Оксана Гарнець: «Люди мають зрозуміти: за місцеві проблеми відповідає місцева влада»

«Ми так звикли. У нас є такий собі пострадянський синдром: якщо нам погано, то ми звертаємося, як мінімум до Президента. Потрібно, щоб люди зрозуміли: за місцеві питання відповідає саме місцева влада. Те, що дорога і школа погані – це проблеми місцевої влади, а не Києва», – додає вона.

Ірина Соломко: З реформою децентралізації в громадах формуються нові взаємовідношення між звичайними жителями та старостами. Як ця модель змінюється?

Оксана Гарнець: Будь-яка зміна є певною мірою критичною, тому що вона вимагає від людей зміни стереотипів діяльності. Реформа торкається сільського населення, яке консервативне. І це добре, що воно консервативне.

 Для них дуже важливе чітке розуміння того, як вони будуть жити далі. Тобто, що для них буде значити староста. Ми так звикли, такий пострадянський синдром: якщо нам погано, то ми звертаємося, як мінімум до Президента. Треба, щоб люди зрозуміли, що за місцеві питання відповідає саме місцева влада, і те, що дорога і школа погані – це проблеми місцевої влади.

Ірина Соломко: Тобто, цього базового розуміння немає?

Оксана Гарнець: Його немає. За результатами дослідження, тільки 5% з таких питань зверталися б до місцевої влади. Люди у цьому не винні – це той стереотип, який був нав’язаний системою радянської влади. Щоб це змінити, потрібна інтерактивна інформаційно-просвітницька робота.

Ірина Соломко: А хто має бути в авангарді цієї роботи?

Оксана Гарнець: На місцевому рівні має бути місцева влада. Ідеально, якщо б місцева влада мала у своїх ресурсах ЗМІ.

Ірина Соломко: Але вона їх має, майже всі райони мають свої газети.

Оксана Гарнець: Так, але ж райони зараз змінюються. Є ситуації, де район стає об’єднаною громадою. Всі ці речі треба впроваджувати через місцеву пресу. Вже давно відомо, що більше довіри до місцевого «брехунця».

Є ще одна проблема, яку я вбачаю. У деяких об’єднаних громад може виникнути проблема самоідентифікації. Тобто, люди звикли до того, що вони жителі Васильківського району, а тут вони жителі Іванківської громади.

Для того, щоб громада існувала ефективно, там має бути відчуття єдності, що там є певні місцеві традиції, свята. Тобто, на мій погляд, дуже важливий соціокультурний аспект роботи. На це має бути спрямування тих самих офісів реформ. У місті ми цього не відчуваємо, а там це дуже важливі речі.

Ірина Соломко: Напевно, ці нові громади, як маленька дитина.

Оксана Гарнець: По-різному. Є громади, в яких є і маленькі села, досить віддалені і просто неактивні. Ці проблеми потрібно вирішувати. Тут, на мій погляд, величезне поле для соціальної роботи, як сприянню вирішення питань спільноти і індивідумів.

Ірина Соломко: Для того, щоб почати цю роботу, потрібно спочатку провести дослідження? Чи вони були проведені?

Оксана Гарнець: Дослідження потрібно починати. Я у свій час керувала Чорнобильським проектом. Ми там робили дослідження, коли в район приїздили переселенці з Чорнобиля і цілі села були заселені переселенцями. Треба було вибудовувати стосунки з цими людьми та районним керівництвом.

Шкода, що півтора роки тому уряд скоротив соціальних працівників. Це, фактично, люди, які можуть знаходити на ті форми роботи, які встановлюють горизонтальні зв’язки, формують соціальну тканину. Тому, тут ще дуже багато роботи.

Ірина Соломко: Ми з вами говорили про взаємозв’язки між людьми і владою, і ви сказали, що немає розуміння розподілення повноважень. Як взагалі ці соціальні зв’язки міняються в цій парадигмі нової системи децентралізації в Україні між людьми?

Оксана Гарнець: Я не думаю, що індивідуальні зв’язки будуть під впливом цього процесу. Але на рівні соціуму буде активізовуватися громадянське суспільство.

Ірина Соломко: Це мобілізація громади?

Оксана Гарнець: Так, громада має бути активною, бо вона має вийти на новий рівень. Тому люди мають навчитися взаємодіяти між собою і владою. Є технологія, за якою люди починають об’єднуватися навколо проблем – це можна називати активом, ініціативною групою.

Це певні групи людей, які, наприклад, хочуть створити дитячий майданчик чи приватний садочок. Якщо у них ресурсів не вистачає, то такі групи можуть звертатися до місцевого самоврядування. Саме так формуються цілий ряд сервісів у громаді.

Ірина Соломко: А в Україні починає реалізовуватися ця практика?

Оксана Гарнець: Так.

Ірина Соломко: В яких регіонах громади найбільш розвинуті та активні?

Оксана Гарнець: Там, де працюють міжнародні проекти технічної допомоги, які спрямовані на місцевий розвиток. Це один з дуже дієвих механізмів. Він запускає формування ініціативи знизу, яка потім вона через партнерство з владою реалізовується.

 Територіально, я б сказала, що це характерно для західної, центральної та частково східної частини країни, але, нажаль, не дуже для Донецької, Луганської областей. В Криму – це було дуже популярно. Може, завдяки кримським татарам, яким після повернення потрібно було налагоджувати життя. Це був один з їхніх основних інструментів.

 Я працюю в цій сфері давно. Ще в Чорнобильському проекті ми побачили, що вивести людей з стану соціальної депресії дуже важко, якщо не дати їм якусь мету. Щоб вони бачили результати своєї праці.

І тоді було дуже важко починати, тому що була велика недовіра, тому що 90-ті, піраміди, реформи – все це давало негативний фон для цього. Зараз це робити набагато легше.

Це ще залежить від конкретного населеного пункту, є села і міста, де все йде дуже активно, а є, де люди дуже важко розкачуються.

Ірина Соломко: Ці ініціативи повинна впроваджувати держава чи вистачить зусиль міжнародних організацій?

Оксана Гарнець: Я думаю, що тут має бути певна державна політика підтримки такого роду ініціатив, хоча б тим, щоб забезпечити в громадах спеціалістів, які б могли бути каталізатором цього процесу. Тому, я повертаюся до соціальних працівників. Вони фахово підготовлені для того, щоб працювати з громадами, готувати проекти, активізувати людей. Цей прошарок спеціалістів мав би бути присутній в цих проектах.

Не можна це пускати на «авось». Потрібно, щоб був фахівець, який покаже як писати проект, куди звернутися, а далі люди вже йдуть самі. Я завжди наводжу приклад невеликого села під Славутичем.

Це було дуже давно. Ми прийшли туди з новою програмою, там була новообрана сільська голова, яка не розуміла, що їй робити. Ми прийшли з проектом відновлення сільської майстерні.  Коли вони побачили цей будиночок, то в них відразу виникло ще 10 проектів.

Програма створена за сприяння DESPRO. Проект не обов’язково поділяє точку зору авторів програми, а також її учасників, яка була висловлена в ефірі.