Соломко: Подібних інструментів було створено 13, так?

В’ячеслав Маякін: У нас було 15 фіналістів, 13 з них працюють. А чотири з них стали сервісом національного рівня і працюють по всій країні.

Ірина Соломко: На конкурс в основному подавалась молодь?

В’ячеслав Маякін: Ні, це конкурс не просто молодих ініціатив, а конкурс створення ефективних інструментів сервісу, і це бізнес. Переважно, це компанії, які орієнтуються потім надавати якісь послуги і самі себе монетизувати. Тому здебільшого на конкурс подавалися люди від 25-ти років і старше, які мають якийсь досвід, освіту і розуміння ринку.

Переможцем минулого циклу конкурсу був проект OpenDataBot. Це bot для месенджерів — Skype, Viber, Telegram. Це маленький інструмент, який захищає інтереси всіх бізнесменів. Bot має доступ до реєстрів, тобто ви можете перевірити свого контрагента, його податковий борг, його контракти, наскільки він чесний, наскільки багато в нього є бенефіціарів

Ірина Соломко: Ваш проект підтримується владою на досить високому рівні. В чому її зацікавленість?

В’ячеслав Маякін: У другому циклі конкурсу в нас є чотири профільні міністерства, які нас підтримують з напрямків освіти, екології, інфраструктури та агропромисловості, але підтримують інформаційно. Це певний валідатор з точки зору законності, правильних дій і бізнес-логіки, які будують ці проекти. Бо в будь-якому разі цьому проекту потрібно буде конектитися до того, як працює державний орган. Наприклад, в Міністерстві інфраструктури та освіти є конкретні програми реформ та програми інформатизації. І до них треба долучатися, щоб не було паралельних процесів, і щоб потім це була єдина система.

Ірина Соломко: Чи є приклади, коли місцева влада не йде на співпрацю і відмовляється надавати дані?

В’ячеслав Маякін: Місцевих даних не так багато, вони не діджиталізовані, велика проблема в тому, що це просто вордівські документи або таблички, і їх не можливо ефективно аналізувати. Чиновник, можливо, і хотів би віддати купу паперу на перевірку, але хто їх опрацює? Подібні складнощі ми мали.

Ірина Соломко: І який вихід? Ви це відкладаєте в довгу шухляду чи намагаєтесь інформацію оцифрувати, щоб її можливо було обробити?

В’ячеслав Маякін: І самі місцеві ради, і державні органи намагаються розробляти програми, щоб інформацію оцифрувати. Наші проекти, в свою чергу, працюють над цікавими рішеннями, щоб зробити цифровим хоча би те, що зараз є, а потім вже доповнювати цю базу.

Ірина Соломко: Яка мотивація тих, хто подавався на конкурс?

В’ячеслав Маякін: Це були і ІТ-спеціалісти, і громадські організації, і просто молодь, яка хоче щось робити, тобто це той процент українців, якими не все одно і які хочуть реальних змін.

Ірина Соломко: Скільки було заявок подано на конкурс?

В’ячеслав Маякін: Минулого разу заявок було близько 80-ти, а зараз на другому етапі вже 230, тобто аудиторія зростає.

Ірина Соломко: Чи є сприйняття цього продукту на місцях?

В’ячеслав Маякін: Тут немає ніякої проблеми. Сама суть електронної декларації в тому, що це не те, що розробляє і дозволяє влада, а те, що має йти знизу вверх, тобто від народу. Це ті інструменти, які створюють прості люди для себе, а потім вони вже долучаються до контакту з владою. Тому такої проблеми немає.

Ірина Соломко: Чи працюєте ви з громадськими організаціями на місцях?

В’ячеслав Маякін: Так, звичайно. Одним з напрямків проекту — інформатизація та в цілому розвиток теми електронної демократії. Є програми піару конкретних інструментів і програми піару в цілому цього напрямку.

Ірина Соломко: Які області більш активні?

В’ячеслав Маякін: Дніпро. Там більше ста заявок в одному місті.

Ірина Соломко: На що ви будете більше звертати увагу в другій хвилі конкурсу? І чи змінились якісь акценти?

В’ячеслав Маякін: Ми трохи змінили сам процес відбору, там тепер є попередня інкубація. Це такий процес навчання та переробки продукту. Там відбувається і науковий процес, і процес стикування з реальними користувачами. В нас є команда менторів з різних напрямків: фінансова, маркетингова, комунікаційна, юридичною допомоги.

Інкубатор — це час для доопрацювання продукту, якщо це потрібно. Період, коли даються перші дані, щоб перевірити, чи ефективна модель, коли з’являються перші користувачі, а сам проект має стати не просто ідеєю або прототипом продукту, а готовим сервісом, який швидко росте і розвивається. Це перевірка, чи буде цей сервіс потрібен споживачам, чи буде він конектитися з владою.

Суперовим є проект EduPay, він вирішує нагальну проблему тих, хто водить дітей до школи або до дитячого садка. Він допомагає прозоро платити і давати гроші на фонди класу та школу.

Ірина Соломко: Скільки триває другий цикл конкурсу?

В’ячеслав Маякін: Він почався восени 2016 року і триватиме до півроку. Навесні буде фінал. Зараз майже закінчився відбір команд.

Ірина Соломко: Яким буде наступний етап?

В’ячеслав Маякін: Попередня інкубація, де ми швидко перевіряємо ідеї на міцність, а потім вони будуть запущені в велику інкубацію, де буде навчання і зустріч з міністерствами.

Ірина Соломко: Ви самі створюєте команди чи вони вже приходять в готовому складі?

В’ячеслав Маякін: Ми чекаємо тільки на готові команди. Бувають, приходять програмісти або дизайнери, які хочуть долучитися до певної команди, але, здебільшого, до нас приходять команди вже з готовим рішенням, з розумінням, що вони роблять і навіщо.

Ірина Соломко: Наскільки різні команди першого і другого циклів, і чи є ті, хто не виграв у першому циклі конкурсу, а вирішив випробувати свої сили у другому?

В’ячеслав Маякін: Так, були команди, які дещо змінили свої рішення і сферу, в якій працюватимуть. І це нормально. Очевидно, що формується спільнота людей, які вміють розробляти гарні продукти.

Ірина Соломко: Які вони бачать проблеми, що потребують вирішення?

В’ячеслав Маякін: Переважно, це протидія корупції, створення елементу спілкування, перевірка рішень влади, слідкування за бюджетуванням. Також пропонуються мобільні додатки, які допомагають городянам, мешканцям великих міст. Це те, що робить ваше місто безпечнішим або надає інформацію про те, що відбувається.

Наприклад, в Одесі я бачив такий проект з екології. Він допоможе зробити краудфандингову платформу, де можна фондувати якісь дизайнерські індустріальні рішення у парках, садах, але не грошима, а зібраним сміттям. Тобто вони зроблять пункти прийому і службу, яка буде збирати пластик, а з нього потім будуть робити дизайнерські лавочки в парк чи щось подібне. Це дуже важливо, тому що люди будуть це робити самі, а те, що вони самі зроблять, будуть цінувати.

Ірина Соломко: Якщо такі проекти будуть успішні в одному місці, чи можуть вони бути впроваджені в інших містах?

В’ячеслав Маякін: Так і буде, ми шукаємо проекти, які можна буде розповсюдити на всю країну. Є, звичайно, і проекти, які будуть стосуватися конкретного регіону, але їх дуже мало. Здебільшого всі проекти можна буде розповсюджувати, тому що більшість проблем актуальні для кожного міста і для всій України.

Ірина Соломко: Які з проектів ваші улюблені?

В’ячеслав Маякін: Дуже класний проект OpenDataBot, про який я вже казав. Суперовим є проект EduPay, він вирішує нагальну проблему тих, хто водить дітей до школи або до дитячого садка. Він допомагає прозоро платити і давати гроші на фонди класу та школу.

Коли ви водите дитину до школи, у вас постійно просять дати грошей на фарбу, на штори чи на ще щось. Ви даєте гроші та не розумієте, що з ними далі відбувається. А цей проект допомагає прозоро слідкувати за цими грошима. Ви скидаєте гроші офіційно через банк на карточку, ви бачите рахунок, куди їдуть ці гроші, ви бачите підрядників, які щось виконують, скільки їм заплатили і чому обрали саме цього підрядника.

Ірина Соломко: Навесні конкурс закінчиться. Чи є плани продовжувати далі?

В’ячеслав Маякін: Скоріш за все, конкурс буде тривати до 2019 року, і ми матимемо ще кілька циклів. Можливо, будуть змінюватися теми та формат завдань. Ми хочемо звужувати пошук, щоб вирішувати конкретні проблеми, які ми бачимо або з якими до нас звертаються з міністерств.