«Запах гару і відчуття смерті»: Ян Доброносов про переломні дні Революції Гідності

Мар’яна Чорнієвич: У 2013–2014 роках ви працювали з камерою — були відеооператором і стали свідком подій Майдану, який згодом отримав назву —  Революція Гідності. Ці події стали історичними і дуже знаковими, а люди, причетні до них, заслуговують на те, щоб їхні голоси були збережені для пам’яті. З роками багато деталей стирається, і нам доводиться шукати, читати, дивитися, щоб нагадати собі.

Коли ви сьогодні згадуєте Революцію Гідності, який образ тих подій для вас найсильніший — звук, запах, відчуття?

Ян Доброносов: Ми дуже багато працювали. І ви влучно сказали про запах — я пам’ятаю постійний гар. Повертався додому, знімав кілька шарів холодного зимового одягу — і всюди відчувався запах диму.

Тоді ми ще не усвідомлювали, що проти нас працюють спецслужби ворожої держави. Сьогодні це очевидно. А тоді здавалося, що це певна «чесна» боротьба: є силові структури і є самоорганізовані загони Майдану. Але тепер я розумію, що це був початок війни. Люди без належної організації фактично не мали шансів.

І водночас я бачив боротьбу українців, в мене викликають повагу ті люди, які в той момент уже усвідомлювали, що йде війна. Я цього не усвідомлював…

Я пам’ятаю перерви: до Нового року — активна фаза, потім кілька тижнів затишшя, здавалося, що Майдан згасає, а далі — новий спалах подій. Сьогодні я розумію, що це все розпалював ворог. Для них це не вперше — це технологія створення конфронтації, яку потім переводять у війну. Кожен Майдан завершується війною.

Для мене Майдан — це історичний момент і частина війни. Я віддаю шану людям, які тоді боролися. Я не був серед тих, хто стояв у перших лавах — я працював. Але я не втікав тоді й не втікаю зараз. Я знаю, що моє місце — в Україні. Я хочу працювати тут, до війни, під час і після, щоб підтримувати й зберігати нашу історію.

Мар’яна Чорнієвич: Наскільки ви тоді усвідомлювали, що зняті вами кадри можуть стати доказами історичних подій — і, можливо, навіть юридичними доказами у судах?

Ян Доброносов: Не усвідомлював. У моменті дуже складно зрозуміти, що ти перебуваєш у точці історії. Це складно навіть зараз.

Сьогодні буває так: знімаєш кілька кадрів з вікна — і вони можуть опинитися на BBC чи в The New York Times, бо міжнародні новини зараз тут. Те ж саме було тоді, але ми цього не розуміли.

Це була звичайна революція. У моїй голові масштабна ДТП й події Майдану спершу не відрізнялися за відчуттям: там постраждали люди, тут постраждали люди. Лише згодом стало зрозуміло, що це інший масштаб — що є загиблі, що це історія.

Усвідомлення приходить із часом — із досвідом, віком, певною внутрішньою зрілістю. Водночас тоді були люди, які вже розуміли, що це війна, і воювали з ворогом.

Мар’яна Чорнієвич: Коли на Майдані ви зрозуміли або відчули, що стає по-справжньому страшно — що це вже щось більше, ніж протести за євроінтеграцію, проти влади, за гідність і свободи?

Чи був переломний момент?

Ян Доброносов: Так. Це, до речі, якраз оці дати — 18, 19 і 20 лютого. До того події розвивалися хвилями: кожен новий виток здавався піковим, але завжди було відчуття, що ще трохи — і все завершиться.

Але оці моменти вже переросли в щось критичне. Ми буквально відчули запах смерті. Він був реальний. Я бачив це з обох боків — і з боку Майдану, і з боку антимайдану. Як преса, ми заходили до парламенту з того боку, де стояв антимайдан, і могли спостерігати все. Ми бачили, як діє Майдан і як діє «Беркут». І це було страшно. Бачили, як їм видають зброю, бачили агресію, побиття…. Це був страх. І це було навмисне — нас залякували. Тоді вже точно було не до жартів.

Коли людина зі статусом президента, яка тоді, на жаль, очолювала державу, втекла, це не стало заспокоєнням. Навпаки — переросло у війну. Той критичний момент не завершився розрядкою, він став початком іншого етапу.

Це важливо аналізувати, бо й зараз інколи з’являється відчуття, що ось-ось усе закінчиться. Іноді нам психологічно цього хочеться — ми втомилися. Але я завжди очікую нових витків, тому що ворог накопичує ресурси, виробляє зброю, технологічно розвивається.

Ворог готовий ставити на карту навіть власну територіальну цілісність — я думаю, що вона вже там стоїть. Те, що зараз працюють інші гравці, зокрема Китай, не буває безкоштовним. Що їм там доведеться віддати — покаже час…

Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі