Ми — об’єднана громада. І повинні самі знаходити ресурси, щоб її забезпечувати, — Кушнір

Ірина Соломко: Скільки громад об’єдналося в Запорізькій області?

Наталя Кушнір: На сьогодні в нашій області є шість громад — це були такі первістки, які ми називаємо пілотними проектами. В 2015 році відбулися перші вибори сільських голів об’єднаних територіальних громад.

Ірина Соломко: Ви створювалися за перспективним планом чи ви не відповідаєте тим критеріям, які затвердив Кабмін у вашій області?

Наталя Кушнір: Ми створилися за перспективним планом, але згідно йому потрібно було, щоб населення об’єднаної громади було не менше п’яти тисяч. Та через те, що ми знаходимось в 50-ти км від районного центру, то в перспективний план було внесено зміни, і ми об’єднали територію, на якій мешкає 4848 чоловік.

Ірина Соломко: Скільки громад ви об’єднали?

Наталя Кушнір: До нас приєдналось ще дві громади, і тепер наша об’єднана громада включає 11 населених пунктів. Це і маленькі села, і хутори, і села, які налічують більше тисячі населення.

Ірина Соломко: Унікальність вашої громади в тому, що вона дуже велика територіально. І це виклик, тому що між громадами є значна відстань.

Наталя Кушнір: Найбільша відстань від центру до населених пунктів нашої громади — 23-24 км. Але ми вирішуємо цю проблему так, що кожної середи ми виїжджаємо на території, робимо там прийомні дні, щоб люди не їхали за 20 км, і таким чином розв’язуємо всі нагальні питання, які пов’язані і з оформленням державної допомоги або нотаріальної, і з субсидіями.

Таким чином також забезпечуємо особистий прийом громадян, тому що люди хочуть особисто прийти і поспілкуватися з сільським головою. Чомусь у нас ще залишилась така думка, що чим вище ранг, тим швидше вирішується питання.

Ірина Соломко: І так ви вирішуєте всі питання, у ручному режимі?

Наталя Кушнір: Ми намагаємось допомагати, але кожен на своїй території повинен виконувати свою роботу. Тому що в сільській місцевості сільський голова — не цар, це звичайна людина, але та, яка взяла на себе велику відповідальність і її слово не повинно розходитися з ділом.

Ми багато років мріяли і хотіли бути господарями, розпоряджатися власними коштами, мати власні плани та прагнули повноважень. Тепер наші мрії здійснились

Ірина Соломко: Ви вже провели вибори старост?

Наталя Кушнір: Так, ще в січні 2016 року.

Ірина Соломко: Ними залишились колишні голови сільських рад чи люди обрали нових?

Наталя Кушнір: У нас є два старости — колишні голови сільських рад. Вони мають досвід і пропрацювали багато років.

Ірина Соломко: Тобто на вашу думку, такий вибір є виправданим?

Наталя Кушнір: Думаю, так.

Ірина Соломко: Наразі недостатньо розуміння, що має робити староста в об’єднаних громадах. Розкажіть про їх повноваження. І чи вистачає їм цих повноважень?

Наталя Кушнір: В нас довгий час йшли дебати, адже старости були трохи ображені, що в них немає печатки, і вони займають вже не ті посади, як колись. Але ми їм розповідаємо, що і старости, і голова повинні працювати, як раніше.

В селі робота з людьми — це не тільки печатка. Людей потрібно вислухати, пройтись по сім’ям, своєчасно подивитися на якість дороги, на те, як працює дитячий садок чи ФАП, яку допомогу потрібно надати ветеранам. Тому я не думаю, що печатка — це основний атрибут влади. Старости повинні бути ближче до людей.

Нарешті ми дочекались повноважень, тепер лише потрібно працювати.

Ірина Соломко: Ваша громада об’єдналась під час першої хвилі, коли сільські голови ставились до цієї реформи негативно, знепокоюючись, що вони втратять ці повноваження. У вас була така сама ситуація чи ваші голови були більш прогресивними?

Наталя Кушнір: Коли йде реформа, це завжди для когось боляче. Але без зміни ставлення до реформи нічого не вийде. Якщо ми хочемо жити краще, то потрібно і робити все по-новому та рухатися вперед.

У нас були сутички та непорозуміння, але виникли після того, як пройшли вибори. Тому що кожен сільський голова відчував, що саме він переможе на виборах. Але переможцем завжди буває лише одна людина, тому потрібно об’єднуватися в команду і плідно працювати.

Ірина Соломко: До виборів ви були сільським головою Берестова, так?

Наталя Кушнір: Так, я 15 років працювала спеціалістом по роботі з молоддю в сільській раді. В 1998 році мене обрали сільським головою.

Ірина Соломко: Які нові можливості дала децентралізація вашій об’єднаній громаді?

Наталя Кушнір: Ми багато років мріяли і хотіли бути господарями, розпоряджатися власними коштами, мати власні плани та прагнули повноважень. Тепер наші мрії здійснились. В нас є кошти, плани, і наразі ми як добрі господарі повинні так розрахувати свої кошти, щоб утримувати і об’єкти соціальної сфери, і щось налагоджувати в селі, — світло, дороги. Нарешті ми дочекались повноважень, тепер лише потрібно працювати.

Ірина Соломко: І вам вдається?

Наталя Кушнір: Вдається, але важко. Дуже багато навантаження, але я спираюсь в своїй роботі на молодь, тому що вважаю, що повинна передавати свій досвід. І сьогодні в сільській раді 50% працівників — зовсім молоді люди, навіть ті, які не мають досвіду роботи, але вони хочуть змін. І я дуже задоволена їх роботою.

Ірина Соломко: Чи вистачає у вашій ОТГ фахівців? Чи вдалося вам на сьогодні сформувати якісну команду?

Наталя Кушнір: Нам вдалося сформувати більшість команди, хоча ще залишаються вакантні посади. Та в нашій сільській раді є юрист, проектний менеджер, програміст, начальник відділу освіти — молода, досвідчена і активна людина. Їй лише 26 років.

Ірина Соломко: Чи створювали ви опорну школу у громаді?

Наталя Кушнір: Ні. Наразі ми є учасниками проекту підтримки японського уряду, з яким було підписано угоду на встановлення вікон у школах, але через події на сході України цей процес було призупинено. І в 2016 році ми підписали угоду та отримали 1 мільйон 412 тисяч гривень, що дало нам можливість утеплити та осучаснити велику школу в Миколаївці.

Та жодна зі шкіл по кількості учнів в нас не підходить під вимоги опорної школи. В 2016 році мережу наших шкіл ми залишили в незмінному вигляді. Але робота проводиться, наразі тривають обговорення з вчителями щодо можливих подальших змін.

Ми — об’єднана громада, а це означає, що ми — команда. І ми повинні самі знаходити ресурси, щоб забезпечувати село.

Ірина Соломко: У вас замало учнів?

Наталя Кушнір: Так, у нас в трьох школах 375 учнів, а опорна школа має налічувати мінімум триста.

Ірина Соломко: Закривати школи і робити одну в центрі садиби ви не плануєте?

Наталя Кушнір: Зараз це питання всіх хвилює. Кожне закриття бюджетного закладу викликає обурення і протест, бо люди залишаються без роботи. Але зараз ми працюємо над тим, щоб це питання вирішити якось інакше. У нас є три дитячі садка, можливо, можна буде об’єднати їх зі школами і зробити навчальний заклад. Там також можна зробити і класи раннього розвитку для того, щоб не втратити фахівців, адже в наших школах працює дуже багато молодих вчителів.

Ірина Соломко: Тобто ви розумієте, що потрібно буде почати процес оптимізації?

Наталя Кушнір: Це розумію не тільки я, ми спілкуємося з вчителями, з директорами шкіл, та й люди це розуміють. Не можна назвати школу загально-освітньою, якщо в ній не буде 10-х та 11-х класів. Тай утримувати таку будівлю без учнів дуже складно. Але ми знайдемо методи, щоб всім знайти роботу і щоб зберегти наші заклади.

Ірина Соломко: У вас є розуміння, як буде розвиватися ваша громада? Як вона буде заробляти гроші?

Наталя Кушнір: Тільки-но об’явили, що на підтримку об’єднаних територіальних громад виділяється державна субвенція, виникло море планів. І люди дуже зраділи державним грошам. Але на всіх зборах ми постійно наголошуємо, що не потрібно ні на кого сподіватися. Ми — об’єднана громада, а це означає, що ми — команда. І ми повинні самі знаходити ресурси, щоб забезпечувати село.

Коли мене питають, чи зможемо ми власним бюджетом забезпечити нашу громаду, я відповідаю, що не все можна зробити за рахунок коштів. Є такі роботи, які можна зробити силами людей.

У нас багато років на розі двох вулиць збирався смітник, виріс цілий терикон сміття. Ми винайняли техніку, вивезли це сміття. Рівно за два тижні сміття з’явилось знову. І ми вирішили придбати дитячий майданчик і розташувати його на цьому місті. Невже наші люди будуть кидати сміття і склянки під ноги дітям?

І люди відгукнулись: сільська рада придбала майданчик, а встановленням та благоустроєм ділянки зайнялися мешканці. Працювали вдень і вночі, садили квіти, прибирали, насипали ґрунт. Тепер це затишний дитячий куточок.

Можна любити своє село не на словах, а на справах.

Що стосується планів, то ми зараз працюємо над створенням комунального підприємства, і думаємо, що там буде багато відділень: ритуальне бюро, пожежна команда. Ми придбаємо трактори з різними причіпними сільськогосподарськими елементами.

Також ми хочемо створити кооператив з переробки зерна, ми їздили за досвідом в інші області, і те, що ми побачили, нам дуже сподобалось.