Повнометражне кіно про таку різну, але єдину Україну представив в нашій студії засновник проекту Богдан Логвиненко.
Богдан Логвиненко: Цей фільм про один день з життя українців – один день шести героїв, яких ми вибрали з попередніх експедицій. Покази фільму відбулися в 60-ти місцях одночасно, і після трансляції ми зрозуміли, що багато хто очікував, що це буде позитивна «бантікова» тема, але я маю розчарувати всіх: ми знімали Україну такою, як вона є.
Єлизавета Цареградська: У вас є експедиції, ви досліджуєте Україну. На якому етапі у вас народилася думка, що треба зняти вже повнометражний фільм?
Богдан Логвиненко: Ми намагалися знайти формат, в якому ми могли б об’єднати людей з різних регіонів, і природньо, що один день життя в одній країні їх об’єднує.
Якщо говорити глобально, то ми вбачаємо продовження проекту як таку енциклопедію України, і ми почали з того, що три роки подорожували країною, і зараз подорож продовжується – почалося друге коло експедицій. Ми думали про те, як можна зафіксувати оце перше коло, що можна такого зробити, щоб підбити підсумок. І фільм — фактично один з підсумків. Бо є ще книга «Ukrainer. Країна зсередини», вона вийшла теж англійською мовою. Книга – це тексти і фотографії, а для фіналу з відео є фільм.
Дмитро Бєлобров: Що ми можемо побачити у фільмі?
Богдан Логвиненко: Фільм можна подивитися онлайн, він доступний на нашому сайті Ukrainer, його вже подивилися понад 80 тисяч людей.
У фільмі можна побачити шість не пов’язаних місць, про частину з яких ви, ймовірно, ніколи не чули, а частину знаєте. Приміром, Прип’ять, і ми показуємо Прип’ять не через стандартні якісь речі, а через Олександра, який робить 360 знімків, ходячі по Прип’яті, розставляє фотопастки, щоб фіксувати, як змінюється природа, які тварини з’являються там.
І ще п’ять таких історій, іноді несподіваних. Скажімо, про мотоболіста, який працює водієм маршрутки в Кам’янці-Поділському. Ми з’ясували в експедиції, що в Кам’янці-Поділському є цілий мотобольний стадіон, який використовується для мотоболу, і ніхто з нас в експедиції навіть не чув про такий вид спорту – це футбол на мотоциклах.
Єлизавета Цареградська: Наскільки важко було працювати над повнометражним фільмом, а не просто над експедицією?
Богдан Логвиненко: В нас паралельно декілька проектів, одним з яких є фільм, і я можу сказати, що я значно більше переймався за книгу, а режисер Микола Носок значно більше переживав за фільм. Проте ця прем’єра в 60-ти локаціях відбулася для нас незаплановано. Ми думали, що наголосимо, що готові поділитися фільмом, аби буть хто міг організувати показ. Це було за два тижні до самого показу. І за два тижні зібралося цих 60 місць, вони були в усіх регіонах країни, в усіх областях. І для нас це був шок, бо треба було якось всіх зібрати до купи, і кожне додаткове місце доливало трохи олії, тому чим ближче було до прем’єри, тим складніше було засинати кожної ночі.
Дмитро Бєлобров: Які у вас плани на майбутнє? Можливо, це буде серіал, можливо, енциклопедія життя?
Богдан Логвиненко: Ми хотіли, щоб кожне коло експедицій (в нас експедиційне коло триває три роки) завершувалося і книгою, і фільмом. Крім цього, ми зараз працюємо над спецпроектами, один з них – це національні спільноти. Впродовж року ми хочемо зафіксувати всі національні спільноти, які живуть на території України і в яких залишилися якісь традиції. Зараз в нас вийшло вже шість або сім історій про національні спільноти: це гагаузи, кримські татари, корейці в Україні. Прямо зараз команда перебуває в албанському селі.
Дмитро Бєлобров: А, до речі, кримчаки, караїми – ви поїдете на окуповану територію знімати?
Богдан Логвиненко: Ні, ми не знімаємо на окупованій території. В нас є інша ідея, пов’язана з окупованими територіями, але я поки що не можу про неї розповідати. А караїми живуть по всій території України, зокрема на Заході, але в них практично не збереглися традиції, от в чому проблема.
Єлизавета Цареградська: Коли ви подорожуєте Україною, у вас руйнуються оці міфи та штампи: на Заході люди більше закриті, на Сході України – якісь інші?
Богдан Логвиненко: Цих міфів безліч, і поділів України за Збручем, за Дніпром і так далі. В нас була така комічна історія, коли ми випадково зустріли чоловіка, який живе прямо на такому півострові на Збручі в селі, тобто він фактично зі своєї хати бачить тих, хто за Збручем, і він так дуже агресивно налаштований проти тієї частини України. Але це рідкість. Бо в нас зі Слобожанщини – Харків, Луганська область, Сумська – є одна чи дві історії російською, решта – українською. А з Галичини російською більше, ніж зі Слобожанщини. І ми не обираємо героїв за мовою. Просто міфи руйнуються навіть серед наших героїв, коли вони бачать тих, хто робить щось подібне на них в іншому регіоні, і вони починають досліджувати для себе Україну. Так ми відкриваємо якусь мережу активних українців.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.