Олександр Жук і Наталя Гладких розповіли про свій фах, секрети взаємодії зі школярами і визнання у світі.
Євген Савватєєв: Всесвітню премію Global Teacher Prize часто називають Нобелівкою для вчителів. Що ця премія означає для вас?
Олександр Жук: Україна взяла участь в цій премії вперше у 2017 році, я поставив собі за мету потрапити саме туди, тому що потрібно говорити про українську освіту. Вони обирають найкращих вчителів світу і проводять кожного року саміт, під час якого обирають переможця Global Teacher Prize, тобто найкращого вчителя світу. У нас вчителі настільки талановиті, що хочеться про це говорити.
Євген Савватєєв: Ви вивчили жестову мову, щоб спілкуватися з учнями. Розкажіть, будь ласка, як довго ви вчились і заклад в якому ви працюєте, в чому його специфіка?
Олександр Жук: Я працюю у Запорізькій спеціалізованій школі-інтернаті «Джерело».
Жестову мову я вивчаю й вивчав, її неможливо вивчити до кінця, тому що це процес, який постійно доповнюється новими словами. Тим паче, є специфіка різних предметів щодо доповнення цієї жестової мови. У нас навчаються дітки, які мають порушення слуху — слабочуючі і нечуючі.
Євген Савватєєв: Розкажіть про день, коли ви дізнались, що потрапили в пів сотні найкращих вчителів світу?
Наталя Гладких: В цей день я проводила заняття й отримала на пошту листа. Я спочатку не повірила, а потім зраділа тому. що українські вчителі дійсно варті того, щоб потрапляти на конкурси та міжнародні премії.
Понад 9 років навчала дітей за індивідуальною формою навчання, це були діти з комплексними порушеннями. Це діти, які наприклад не могли самостійно пересуватись, не бачили або не розмовляли. Я приходила до них додому і ми займались, це були ті самі уроки, як і в школі.
В мене була дуже велика мрія. Дитина з комплексними порушеннями є просто дитиною і вона хоче спілкуватись, вона мріє і хоче бути разом з однолітками. Разом громадською організацією «Бачити серцем» нам вдалось створити такий пілотний проєкт — школу для підлітків з комплексними порушеннями, який стартував уже 2 рік. Ми зібрали 35 підлітків, які навчають або за індивідуальною формою навчання, або не навчаються в жодному начальному закладі тому, що їх складні порушення не дозволяють навчатися.
Результати за ці 2 роки колосальні — діти навчились спілкуватися, вони адаптувалися повністю до шкільної системи. Наприклад, замість уроку фізкультури проводиться спорт-тайм або йога. Замість мистецтва ми проводимо арт-терапію, коли до нас приходить художниця і починає розбирати відомі класичні картини, малювати потім їх з нашими дітьми.