Про ситуацію у стосунках Росії та України говоримо з власною кореспонденткою в Україні російського демократичного видання «Новая газета» Ольгою Мусафіровою.
Єлизавета Цареградська: Якщо почати з загального — що зараз відбувається?
Ольга Мусафірова: Нинішній господар Кремля напередодні тих змін, які будуть вноситись в російську конституцію, бере на себе місію двосторонніх прямих зв’язків з дуже небезпечним і дуже серйозним, не сказала б, що супротивником. Досвід інтриг, який є у Путіна, дозволить йому переграти не те що Зеленського, як персону, а того збірного Зеленського. Путін намагається переграти Зеленського і його оточення.
Щодо Суркова — звісно, він нікуди далеко не йде. Це достатньо важлива фігура для російського тіньового політикуму і дуже проінформована людина. Можна прогнозувати, що після транзиту влади місце Суркову там знайдеться. Нині це просто невеличка пауза.
Дмитро Козак — фаховий апаратник, це людина творча, звик позиціювати себе як літератор. Але він фахівець, знається на економіці й вправний перемовник. Він достатньо довго в апараті й знається на апаратних іграх і інтригах.Не варто очікувати якихось революційних рішень чи надзвичайних заяв.
Слід мати на увазі, що віднині стратегія цього напрямку залежить цілком від президентів Росії й України. Кажуть, що оця заява у Польщі, яку зробив президент Зеленський, — підкреслив, що Радянський Союз напряму дотичний до початку Другої Світової війни. Це пальцем в око Путіну, який великий фанат Радянського Союзу.
Путіну не потрібен Донбас, йому потрібна вся Україна і він хоче увійти в історію як збирач російських земель імперії, а Україна в короні російської імперії завжди була найбільшим діамантом. Тому треба очікувати, що він буде тиснути на Зеленського всіма можливими засобами.
Єлизавета Цареградська: Чи дійсно відхід Путіна від влади зумовить зміну взагалі всього устрою в країні?
Ольга Мусафірова: Тут можна посилатися просто на класичну фразу, що всі імперії рано чи пізно розпадаються. Росія — не виключення, але я не можу сказати, коли і як це станеться, ще 10 років тому не можна було собі уявити якісь перманентні протести в Росії, які продовжуються і набувають ваги.