Спорт, обійми, не дивитись новини: як перемогти думки про безвихідь?

Новий рік — це новий відлік для реалізації задуманих планів. Хтось після свят відразу береться за їх втілення. У людей з травмою післясвятковий період проходить важче. На зміну безпечним святам знову постають турботи і невирішені проблеми, розповідає психолог і ветеран війни Олег Оберніхін

«Важливо, щоб людина після новорічних свят мала погляд для себе. Як в крамничку, відкрив двері і каже: “О, це мені заважає” — і викидає. Звільняємо місце для чогось нового. Сміття прибираємо і туди вкладаємо нове. Дуже важливо відповісти, що в цьому році буде для мене новим».

Проводжаючи минулий рік, ветеран Афганської війни і АТО Олег Оберніхін зумів поставити крапку і почав писати своє життя з чистого листа. Цієї навички треба навчитись, каже ветеран. Та далеко не всім бійцям відразу вдається ставити крапку на війні. Взагалі, для реабілітації воїнів потрібен час, приблизно два роки.

Ветеран війни Дмитро Галка каже, що повертатись додому надто важко. Чоловік демобілізувався вже більше року тому, але йому й досі не до свят.

«Для меня праздника нет. Какой праздник, когда война идет? Там люди гибнут, а тут праздник. Я согласен, должен быть праздник, но не такой, понятно. Для меня праздника нет, я сам наедине праздную все эти праздники. Я Новый год встречал сам, водку я не пью».

Дмитро має багатий бойовий досвід. Він боронив українські позиції, серед яких Савур-Могила, Степанівка, тощо. Має три поранення і через них — інвалідність. Проблеми зі здоров’ям, буває, псують настрій ветерану. Він стає  незадоволеним собою. Бо за його словами, чоловік завжди повинен бути здоровим. Краще за все Дмитро почувається у колі побратимів.

«Береза, мой друг и командир, приезжает ко мне, сидим разговариваем, мандарины едим. Сейчас зима, особо не погуляешь. Планы на будущее мы не строим. Мы говорим о войне:

— Ну что, весной пойдем?

– Пойдем!

– Когда? В марте?

– В марте!

–  Договорились?

– Договорились!», — вот наш разговор!»

Суспільству Дмитро не дуже довіряє. Каже, більшість людей не розуміє, що відбувається на сході країни, відтак говорити з ними нема про що.  Навіть у соціальних закладах під час оформлення документів, можуть «облити брудом», розповідає ветеран. Але й такі непорозуміння не дають йому приводу для депресії, адже він живе не дарма, ділиться Дмитро.

Повернувшись додому, багато хто з ветеранів почуває себе не таким, а в період після свят ці відчуття загострюються, розповідає психолог Олег Оберніхін.

«Давайте побачимо ситуацію так, не прив’язуючи нашого умовного ветерана до свят. Зрозуміємо таку штуку. Людина, яка пішла на війну, їй дали автомат, який дорого коштує, йому дали одяг, дали коштовну техніку, яка коштує мільйони. Він з нього колошматив ворогів і виконував обов’язок — він взагалі був дуже потрібний. Він там теж святкував якісь свої свята. Він повернувся додому, але що йому тут довіряють? Він приходить, а у відділі кадрів від нього сахаються. Їх дуже бояться брати на роботу, розмовляти з ними, допомагати з соціальними послугами. Він відчуває, що він точно не такий».

Якщо людина більше двох тижнів незадоволена собою та оточуючими і не бачить свого майбутнього, це може означати наявність психічного розладу — депресії. Також ознаками депресії можуть бути тривалі проблеми зі сном і харчуванням, обмеженість фізичної активності. Іноді коли людина вважає себе поганим і все навколо таким самим, вона перестає бачити сенс у житті. З’являються думки про самогубство.

«В основі самогубства лежить незадоволеність собою: я очікував іншого. Або незадоволеність іншими — хтось не зміг задовольнити моїх потреб. Це може бути моя країна, мій командир, моя дружина. І дуже багато випадків, коли ветерани АТО приїжджають додому і починають отримувати інформацію, що його дружина мала інтимні стосунки з іншими чоловіками. Починає накладатись тягар, що я не такий. Від мене можна було відмовитись. Мене можна було не чекати. Я не можу виконати те, для чого я народжений, то я починаю сумніватись в доцільності свого життя».

Якщо такі думки з’явились, по-перше, треба проговорити їх вголос з надійною людиною — психологом. Тиск відразу вдвічі зменшиться. По-друге, треба шукати інші варіанти виходу з будь-якої ситуації, радить Олег Оберніхін. Вихід завжди існує.

«Кожного разу, коли з’являється думка, що життя не має сенсу, мені важливо спитати: ще варіанті є? І емоції одразу з’являються і кажуть: «Нема варіантів, повний крах!». Є варіанти! Завжди є куди переїхати, завжди можна отримати гроші на їжу, можна отримати підтримку друзів. Можна знайти підтримку від соціальних служб для переселенців, учасників АТО. Ви точно не залишитесь на самоті».

Між першими сумнівами щодо доцільності життя і самогубством, як правило є час, говорить психолог. Але основна причина — незадоволення собою.

«Є ситуації, коли людина привозить з собою якийсь боєприпас. І це дуже складна ситуація, коли ветеран, не знаючи для чого він везе гранати, патрони. Це теж вибір. І коли у людини складаються складні відносини з собою, у нього десь там прихована граната. Якщо вона взагалі є у мирному житті, це як маячок, який каже: «Дивись, який є легкий вибір. Просто піди в лісок, зніми чеку, і все — тебе нема». І така ситуація була з нашими знайомим з Айдару, який в Києві пішов на Труханів острів і підірвав себе. Я розумію, що людина зробила свій усвідомлений вибір. Але і граната була вже привезена. І якщо ти щось для себе приховав, то твоє завдання завтра-сьогодні, знайти засіб як цього позбутись назавжди, щоб навіть і думки не було про це».

Якщо промайнула думка про самогубство, до психолога бажано прийти з кимось з рідних, радить Олег Оберніхін. Взагалі, щоб подолати стрес і знов відчути сенс життя, треба обійматись з рідними по 15 разів на день. Тим самим відкривати свої кордони одне до одного. Серед порад – багато фізичних вправ і навантажень, а також відсутність новин та телебачення. Крім того, ветеранам необхідне спілкування у колі побратимів, каже психолог Олег Оберніхін. Вони розуміють один одного з півслова, а складні теми і проблеми проговорюються значно легше.

Світлана Гуренко, «Громадське радіо», Харків