Ми вчимо дітей не говорити з незнайомцями, не сідати в машину, але вони можуть постраждати від близьких родичів — суддя про сексуальне насильство

Єлизавета Цареградська: Чому так важко говорити на тему насильства?

Віра Левко: Про це не хочуть говорити дорослі, які мають захистити дітей, але чомусь ми хочемо, щоб діти розказували нам про випадки насильства. Дітям ще складніше, вони не завжди довіряють дорослим, особливо якщо сексуальне насильство відбулось у сім’ї. Проблема в тому, що ми вчимо дітей не говорити з незнайомцями, не сідати в машину, але вони можуть постраждати від близьких родичів.

Дмитро Бєлобров: Де починається насильство, де межа?

Віра Левко: Є насильницькі дії, є розбещення неповнолітніх, це потрібно розрізняти. Коли ми говоримо про доторки, поцілунки, вони можуть бути не насильницькими, дитина може не усвідомлювати що це не правильно. 14 років — це вік згоди. До цього віку нічого не можна робити з дитиною, навіть якщо є згода неповнолітнього на статеві стосунки, це є кримінальним злочином.

Дмитро Бєлобров: Як зрозуміти що людина на початку шляху до насильства над дитиною?

Віра Левко: Такі випадки починаються з бажання проводити з дитиною наодинці багато часу. Занадто багато дотиків, уваги. Немає універсального рецепта, все дуже індивідуально. Найчастіше це вітчим, також часто це трапляється у родинах, які ведуть антисоціальний спосіб життя.

Єлизавета Цареградська: Куди звертатися дитині у випадку, якщо вона хоче розказати про сексуальне насильство?

Віра Левко: Сексуальна освіта має починатися з сім’ї. Першочергово дитина має змалечку знати, як називаються статеві органи. Має знати про «правило трусиків», що ніхто не має права там торкатися чи просити зняти одяг. Дитина має знати, що якщо щось трапиться, у неї буде безпечний дорослий і не один. Це коло безпечних дорослих має обговорюватись з батьками.

Найважливішою є перша реакція, коли починаємо здогадуватись що з дитиною щось не так. Потрібно зібрати факти, проаналізувати та зрозуміти куди можна звернутись.Є гарячі лінії, є юристи, поліція. Найстрашніше — це звинуватити дитину, що вона обманює.

Дмитро Бєлобров: Як бути в ситуації наклепу?

Віра Левко: Можуть бути випадки неправдивого повідомлення. Досвідчений психолог, поспілкувавшись з потерпілими, одразу це виявить. Але головне — не кричати про це на всіх вулицях, не звинувачувати особу, потрібно реагувати спокійно і виважено.

Діти мають знати про добрі та погані секрети. Дитина має знати що те, чого вона не розуміє, від чого може бути ніякого, соромно, незвично по це потрібно розказувати.

Батьки можуть звернутись на телефон гарячої лінії «Ла Страда», отримати інформацію як діяти в тому чи іншому випадку. Вчителі та лікарі мають повідомити протягом доби в поліцію про випадки насильства.

Єлизавета Цареградська: Чи є якийсь механізм, якого можуть вимагати батьки від школи для запобігання насильства?

Віра Левко: Звичайно, обговорювати розваги для дітей приємніше, ніж організувати зустріч з людиною, яка буде говорити про сексуальне насильство чи власні кордони.

Варіантів є багато, можна проводити дні відкритих дверей, приводити людей, які будуть їм розказувати про те, що таке насильство, як вберегтися, куди звертатись.