Невміння порадіти перемогам — наслідок травми минулого — історик Олександр Зінченко

Про те, що подарували українцям два Майдани — говорили з істориком та публіцистом Олександром Зінченком.

Ведучі

Анастасія Горпінченко

Гостi

Олександр Зінченко

Невміння порадіти перемогам — наслідок травми минулого — історик Олександр Зінченко
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/11/hr-turboranok-23-11-20_zynchenko.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/11/hr-turboranok-23-11-20_zynchenko.mp3
Невміння порадіти перемогам — наслідок травми минулого — історик Олександр Зінченко
0:00
/
0:00

Анастасія Горпінченко: У своєму матеріалі для Історичної правди під назвою «Що залишилось після отих ваших майданів?» ви говорите, що часто чули таке питання. Що б ви відповіли зараз на це запитання?

Олександр Зінченко: Приблизно те саме, що відповідав років 15 тому. Тоді особливо часто було чути такі запитання. Це був період, коли дуже інтенсивно такі питання ставилися тими людьми, які у жодних Майданах не беруть участі, але очікують, що життя саме покращиться вже сьогодні. Зараз це питання ставлять значно менше, бо поступово настає усвідомлення, що все ж таки зміни після таких збурень якраз покращують наше життя.

Анастасія Горпінченко: Ваша стаття говорить про Майдан під дуже цікавим кутом — ви аналізуєте дані Світового дослідження цінностей, воно свідчить про те, що українці лідирують у питаннях довіри до інших людей, до своїх співгромадян зокрема. Ви пов’язуєте такі стрибки безпосередньо з майданами чому?

Олександр Зінченко: Світове дослідження цінностей — це величезна анкета, яку в багатьох країнах поводять, це глобальне опитування, яке розповідає про те, як змінюється людство. Це анкетування проводиться з певно періодичністю, за цей час можуть відбутись якісь зміни. Україна брала участь в цьому році, також у 2011 році.

По багатьох показниках Україна зростає у цих дослідженнях, наприклад відчуття щастя. Є також показник — довіра до інших людей. Це дуже цікавий показник, бо багато речей у світі, економіці, суспільстві залежить від того, чи працює воно на основі довіри чи в цьому суспільстві більше недовіри. Чим більший відсоток людей, які довіряють інших людям, тим здоровіше суспільство, тим краще воно функціонує. Українці поступово, але досить динамічно нарощували відсоток тих людей, які довіряють іншим людям. Ми десь знаходимось на такому ж рівні, як Литва і Естонія, наприклад. Я дозволяю собі жартувати, що ще пару майданів і ми будемо довіряти іншим людям, як в скандинавських країнах, які є абсолютними рекордсменами в цьому рейтингу.

Були свого часу дослідження, де є пряма кореляція між рівнем довіри в суспільстві і розвитком економіки. Є ще друга складова — крім довіри до інших людей є ще довіра до державних інституцій, довіра до політиків — і тут в українців завжди проблеми. Ми маємо величезні комплекси, пов’язані з травмами минулого. Українці століттями не мали державних інституцій як інструменту у власних руках, відчували від державних інституцій радше загрозу для особистих прав і свобод. Відповідно, українці не відчували, що влада є інструментом в їх руках, вони відчували, що влада є загрозою. Коли 30 років тому влада стала інструментом в руках українців, більшість українців цього не збагнули і продовжили ставитись до неї з великою недовірою.

Я мушу констатувати також не найкращу ситуацію із медіа. Більшість українських каналів паразитують на якихось негативних очікуваннях. Погані новини — це хороші новини. Хороші новини — це не новини. Відповідно, українців занурили в стан, коли більшість позитивних змін намагаються не зауважувати на олігархічних каналах. Ти дивишся випуск новин і тоді розповідають, що тут когось вбили, тут якісь проблеми, тут ще щось. Позитивних новин, позитивні зміни ніхто взагалі не відстежує.

Невміння оцінювати позитивні зміни, які насправді відбуваються, радіти перемогам — наслідок травми минулого і одна з ключових проблем українського суспільства. Ми часто успадковуємо від попередніх поколінь ті поведінкові стереотипи, в яких ми існуємо. Українці страшенно забобонні — якщо сталося щось хороше, то краще про це нікому не казати, бо хтось наврочить, хтось не так подивиться. Насправді ж все значно складніше.

Українці — дуже песимістична нація. Коли українців питають соціологи, чи ми в правильному напрямку рухаємось, пік відсотку тих людей, які говорили «ні» був наприкінці 2018 року. У цей же момент відбувся максимум (43%) за той період досліджень, за весь період української незалежності українців, які декларують себе як приналежних до середнього класу. Тобто ми рухаємося неправильно, але при цьому найбільший відсоток тих, хто вважає себе середнім класом.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS

Коментарi до запису