«Питання об’єднання наразі і досі — це питання №1 для регіонів», — Остапенко

Павло Остапенко, голова та співзасновник Товариства дослідників України про те чому кожна об’єднана громада має мати свою Агенцію розвитку

Ведучі

Ірина Соломко

Гостi

Павло Остапенко

«Питання об’єднання наразі і досі — це питання №1 для регіонів», — Остапенко
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/04/hr-terytorija-17-04-30-ostapenko_all.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/04/hr-terytorija-17-04-30-ostapenko_all.mp3
«Питання об’єднання наразі і досі — це питання №1 для регіонів», — Остапенко
0:00
/
0:00

Павло Остапенко

Ірина Соломко: Ваше товариство поставило за мету підтримати молодих вчених та розвивати наукові напрямки, які пов’язані із дослідженням культурного, історичного, географічного та регіонального різноманіття. Один за таких амбітних проектів — це форум по розвитку малих міст, який буде відбуватися в Славутичі в 20-х числах травня. Яким чином всі ці складові пов’язуються і до чого вони призводять?

Павло Остапенко: В нас назва досить амбітна, і ми маємо їй відповідати. Один із таких потужних напрямків — підтримка розвитку міст. В рамках цієї програми ми проводимо консультації для органів місцевого самоврядування, допомагаємо проводити добровільне об’єднання громад.

Ірина Соломко: Згідно інформації на вашому сайті, учасники цієї програми — більше 10 міст у трьох областях (Одеська, Київська та Полтавська). Що це за міста, що саме ви їм даєте?

Павло Остапенко: В більшості це допомога з добровільним об’єднанням територіальних громад.

Ірина Соломко: Тобто всі ці 10 міст — тепер об’єднані громади?

Павло Остапенко: Не зовсім так. Це міста, які вже є об’єднаними громадами, або проходять процедуру об’єднанням на різних стадіях.

Насправді таких міст вже більше. Я кожного тижня спілкуюсь з одним-двома головами чи міської, чи селищної рад. Вони телефонують та просять допомогти консультаційно, розібратися в ситуації, в яких конфігураціях об’єднуватися і таке інше.

Ірина Соломко: Тобто наразі питання об’єднання — це питання № 1 для регіонів?

Павло Остапенко: Так. І наразі питання полягає в тому, що мало інституцій як державних, так і недержавних, які готові і спроможні кваліфіковано проводити таку роботу.

Наприклад, візьмемо місто обласного значення Березань. Навколо нього знаходяться населенні пункти Баришевського району. Минулого року до мене звернувся міський голова, щоб ми допомогли їм як громадська організація провести добровільне об’єднання з суміжними територіальними громадами, що нам вдалося. І завдяки тому, що Верховна рада прийняла закон 5520 (про можливість об’єднання населених пунктів з різних районів), ми зараз повторно подаємо документи на ЦВК для призначення місцевих виборів.

Ірина Соломко: Тобто в них громади об’єднувались з різних районів?

Павло Остапенко: Березань — це місто обласного значення. Це означає, що це юрисдикція іншої адміністративної одиниці. І якщо місто обласного значення проводить добровільне об’єднання із суміжними населеними пунктами, то це означає, що воно проводить об’єднання із суміжними районами. Тому це підпадає під дію цього закону.

Коли ми проводили громадські обговорення і говорили про сам процес добровільного об’єднання, то, дякуючи нашій переконливості та такому експертному рівню, ми переконали міського голову, що цей закон буде прийнятий і на нього потрібно орієнтуватися.

Нам повірили, і пройшла вся процедура. Була, звісно, відмова від ЦВК, але тепер знову можна подаватися.

Я хочу сказати про те, яка роль в цьому молодих науковців. Зараз є запит вже від тієї самої Березані на створення Агенції місцевого розвитку, тобто місто є, а агенції немає. Якщо у великих містах проблем із створенням таких інституцій регіонального і місцевого розвитку менше, то в невеличких містах і селищах їх дуже багато.

По-перше, це нерозуміння того, що вона потрібна.

По-друге, це кадри.

По-третє, це ресурси.

Але з ресурсами зараз справи більш-менш нормальні, тому що йде фінансова децентралізація, коштів кожної громади достатньо.

В нас зараз йде початковий етап зміни адміністративно-територіально устрою

Ірина Соломко: А громада має сама знайти кошти на фінансування цієї агенції?

Павло Остапенко: Варіантів декілька: і по її створенню, і по організаційно-правовій формі існування. Це може бути і громадська організації за участі одного з засновників — міської ради. Комунальне підприємство, де засновником є міська рада. Це вже вирішує місцева влада.

Але, як би ми не назвали цю інституцію, і яка б в нею не була форма, задача в неї одна: розвиток територій, сприяння залученню капіталу та інвесторів.

Один із видів нашої діяльності — це допомога у створенні таких агенцій, які в подальшому зможуть цю територію розвивати.

Ірина Соломко: Але допомога не фінансова, а саме консультативна?

Павло Остапенко: Так, ми допомагаємо своїми головами. На жаль, ми не така ще потужна організація, щоб могли спонсорувати, та й я не бачу в цьому потреби. В органах місцевого самоврядування достатньо коштів.

Ірина Соломко: Від моменту прийняття закону про добровільне об’єднання громад пройшло майже 2,5 роки. Але досить часто у громадах виникають проблеми і запитання щодо об’єднання. Чия це провина, на вашу думку?

Павло Остапенко: Все відбувається, десь райдужно, десь — не дуже. І це нормальний процес. Тут головне, який саме процес зараз відбувається в Україні. Це початковий етап зміни адміністративно-територіально устрою. Реформа децентралізації влади та місцевого самоврядування — це та реформа, яка точно кожного буде стосуватися, оскільки сьогодні ми живемо в одному районі, в одній громаді. Вже 1-го травня будуть додатково утворені 44 громади. І люди будуть жити в інших адміністративно-територіальних утвореннях. І так далі. Через два-три роки вже вся країна буде жити в іншій системі координат.

Цей процес потрібно проходить досить виважено, з експертною підтримкою, холодною головою і гарячим серцем. Тому ми як представники тієї інституції, яка покликана підтримувати молодих вчених, повинні давати їм поле для діяльності. Це поле і є участь в тій реформі і її підтримка.

Якщо говорити про той стан справ, який відбувається зараз по об’єднанню, то він досить активний та інтенсивний. Такими темпами, як йде ця реформа в Україні, вона не відбувалась в жодній країні Європи. Це і плюс, і мінус, тому що є питання, що такне спроможна територіальна громада, як визначати цю спроможність. Звісно, кожен селищний та сільській голова ОТГ вважає, що його громада спроможна.

Якщо говорити про той стан справ, який відбувається зараз по об’єднанню, то він досить активний та інтенсивний. Такими темпами, як йде ця реформа, вона не відбувалась в жодній країні Європи

Ірина Соломко: Які ризики і мінуси ви вбачаєте в процесі об’єднання територіальних громад?

Павло Остапенко: Чому наступним етапом після створення громад, ми займаємося створенням агенцій? Тому що цей той інструмент, над яким має працювати кожна громада. Це один із основних механізмів подолання кризи та проблем, з якими зіштовхуються ОТГ після об’єднання. Саме це буде дозволять рухатися далі.

Тому що насправді, є великий мінус: наша держава багато заборгувала перед об’єднаними територіальним громадами в тому плані, що вона не дала поштовху для створення інституцій місцевого і регіонального розвитку. Вони зараз створюються хаотично і в тих громадах-лідерах, які дивляться в майбутнє і розуміють, що без цього ніяк.

Якщо брати досвіт Польщі, то там після того, як була проведена реформа адміністративно-територіального устрою, почали створюватися Агенції регіонального розвитку. Вони фінансувалися державою, підтримувалися на початках. І саме ці агенції потім стали рушієм регіонального розвинуту, і вони допомагали робити те, що ми зараз бачимо, перетинаючи кордон України з Польщею, — нові дороги, нову розвинуту інфраструктуру, класний благоустрій. Наразі ці агенції в Польщі переростають в більш потужні інституції, які залучають міжнародних інвесторів, і йде потужний розвиток.

В нас це відбувається трошки хаотично.

Ірина Соломко: Тобто держава не пояснює громадам, що ці агенції мають бути при кожній ОТГ?

Павло Остапенко: Так. Можемо розглянути такий приклад. Інфраструктурна субвенція, яка виділяється виключно за об’єднання ОТГ, є достатньо непоганою, несе в собі великі кошти. В середньому кожна об’єднана громада отримувала приблизно по 5 млн грн. Ми проводили аналіз обсягів цієї субвенції. В деяких громадах її розмір становив у три рази більше розміру бюджету цієї громади. Тобто уявіть собі, які колосальні кошти падають на ОТГ. І постає питання: як ними розпоряджатися? Зараз ними розпоряджаються навпомацки. Як в кімнаті, де немає світла: йдеш навпомацки — нащупав двері без ручки, напевно, потрібно зробити ручку, а коли вмикається світло, виявляється, що немає стола і батареї.

Якби Агенції розвитку почали створюватися паралельно з ОТГ, тоді і проекти би готувалися, і використання субвенції було б на 100%.

Існує ще один мінус — фактично відсутня система підготовки кадрів для органів місцевої влади.

За підтримки: