facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Запах гару і відчуття смерті»: Ян Доброносов про переломні дні Революції Гідності

Про документацію історичних подій. Чи одразу ці події такими відчувались та з чим найперше асоціюється Майдан та Революція Гідності? Пригадуємо і говоримо з фотокореспондентом Яном Доброносовим.

«Запах гару і відчуття смерті»: Ян Доброносов про переломні дні Революції Гідності
1x
Прослухати
--:--
--:--

Мар’яна Чорнієвич: У 2013–2014 роках ви працювали з камерою — були відеооператором і стали свідком подій Майдану, який згодом отримав назву —  Революція Гідності. Ці події стали історичними і дуже знаковими, а люди, причетні до них, заслуговують на те, щоб їхні голоси були збережені для пам’яті. З роками багато деталей стирається, і нам доводиться шукати, читати, дивитися, щоб нагадати собі.

Коли ви сьогодні згадуєте Революцію Гідності, який образ тих подій для вас найсильніший — звук, запах, відчуття?

Ян Доброносов: Ми дуже багато працювали. І ви влучно сказали про запах — я пам’ятаю постійний гар. Повертався додому, знімав кілька шарів холодного зимового одягу — і всюди відчувався запах диму.

Тоді ми ще не усвідомлювали, що проти нас працюють спецслужби ворожої держави. Сьогодні це очевидно. А тоді здавалося, що це певна «чесна» боротьба: є силові структури і є самоорганізовані загони Майдану. Але тепер я розумію, що це був початок війни. Люди без належної організації фактично не мали шансів.

І водночас я бачив боротьбу українців, в мене викликають повагу ті люди, які в той момент уже усвідомлювали, що йде війна. Я цього не усвідомлював…

Я пам’ятаю перерви: до Нового року — активна фаза, потім кілька тижнів затишшя, здавалося, що Майдан згасає, а далі — новий спалах подій. Сьогодні я розумію, що це все розпалював ворог. Для них це не вперше — це технологія створення конфронтації, яку потім переводять у війну. Кожен Майдан завершується війною.

Для мене Майдан — це історичний момент і частина війни. Я віддаю шану людям, які тоді боролися. Я не був серед тих, хто стояв у перших лавах — я працював. Але я не втікав тоді й не втікаю зараз. Я знаю, що моє місце — в Україні. Я хочу працювати тут, до війни, під час і після, щоб підтримувати й зберігати нашу історію.

Мар’яна Чорнієвич: Наскільки ви тоді усвідомлювали, що зняті вами кадри можуть стати доказами історичних подій — і, можливо, навіть юридичними доказами у судах?

Ян Доброносов: Не усвідомлював. У моменті дуже складно зрозуміти, що ти перебуваєш у точці історії. Це складно навіть зараз.

Сьогодні буває так: знімаєш кілька кадрів з вікна — і вони можуть опинитися на BBC чи в The New York Times, бо міжнародні новини зараз тут. Те ж саме було тоді, але ми цього не розуміли.

Це була звичайна революція. У моїй голові масштабна ДТП й події Майдану спершу не відрізнялися за відчуттям: там постраждали люди, тут постраждали люди. Лише згодом стало зрозуміло, що це інший масштаб — що є загиблі, що це історія.

Усвідомлення приходить із часом — із досвідом, віком, певною внутрішньою зрілістю. Водночас тоді були люди, які вже розуміли, що це війна, і воювали з ворогом.

Мар’яна Чорнієвич: Коли на Майдані ви зрозуміли або відчули, що стає по-справжньому страшно — що це вже щось більше, ніж протести за євроінтеграцію, проти влади, за гідність і свободи?

Чи був переломний момент?

Ян Доброносов: Так. Це, до речі, якраз оці дати — 18, 19 і 20 лютого. До того події розвивалися хвилями: кожен новий виток здавався піковим, але завжди було відчуття, що ще трохи — і все завершиться.

Але оці моменти вже переросли в щось критичне. Ми буквально відчули запах смерті. Він був реальний. Я бачив це з обох боків — і з боку Майдану, і з боку антимайдану. Як преса, ми заходили до парламенту з того боку, де стояв антимайдан, і могли спостерігати все. Ми бачили, як діє Майдан і як діє «Беркут». І це було страшно. Бачили, як їм видають зброю, бачили агресію, побиття…. Це був страх. І це було навмисне — нас залякували. Тоді вже точно було не до жартів.

Коли людина зі статусом президента, яка тоді, на жаль, очолювала державу, втекла, це не стало заспокоєнням. Навпаки — переросло у війну. Той критичний момент не завершився розрядкою, він став початком іншого етапу.

Це важливо аналізувати, бо й зараз інколи з’являється відчуття, що ось-ось усе закінчиться. Іноді нам психологічно цього хочеться — ми втомилися. Але я завжди очікую нових витків, тому що ворог накопичує ресурси, виробляє зброю, технологічно розвивається.

Ворог готовий ставити на карту навіть власну територіальну цілісність — я думаю, що вона вже там стоїть. Те, що зараз працюють інші гравці, зокрема Китай, не буває безкоштовним. Що їм там доведеться віддати — покаже час…


Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

«Коли вдається досягнути правди»: інтерв'ю з режисером фільму «Бо козацького роду»

«Коли вдається досягнути правди»: інтерв'ю з режисером фільму «Бо козацького роду»

«Створенням віршу, який став Гімном України, Чубинський руйнував російський міф, що «української мови немає»

«Створенням віршу, який став Гімном України, Чубинський руйнував російський міф, що «української мови немає»

Між правами людини і держбезпекою: на чому ґрунтується робота з ТОТ

Між правами людини і держбезпекою: на чому ґрунтується робота з ТОТ