https://static.hromadske.radio/2018/08/tochku-opori-s.svg

Юлія Ресенчук: «Я хочу сказати людям із інвалідністю, що не треба нічого боятися»

Про своє активне соціальне життя розповідає Юлія Ресенчук із Києва

Ведучi

Ліза Кузьменко

Гостi

Юлія Ресенчук

Юлія Ресенчук: «Я хочу сказати людям із інвалідністю, що не треба нічого боятися»
https://static.hromadske.radio/2017/05/hr-news-2017-05-09-resenchuk.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/05/hr-news-2017-05-09-resenchuk.mp3
Юлія Ресенчук: «Я хочу сказати людям із інвалідністю, що не треба нічого боятися»
0:00
/
0:00

В Україні живуть дуже різні люди. Вони різні за кольором шкіри, політичними та релігійними переконаннями, різного віку та етнічного походження, з порушеннями слуху, на візку, незрячі. Але кожна людина робить нашу державу різноманітною та неповторною.

Про своє  активне соціальне життя розповідає Юлія Ресенчук із Києва. Дівчина не перший рік очолює Благодійний фонд “Асоціація інклюзивної країни”, стрибає із парашютом, сама водить машину та професійно займається кінним спортом. Важко повірити, але Юля має інвалідність та використовує візок. 

Юлія Ресенчук говорить, що багато людей із інвалідністю не виходять на вулицю, бо бояться недоступності міста: “Це більше психологічний бар’єр. Багато хто комплексує. Особливо, у кого інвалідність із дитинства. В них життя складалося так, що вчитель приходить додому, лікар приходить теж додому, буває, батьки занадто опікають, намагаються все робити за людину. Тоді людина не має навиків спілкування з оточуючим світом, боїться відчути неприйняття. Це посткомуністичний спадок України, коли людей із інвалідністю “не було”.

Де отримати допомогу

 

“Водночас, не можна змусити людину бути активною, на це теж треба мати хист. Тому ми повинні створити такі умови в нашій країні, щоби кожен, незалежно від того, чи має він пробивний характер, чи ні, міг мати рівні можливості”, — додає Юля.  

Говорячи про коректність термінології, Юля Ресенчук звертає увагу, що термін “інвалід” не є правильним: “Інвалідність – це поняття, яке постійно еволюціонує, зараз ми намагаємося уникати стигматизуючого слова “інваліди”. Тим більше, вже змінилося законодавство і всі стали  офіційно використовувати “люди із інвалідністю”.

 

Людям із інвалідністю складно жити в Україні, але в нас відкриті люди, які завжди готові допомогти. Юля говорить, що їй ніколи не відмовляли у допомозі: “От, наприклад, коли я гуляю на Майдані, там нема можливості наземно перейти дорогу. Я знайшла вихід із ситуації – викликала патрульних поліцейських, які перекривали на 2-3 хвилини проїзд, і я швидко переходила. Але зараз там встановили світлофор біля ЦУМу”. 

 

 

Серед багатьох проблем людей із інвалідністю — проблеми із парковкою машини, часто паркувальні місця займають зовсім інші люди. Такі місця приваблюють порушників, бо знаходяться ближче до входу. Юля розповідає, що намагається боротися із порушниками: “Ми розробили спеціальні наклейки для таких порушників, де написали, що за зайняття паркувального місця людини із інвалідністю передбачена адміністративна відповідальність і штраф”. 

Читайте також: “Де ветерани АТО та їхні родини можуть пройти реабілітацію?”

“Один із лайфхаків для людей з інвалідністю, які водять авто – це шукати найближчий торгівельний центр (Гулівер, Океан Плаза, ЦУМ). Там обов’язково безкоштовна парковка, пристосований туалет, ліфт. Це такий оазис для нас”, – ділиться своїми спостереженнями дівчина.  

 

Я хочу сказати людям із інвалідністю, що не треба нічого боятися. Мені хочеться сказати їм: “З вами нічого не трапиться поганого! Навколо нас – люди”. Моя бабуся завжди казала: “Язик до Києва доведе”. Це правда. Завжди можна попросити або запитати. Так, це зусилля, але воно того варте. Бо це про якість твого життя.

Юля розповідає, що для неї важливо постійно займатися спортом та вести активний спосіб життя. Вона пробувала плавати, грати в боулінг, але відчувала що це не її. Зараз вже кілька місяців професійно займається із тренером кінним спортом та радіє успіхам:

“Для мене побудували спеціальний пандус – щоби я змогла сісти в сідло. Це не складно, насправді, за день роботи. Мого коня звати Хоган, або я його називаю – Жора. В цьому спорті дуже важливою є взаємодія із конем: ти маєш повністю його відчувати. Цікаво, що кінь, з яким ти тренуєшся, також летить із тобою на змагання в спеціальному окремому літаку.”

“Звичайно, це недешеве задоволення, але можна знайти підтримку серед спонсорів. До речі, на Паралімпіаді від України ніхто не представлений в цьому виді спорту. Мені дуже подобається, і це взагалі не страшно, коли ти любиш коней”, – додає Юля.  

Кликайте, чтобы оценить этот материал