Буває, що воїн повертається фізично з війни, а насправді психологічно він ще на війні – психолог

«Людина, яка була на війні, яка зіштовхнулася з новим досвідом, вона змінюється і уже не буде такою, як до війни. Але це не означає, що це щось погане. Людина набула нового досвіду, нових навичок, і питання в тому, щоб ці зміни вміти використовувати у мирному житті. Тому що часто буває, що воїн повертається фізично з війни, а насправді психологічно він ще на війні. І завдання психолога, психотерапевта, соціальних служб — навчити людину з новим досвідом жити в мирних умовах і давати собі раду».

Та частина учасників АТО не дуже усвідомлює різниці між поняттями «психолог», «психотерапевт» і «психіатр». І через це не поспішає звертатися до фахівців за допомогою. Троє демобілізованих військовослужбовців, з якими спілкувалася кореспондентка «Громадського радіо», не під запис говорили, що вважають консультації психолога чимось несуттєвим і пустою тратою часу. Один з них відверто зізнався, що боїться такого досвіду.

Тож коментувати відмовилися усі троє. У свою чергу Марія Вовк зазначила, що тепер кількість людей з числа ветеранів АТО, які готові проходити психологічну реабілітацію, все ж більша, аніж рік тому. «Коли ми організовували приїзд військового психолога у наше місто, то військові, з якими я спілкувалася, нормально сприймали інформацію. І чітко казали: прийдуть вони чи не прийдуть. Тобто не казали: „А навіщо?“, „А що ти думаєш, я — псих, якщо мені це треба?“. Тобто вони розуміли, що це допомагає», — прокоментувала Марія Вовк.

Марко Паньків зі Львівщини демобілізувався минулого року. Розповідає, що відчував потребу у психологічній реабілітації, однак не вийшло. У закладі, в якому він мав отримувати таку допомогу, психолог, за словами військовослужбовця, був «для галочки». «Перший місяць-півтора я навіть з хати не хотів виходити і нікого не хотів бачити. Я наново вчився жити. Але я працюю в медицині, а тому мені перехід пройшов легше. А більшість сіла на стакан: горілку пити…. Багато хто вже поспивався. Під кінець року зробили реабілітацію, так як нам дали у Трускавці санаторій „Женева“. І масажі казали будуть, процедури, психолог. Приїхав туди — 4 години простояв на одному рецепшені — нема місць. Послали на другий рецепшн. Переселили мене в другий санаторій, але сказали: „Приходіть сюди їсти і будете проходити тут реабілітацію“. На другий день приходжу, кажу, що ось я на реабілітацію, що мені робити? Кажуть: „Йдіть у той кабінет, там психолог має бути“. Прийшов, там 10 чоловік сидить і кажуть, що вони психолога не бачили. Ті санаторії працюють лише для тих, хто платить гроші. Вони зробили собі, ніби в них є психолог. Посада, може, в них і є. Може, приходить час від часу. Але в „Женеві“ я його не бачив», — розказав військовослужбовець.

Тим не менше, несвоєчасне надання або взагалі ненадання психологічної допомоги ветерану АТО може мати дуже серйозні наслідки. Нерідко такі люди знаходять заспокоєння у алкоголі, якість їхнього життя суттєво падає, погіршуються стосунки у родині, декотрі сім’ї взагалі розпадаються. Військовослужбовець Рустам (ім’я змінено на прохання ветерана) вважає, що після демобілізації практично кожного потрібно виводити зі стану щоденного очікування смерті і зосереджувати на тому, що відбувається на мирній території. «То залежить від людини. Якщо людина усвідомлює, куди вона їде і що їй доведеться робити, тоді їй і реабілітація не так і потрібна. А от багато людей, які нібито знають, куди їдуть. А приїжджають і дивляться: багато людей поранених, і людина переживає це не завжди так, як би їй цього хотілося. Буває таке, що у людей, які в мене у підпорядкуванні, сім’ї розпадаються, жінки їх покидають. І це може бути фатальним для тієї людини фактором, що вона може просто не стриматися і почати пити. Він входить у такий стан і просто кожного дня п’є», — зазначив він.

Аби коректно вирішити озвучені проблеми, до справи повинні долучатися виключно професіонали, — говорить Марія Вовк. «Професіонали з’являються, тому що є багато навчальних програм, де уже діючі психологи та психотерапевти можуть підвищити свою кваліфікацію і здобути нові навички допомоги військовим. Тому, як і багато чого іншого, формується в Україні. І не все та допомога, яку пропонує держава, є якісною. Але є багато приватних ініціатив, громадських організацій», — прокоментувала психологиня.

В Україні поширюється практика, коли на спеціальних тренінгах ветеранів АТО навчають не тільки допомагати собі, але й побратимам. Така форма психологічної допомоги є максимально ефективною, адже воїн набагато швидше піде на контакт із людиною, яка так само пережила всі особливості війни. Таким чином досягається максимальний рівень довіри, — стверджують ініціатори програми «Рівний — рівному» від ГО «Побратими». Така форма більше до вподоби і демобілізованому закарпатцю Євгену Гецянину.

«Самостійно звертався до психолога. Не за допомогою, а більше для перестраховки. Побоявся того, як я буду себе поводити у цивільному житті, коли хтось мене насердить. Тобто я вирішив піти, як мені боротися із спалахами гніву. Були такі випадки, що я думав, що почну вибухати. Але згадав, що він мені порадив, застосував, і нічого такого не було», — поділився ветеран АТО.

Успіх від такого роду реабілітації напряму залежить від того, наскільки чітким є розуміння оточуючих. «Громадське радіо» поцікавилося в ужгородців, що вони думають про необхідність психологічної допомоги воїнам АТО:

«— Потрібно, якщо людина потребує її сама і готова звернутися до психолога. Неможливо примусити у якомусь порядку примусовому працювати над собою цих людей, які потребують, можливо, психологічної допомоги.

— Не замислювався. Але, думаю, треба. В умовах, в яких вони жили: обстріли, все це…

— Я думаю, що важлива цим хлопцям реабілітація, тому що вони таке пережили, таке побачили… Страшно для кожної людини, а тим паче для них, що вони то щодня бачили…

— Вважаю, що реабілітація не обов’язкова. Психологічна. Мені здається, що важливіше людям допомогти більш… тобто зробити те, що повинна робити влада.

— Потрібна, тому що маю друга, який там з самого початку. І якщо після першого року він приїжджав і був так само веселий, сподівався на майбутнє, що все буде добре. То останній рік він приїжджає, ні з ким не хоче бачитися, сидить вдома, лише спілкується з сім’єю і нікуди не виходить».

Аби пройти абілітацію, людина повинна обрати грамотного фахівця, — радить Марія Вовк. Обираючи психотерапевта, важливо звернути увагу на 4 основні критерії: чи він особисто проходить психотерапію, а також супервізії у досвідченого колеги, чи є членом професійної спілки, і чи постійно навчається. Цього, за словами психологині, дотримуються у країнах Європи, і саме це є запорукою отримання кваліфікованої допомоги.

Ольга Павлова, Ужгород, «Громадське радіо»