Ветерани АТО вважають, що простіше піти на війну, ніж до психолога, — ГО «Побратими»

З чого все починалось і чим займається ваша організація?

Артем Денисов: Наша організація займається такою «штукою», як психосоціальна адаптація ветеранів за принципом «рівний — рівному». Тобто у нас проходять тренінги в 4 етапи із зігальною тривалістю 20 днів. Ми взяли за основу донську систему, яка називається «Бодинаміка» — тілесно-орієнтований підхід в психотерапії і авторський тренінг Дітті Марчер. Основна перевага цього тренінгу те, що ветерани працюють з ветеранами.

Розкажіть, як підбираєте учасників ваших тренінгів і як до вас можна потрапити?

Артем Денисов: Ми працюємо з тими, хто хоче працювати. На вулицях нікого не відловлюємо і не змушуємо приходити на наші тренінги. У нас є 3 фактори, на які ми звертаємо увагу на співбесідах. Перше, це бажання працювати над собою. Один з лозунгів наших тренінгив: «Просто не буде — буде цікаво». Другий — це усвідомлена відмова від вживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів та інших речовин, які можуть впливати на свідомість. Третій критерій — це бажання передавати власний досвід. Коли людина проходить через власну травму, через інтеграцію досвіду в своє життя, вона стає сильнішою в цьому місці. З цього місця людина може комунікувати з іншими.

Андрій Козінчук: Я також випускник цих тренінгів. Прийшов скептиком і не сподівався отримати новий підхід, щось цікаве. Мене не вчили, як працювати з іншими, а вчили, як працювати з собою. На третьому модулі у мене почався «криголам» мого мозку і почалися якісь зміни. До того, що не в кращу чи гіршу, а в іншу сторону. Зараз нам цікаво набрати тих людей, які дійсно хочуть щось змінити. Вони не знають як, і вони не готові йти у реабілітаційні центри, де їм будуть робити масаж.

Артем Денисов: Ми помітили, що багато ветеранів обирають роботу не з шоками, які вони отримали на війні, а ті, котрі були до того. Війна була просто каталізатором цих станів. І тут ми приходимо до того, що не обов’язково їздити на війну, щоб отримати шоки, травми.

Скільком побратимам за час діяльності вашої організації вдалося допомогти?

Артем Денисов: Ми вважаємо це не допомогою, а підтримкою. Загалом у нас біля 60-ти випускників тренінгу.

Андрій Козінчук: У нас один мабуть із найнижчих показників по кількості в Україні з громадських об’єднань. Ми ще проводимо дослідження. Ми можемо точно сказати, що ті люди, які пройшли тренінг, кардинально змінилися: їх ефективність існування, їх життя. Так, кількість у нас не така, яку б хотілося чути. Ми вирішили брати якістю. Ми готові до іншої кількості, але ми не готові робити це інкубаційно, масово. Приблизно раз на день мені пишуть мої побратими, що їм необхідна допомога. Для мене це допомога, тому що прийти на наш тренінг або звернутися чоловіку-ветерану до психолога — ой, яку треба мати мужність. На війну піти легше, ніж повернутися і поставити автомат на місце.

Який розвиток ГО «Побратими» на найближчі роки ви бачите? Як би ви хотіли розвиватися? Що плануєте?

Артем Денисов: Ми точно знаємо і бачимо, що так чи інакше треба йти до співпраці з державою.

Андрій Козінчук: Ви зараз не бачите, але я дуже глибоко дихаю.

Артем Денисов: Бо якщо ми будемо це створювати без систематичної підтримки держави, ми не отримаємо бажаного результату. Саме співпраця, не поглинання, а коли держава стає координатором.

Андрій Козінчук: Це міжнародна практика.