Як в Україні мандрувати велосипедом?

Вітаємо Вас на Громадському радіо, в ефірі U-Cycle Radio Talks, програма про велосипед і велосипедистів в українських містах. Мене звати Марина Блудша, і сьогодні поговоримо про велотуризм в Україні.

Сьогодні в студії член Ради U-Cycle (ГО «Асоціація велосипедистів Києва») Євген Гончаренко — веломандрівник і автор власних маршрутів Україною, Юрій Матюх — велогід організації, яка робить велотури по Україні та світу, Ірина Кондратенко — продюсерка Громадського радіо, яка багато років мандрує на велосипеді з родиною.

Інфодовідка

• У Європі велотуризм є давно окремою галуззю економіки. За результатами дослідження, підготовленого під егідою Європейського парламенту, сукупна економічна вартість велотуризму в Європі досягла майже 44 мільярдів євро. Для прикладу, в Польщі — це 2 мільярди євро. Важливо, що дослідження, в якому оцінили обсяг ринку велотуризму, було про можливості та ефективність Euro Velo. Euro Velo — це Європейська мережа багатоденних велосипедних маршрутів завдовжки понад 60 тисяч кілометрів. Із них понад 20 тисяч кілометрів вже облаштовано і використовується для велотуризму. В Україні розроблено концепцію маршруту Euro Velo від кордону з Польщею до Києва, відбулося кілька велоекспедицій за маршрутом, але розбудова його так і не почалася.

Перше питання про туристичну інфраструктуру в Україні. Якою вона є і чи достатньо її для того, щоб ставати велотуристами?

Євген Гончаренко: Як на мене, її не те, щоб недостатньо, вона просто відсутня в Україні. Тобто в деяких містах, містечках і селах вона є точково зробленою, але загальна картина така, що вона просто відсутня. Ти їдеш як звичайний учасник дорожнього руху на загальних дорогах, і це насправді дуже некомфортно, особливо для недосвідчених велосипедистів.

Євгене, як же тоді Ви проїхали Миколаївщину, Закарпаття і, якщо не помиляюсь, Хмельниччину?

Євген Гончаренко: Так, я багато проїхав по Україні, але так само, власне, їздили загальними дорогами загального користування. Звичайно, на велосипеді дуже багато можливостей з’їхати з цих доріг і їхати манівцями якимись, стежками, полями, але це теж має свою різницю, бо ти їдеш полем, їдеш повільно, дорогами можна пересуватися набагато швидше.

Ірино, як їздити країною, де немає велотуристичної інфраструктури, з дитиною?

Ірина Кондратенко: Ми насправді легко їздимо, тому що ми вибираємо здебільшого маршрути, які проходять повз головні дороги. А там, де між селами пролягають якісь асфальтовані дороги (а вони нечасто асфальтовані, там здебільшого якісь бруківки або просто ями), то там і машини досить швидко не розганяються. Тому там досить приємно і нормально можна їздити.

Перед тим, як мандрувати, ми вивчаємо мапу — дивимось, якими шляхами можна об’їхати ту чи іншу частину активної траси. Навіть мандруючи в Остер з Києва, ми з чоловіком прокладали маршрути лісами, полями — як завгодно, щоб не перетинатись майже абсолютно з напруженими трасами. Ми вибираємо такий шлях і такий вид туризму, тому що ми мандруємо з дитиною, а з дитиною виїжджати на дорогу загального користування просто небезпечно.

Юрію, як ви прокладаєте маршрути, коли організовуєте велотури?

Юрій Матюх: Я хотів також додати, що насправді в Україні є дуже широка розгалужена мережа маршрутів доріг для велотуризму, і це є роздовбані, розбиті наші дороги (сміється). Це насправді для велотуризму дуже круто, тому що автівки там їдуть повільно і для нас це безпечно. Тому що коли ми виїжджаємо велосипедом на рівні і нібито класні дороги, там такий трафік і така швидкість автомобілів, що дуже різниться зі швидкістю велоколони… І це є більшою небезпекою, ніж ями.

Ірина Кондратенко: Найулюбленіше — це коли дорога не асфальт, а «бетонка», з цими проміжками між плитами. І тоді, коли ти їдеш «бетонкою», то автівки також ледь-ледь рухаються, десь з такою ж швидкістю, як і ти.

Як ми вважаєте, що краще: їхати самим у велоподорож чи звертатися до агенції, до організатора велотурів?

Ірина Кондратенко: Я вважаю, що звичайно, коли ти їдеш самостійно, то процес твоєї мандрівки починається ще вдома. Коли ти просто відкриваєш мапу, починаєш планувати — ти вже проїхав цей маршрут очима, ти потім починаєш читати, вивчати цю інформацію в гуглі. Ти постійно щось шукаєш, і це вже перший етап мандрівки, який, власне, ти проминаєш, коли купуєш собі тур. Але в цьому є також свої переваги. Це готовність віддатись на повне керування людиною, яка просто візьме тебе і проведе всіма шляхами, у цьому також є свої переваги. Я, власне, надаю перевагу самостійному прокладанню маршруту, тому що можу поїхати туди, куди я хочу, а не їхати з групою. Але це виключно мої враження і моя думка.

Юрію, які є переваги організованих велотурів, на вашу думку?

Юрій Матюх: По-перше, організовані велотури дуже розвантажують людину, не треба думати про різні організаційні моменти. Я можу перерахувати декілька пунктів, які ми вважаємо зручними для людей, що їдуть з нами в велотури. По-перше, це тури для всіх. Тобто ми не ставимо якихось рамок «бути спортсменами» або ще кимось для того, щоб поїхати з нами в велотур. По-друге, це цікаво, у нас всі тури насичені культурними моментами, якісь екскурсії, заїзди в музеї, якісь ландшафти гарні, тому нам завжди цікаво. По-третє, у нас дружньо і весело, ми збираємо групи не дуже великі, щоб була певна душевність, щоб всі роззнайомились, і після туру всі знаходять собі нових друзів, а інколи навіть і пари.

А не дуже багато — це скільки? Скільки зазвичай у ваш велотур їде людей?

Юрій Матюх: У нас ліміт максимальний — 16 людей. Мінімум 5, максимум  16, такі в нас стандартні рамки.

Як людина, яка була і у велотурі, і у велопоході, який організовували я і мої друзі, справді визнаю, що переваги є там і там. З одного боку, ні за що не болить голова, коли за тебе все організували, а з іншого — є більше пригод, коли ти все робиш сам. Часто ти, звісно, припускаєшся помилок, але в цьому ж і кайф.

Ірина Кондратенко: Але потім є про що розповісти! (сміється).

Саме так. З чого почати, якщо людина ніколи не була у велопоході? От ми всі з вами були, а якщо людина ніколи не була, з чого їй почати? Чи потрібно якось готуватися до цього і як кожен може почати?

Ірина Кондратенко: Почати з того, що вам треба придбати велосипед. А після того, як ви придбали велосипед, вам потрібно придбати велосипедні спеціальні шорти, бо без шортів не починайте кататись навіть на відстань 20 кілометрів. Бо після перших 20 км ви закинете той велосипед і скажете: «Усе, крапка».

Зізнаюсь, в мене нема велошортів, хоча я вже була в чотирьох велопоходах. Але я з вами погоджуюсь.

Ірина Кондратенко: Потім, звичайно, шоломи, бо без шоломів взагалі не виходьте на вулицю із велосипедом.

Юрій Матюх: Як представник велоклубу я можу запросити на наше навчальне заняття. Тут навіть не треба мати свій велосипед, можна просто прийти на місце збору, попередньо зареєструвавшись, взяти в оренду велосипед, а інструктори вже потім розкажуть, з чого починати, як користуватись велосипедом, як залазити на нього, як перемикати передачі. Ми розповімо всі моменти, які будуть цікаві велотуристу-початківцю, і це буде вже першим кроком до становлення людини як велотуриста.

Тобто є навіть така школа велотуристів?

Юрій Матюх: Так, у нас проводяться такі одноденні заняття саме для того, щоби допомогти людям, які цим цікавляться, але бояться вперше їхати, розібратися з певними питаннями. Це про користування велосипедом, проїзд різних нестандартних елементів, наприклад, заїзд у гірку, правильне користування на спусках гальмами, перемиканням, знову ж таки, передачами  — усе це ми проходимо. І коли людина вже їде в тур, вона це вже все вміє, знає і відчуває себе на голову вище тих, хто не був на навчальному занятті.

Євгене, що треба ще знати перед тим, як вирушати у велопохід, якщо немає можливості, наприклад, відвідати таку школу?

Євген Гончаренко: Я погоджуюсь з колегами. По-перше, треба мати велосипед, по-друге, навчитися на ньому їздити, а найголовніше — не форсувати події, не їхати в далекі складні подорожі, не маючи досвіду. Варто починати їздити на день, на півдня, потроху набувати досвіду і потроху готуватися фізично до навантажень. Тому що в подорожі, зазвичай ти кожен день маєш їхати. Хочеш чи не хочеш — ти маєш  їхати. Є певна відстань, є певні квитки, куплені назад, можливо. І зазвичай я так і планую, щоб не їхати колом, їхати постійно кудись, щоб постійно нові враження були, а не повертатись цією ж дорогою. Тому відповідно ти маєш встигнути, а для того, щоб встигнути, іноді треба через погоду затриматись, а потім надолужити це наступного дня, тобто проїхати, ніж більше середнього заплановано. Тому фізична підготовка теж має бути.

Скільки в середньому можна проїхати у велопоході на день, з вашого досвіду?

Євген Гончаренко: Ну, я зазвичай планую походи з середньою навантаженністю, тому що хочеться щось подивитися. Тому зазвичай це десь 50-70 км на добу, тобто зранку до обіду приїхали, подивилися і потім просто можна шукати повільно, без поспіху, місце для намету або їхати не кваплячись до готелю і там зупинитись.

А якщо їде група, скільки за день реально проїхати?

Юрій Матюх: У нас є три рівні складності, вони передбачають маршрути від 40 десь до 80 км за день.

І це можуть подолати люди різної підготовки: підлітки, дорослі?

Юрій Матюх: Легкий тур – так. Це там, де 40-50 км. Якщо це вже 60-70 км на день, це вже буде більш середній по складності. Але тут ще залежить від інших факторів, наприклад, набір висоти, складність асфальт/грунт, якісь ще інші можуть бути складнощі або погода. Тому початківцям ми, звичайно, радимо спочатку легкі тури. Якщо вони самі розуміють, що це для них легко дається, то вони вже самі тоді записуються на більш складні тури.

Іро, а скільки з дитиною реально проїхати на велосипеді за день?

Ірина Кондратенко: Ну, насправді це також дуже і дуже індивідуально, все залежить від можливостей дитини і від вашого устаткування. Тому що зараз є можливість придбати буксир. Це така палка, яка чіпляється до дорослого велосипеда і за кермо дитячого велосипеда. Він тримає піднятим переднє колесо і дитина просто сидить. Тобто, коли дитина втомлюється, ми можемо прикріпити таку палку, і, власне, ми дотягуємо на такому буксирі дитину до пункту призначення, який ми запланували. Починали ми звичайно з дитиною мандрувати, коли він сидів у мене в велокріслі, потім перейшли на такий типу буксир, тепер уже мандруємо разом. Син їздить на окремому велосипеді, йому вже не потрібна допомога.

Скільки років йому зараз?

Ірина Кондратенко: Зараз йому 8 років. І максимум, що ми долали, це було 40 км. Але це було навколо дачі, з заїздом на річку і протягом цілого дня. Я думаю, що можливо і більше, якщо поставити собі за мету і все літо мандрувати. Ми починаємо, зазвичай, розкатуватись десь в березні, потроху-потроху  10 км, 15 км, 20 км , 25 км, і потім вже мені здається десь після 30 км, 40 це буде чи 60 км — різниці немає абсолютно, є тільки питання: за який проміжок часу. Тобто можна їхати цілий день, але повільно, або швидко, але вбитися (сміється).

Де ночувати? Де ви ночуєте у велопоходах?

Євген Гончаренко: Я зазвичай планую таким чином, щоб на маршруті була кожна 3-4 ніч у готелі, щоб менше речей з собою возити. Попрати і відпочити, гарячий душ — це теж дуже важливо насправді. Тому, наприклад, 2-3 ночі  в наметі, ніч — у готелі.

Ірина Кондратенко: У нас трохи інакша ситуація. Ми, можливо, одну ніч в наметі, і здебільшого, ми обираємо варіанти з готелем, приватними будинками. Ми це все додатково бронюємо заздалегідь, будь-який ресурс там насправді підходить. Або можна просто приїхати до якоїсь точки і там вже собі знайти, де переночувати. Це, звичайно, підходить з великими містами, а з маленькими селищами трохи складніше, але також можливо.

Саме тому велотуризм приносить гроші в економіку країни, саме тому це 2 млрд євро в Польщі, бо велотуристи орендують житло для ночівлі. Я правильно розумію, Юрію? Ви у велотурах також це робите?

Юрій Матюх: Так, у нас ми позиціонуємо свої тури як комфортні, тому в нас 90 відсотків наших велотурів з розміщенням у комфортних готелях.

Жодних наметів?

Юрій Матюх: Ну, є деякі тури, наприклад, Говерла або інші, такі як Трахтемирів, де ми ночуємо в наметах, але це більше виняток. У нас переважна більшість наших турів — це комфортні, де ми приїжджаємо в готель, ставимо велосипеди в гараж, у якесь приміщення, приймаємо душ і в чистому одязі йдемо в ресторан вечеряти.

Можна заїхати велосипедом на Говерлу?

Юрій Матюх: Так.

Круто! Яке спорядження потрібне для того, щоб мандрувати з дитиною або просто мандрувати велосипедом? Ви сказали про велобаули.

Ірина Кондратенко: Я казала про інше спорядження, але велобаули – це дуже важлива штукенція, тому що це просто ваш комфорт, розміщення ваших речей. І, до того ж, велобаули — це зручно, тому що вони не пропускають воду і ваші речі можуть бути захищеними. Але вам знадобиться ще якісний велосипед, якщо ви їдете кудись далеко. Це дуже важливо, щоб він був дійсно налаштований, пройшов технічне обслуговування, все працювало, хоча інколи різне трапляється. Була в мене ситуація, коли ми їхали і у нас просто деревом збило перекидку. Це штукенція, яка перемикає передачі, і ми доштовхали наш велосипед до найближчого місця і там вже почали розгрібати цю страшну ситуацію.

Насправді треба мати підготовлений велосипед, кілька камер з собою, ремкомплект (це щоб ці камери можна було в разі проколу поремонтувати), насос і аптечку. Я завжди беру з собою аптечку, бо ти не знаєш, де впадеш, тому краще завжди мати з собою засоби, які тобі можуть знадобитися. Це, наприклад, пластир, я завжди ношу з собою. І зараз є такі круті штуки, як ватні палички, але всередині з йодом. Тобто не треба зараз возити з собою величезну пляшку йоду, можна просто купити ці палички. Вони продаються у звичайному супермаркеті. Також завжди беру з собою пігулки від болю в голові, і, власне, цього зазвичай достатньо.

Євген Гончаренко: Погоджуюсь, що краще возити всі речі у велобаулі, нічого не возити на спині, бо спина має бути вільною і розслабленою. Обов’язково треба мати з собою світло: спереду білого кольору ліхтар активний, тобто на батарейках, позаду червоний, так само активний. Це дуже важливо, коли дощ чи вечір уже, бо треба бути помітним на дорозі. Це найперше, що треба мати на велосипеді, це найперше, що треба купувати до велосипеда, ще перед баулами.

До речі, не всі люди знають, що таке баули. Може, розкажете популярно для тих, хто не знає?

Євген Гончаренко: Це такі великі сумки, які вивішуються на багажник, можуть бути як спереду, так і ззаду. Ну, в мене, наприклад, велобаул, здається, 60 літрів, тобто це дуже багато, туди влазить все і навіть на двох.

І це реально — їхати на велосипеді з такою вагою?

Євген Гончаренко: Так, звичайно, це не проблема. Навпаки, іноді це краще, тому що велосипед стає більш важкий, він краще тримає дорогу, особливо в поворотах. Особливо, якщо баланс ваги розподілений на обидва колеса — і спереду, і позаду. Це навпаки краще, і навіть за умови падіння краще, тому що баули трошки захищають і ноги, і руки від падінь. Щодо аптечки, я б ще порадив обов’язково пройти курс домедичної допомоги, щоб розуміти, що брати з собою в аптечку і як цим користуватись. Щодо інструментів маю пораду, яка вийшла з власного досвіду: не брати інструменти, якщо ти не знаєш, як ними користуватись.

Євген Гончаренко: Не возити зайвого, от якщо ти не знаєш, для чого воно і як це воно тобі згодиться — не бери.

Ірина Кондратенко: А я посперечаюсь. Вибачте, але посперечаюсь. Тому що в мене у наплічнику є такі інструменти, які я жодного разу не брала в руки. Але якщо мені він треба, то він у мене з собою є і я можу зупинити будь-якого велосипедиста, який проїжджає повз і попросити мені допомогти.

А якщо це просто станеться в лісі або десь в полі, про яке ми говорили?

Ірина Кондратенко: Дивина, але там також є велосипедисти J

Тоді краще взяти, ніж не взяти. Юрію, я знаю, у вас є для учасників ваших велотурів список необхідних речей, які ви радите взяти з собою у велоподорож. Ми назвали вже всі пункти з цього списку чи ні?

Юрій Матюх: Так, насправді ми приділяємо дуже багато уваги безпеці в наших велотурах, тому ми обов’язковою умовою участі в велотурі ставимо наявність велошолому. Перш за все, це безпека, це захист голови при падінні, це не просто для краси, ця штука має працювати і захищати від удару. Також ми радимо купити зразу окуляри та велоперчатки.

Окуляри сонцезахисні?

Юрій Матюх: Ні, краще брати спортивні. Вони, по-перше, краще сидять і не будуть злітати у вас на ямах. По-друге, вони зроблені з такого матеріалу, що якщо ви їх розіб’єте, скло не потрапить вам в очі. А взагалі окуляри дуже корисні, тому що коли залітає в око якась мошка, муха, жук або гілка, то ви відразу втрачаєте керування і можете впасти. І сюди ж на допомогу приходять перчатки. Якщо вже падаєте, то вони дуже гарно захищають ваші руки, тому що ви перш за все падаєте на руки. А ще перчатки захищають від натертостей, мозолів, якщо довго їхати.

Ірина Кондратенко: Так, якщо цілий день тримати руками кермо… А я ще можна додам? Перчатки — це ще й дуже естетична штукенція, бо коли ти їх знімаєш після тривалого велопоходу, дивишся на свої руки, то кінчики пальців у тебе чорні, а середина біла (сміється).

Євген Гончаренко: Засмага велосипедиста, так.

Чи можна орендувати велосипед для велоподорожі і як тоді бути з цією логістикою?

Юрій Матюх: Так, у нас багато клієнтів наших беруть велосипеди в оренду. Є загальноукраїнський сервіс, що якісно надає ці послуги. Можна навіть замовити собі доставку велосипеда, наприклад, на вокзал. Це дуже зручно —люди приїжджають на вокзал, їм підвозять велосипеди, вони оглядають, отримують.

Налаштовують велосипеди там, сідло?

Юрій Матюх: Ну, так, там більше вже ми налаштовуємо як інструктори, допомагаємо людині розібратися. І по приїзду так само машина під’їжджає, забирає велосипед і на цьому все — людина щаслива після велотуру, велосипед здала і їде додому.

Нещодавно змінилися правила перевезення багажу в поїздах «Інтерсіті», «Інтерсіті+» на «Укрзалізниці». Результати громадських обговорень були проігноровані, внаслідок чого в цих правилах було заборонено перевозити велосипед в поїздах «Інтерсіті» та «Інтерсіті+» за відсутності технічних умов — саме так це звучить в оновлених правилах. В інших поїздах перевезення велосипеда дозволено в розібраному вигляді та в чохлі, і зазвичай велосипед перевозять на третіх полицях плацкартних вагонів. (Наприкінці травня в Укрзалізниці заявили, що перевезення велосипедів в Інтерсіті знову дозволено в чохлі. — ред.)

Як ви перевозили велосипед у міжміському сполученні, які є варіанти?

Ірина Кондратенко: Ну, наприклад, в електричках міжміських велосипед кріпиться сідлом за верхівку там, де ви лишаєте зазвичай наплічники, туди можна повісити велосипед. Ви сидите і тримаєте його, він не займає місця серед вагону. І, власне, не заважає людям, якщо ви сідаєте на всі ці крісла, якщо у вас достатньо компанії, щоб ви зайняли весь цей відсік.

Бо колись перший раз в електричці ми додумались поставити їх в тамбурі, чим перегородили просто все життя електрички (сміється).

Ірина Кондратенко: Насправді в тамбурі також можна перевозити велосипеди, але в кінцевому вагоні. Коли вже люди не поспішають, не намагаються переходити з однієї частини вагону в інший, то там абсолютно це можливо. Але не завжди. А в потягах мені здається, що… О божечки, я згадую просто момент, коли в плацкартному вагоні можна було розмістити на третіх полицях до семи велосипедів. Тобто ми їх вантажили просто один на одний. Але так, обов’язково треба знімати переднє колесо, інколи ще треба знімати педалі, відкручувати, і повертати так руль, щоб він був розміщений в тому ж напрямку, що й заднє колесо.

Євген Гончаренко: Я ще додам, що розібраний велосипед має бути в чохлі.

Ірина Гончаренко: Інколи, якщо у вас немає чохла, бо ви десь його загубили, ви можете просто взяти кілька величезних пакетів для сміття, скотч і все це заліпити-закрутити-завернути так, що він буде неначе в чохлі.

Юрій Матюх: Я можу розказати процедуру, як ми це робимо, коли їдемо великою групою, коли нас 18 людей — 16 клієнтів і 2 інструктори, і куди ці всі велосипеди дівати. От раніше ми їздили по Україні в плацкартних вагонах і просто закидали на третю полицю — знімали переднє колесо, педалі і воно так в одній площині добре лягало в два яруси на третю полицю. Зараз ми відмовилися від плацкарту, та й взагалі їх вже стало дуже мало, і ми їздимо в купейних вагонах. І ми просто беремо й викупляємо окреме купе чисто під велосипеди. Тобто ми так само розбираємо велосипеди, знімаємо всі педалі, ставимо в два рівні на верхні полиці і на нижні, заносимо всі велосипеди і можна до 20 велосипедів так засунути в одне купе.

У розібраному стані?

Юрій Матюх: Знімаємо тільки переднє колесо і педалі. Цього достатньо.

Навіть не упаковуєте?

Юрій Матюх: Ну, в чохлах, звичайно в чохлах. Без чохла взагалі не можна заносити велосипед у поїзд. І таким чином подорожуємо: комфортно, зручно, велосипеди не заважають.

Ірина Кондратенко: Ну, але це вимушені все ж таки штуки. Тому що насправді в Європі ми можемо купити просто місце у велосипедному вагоні, розмістити там свій велосипед, де поміж вас буде ще 100 різних велосипедистів, у різні напрямки, і це звичайно було б ідеально, якби у нас хоча б один потяг у різних напрямках рухався саме з таким вагоном.

Такий вагон є на одному лише напрямку на всю Україну – Львів – Мукачеве, і звісно, цього замало, в Україні багато областей. Можливо, ви маєте досвід перевезення велосипедів в автобусах міжміського сполучення? Це можливо?

Ірина Кондратенко: Ну, це скільки завгодно. Той самий алгоритм: знімаєте переднє колесо, знімаєте ваші педалі, розміщуєте в багажному відділенні. Власне, з цього починається безліч веломандрівок за кордон, коли ви доїжджаєте автобусом міжміським просто до кордону, потім сідаєте на велосипед, проходите кордон і їдете далі мандрувати куди завгодно —  Угорщина, Чехія, Польща, куди завгодно.

І ми підійшли до найцікавішої частини. Які ваші улюблені маршрути Україною, коли ви мандрували на велосипедах? Розкажіть.

Євген Гончаренко: Моє найулюбленіше — це Закарпаття, тому що я дуже люблю закарпатську їжу і Карпати. Коли ти ставиш намет і бачиш гори — це дуже прикольно і красиво.

А як з перепадами висоти? На велосипеді реально їхати з багажем 60 літрів по горах?

Євген Гончаренко: Так, звичайно. Ну, знову ж таки, це просто проблема чи питання тренування і підготовки. Якщо ти підготовлений, можна їхати. Чим кращий асфальт, чим рівніший асфальт, чи дорога, чи будь-яке інше покриття, тим простіше їхати. Просто треба навчитися перемикати передачі, от і все.

Юро, які у вас улюблені веломаршрути?

Юрій Матюх: Ну, звичайно, якщо брати Україну, то Карпати. У нас багато там велотурів, багато велотуристів туди їздить і там дійсно цікаво, класно. Але в нас є й інші напрямки, інші регіони. Наприклад, мало хто знає, як класно кататись по Тернопільській області. У нас є велотур, називається «Неймовірна Україна», і люди, коли їдуть по цих ландшафтах, вони через кожні півгодини згадують: «Це ж неймовірна Україна!». І це насправді так. Що там цікавого? Там дійсно класні ландшафти, там є парк «Подільські товтри», там є каньйон, річка Дністер, там є печери, печери-млинки. І це все Тернопільська область. Ми три дні там катаємось, це триденний тур, він складного рівня, тому що там хороший перепад висоти, там рівнини майже нема, але дуже гарно. Наприклад, Заліщики — містечко, з якого ми стартуємо, це взагалі така українська особлива місцевість, де Дністер огинає місто майже навкруги і там виходять дуже класні фотки зверху.

Євген Гончаренко: Це колишній курорт Австро-Угорської імперії.

Іро, який ваш улюблений маршрут, який запам’ятався? І який ви би порадили маршрут для родини, яка хоче подорожувати на велосипедах?

Ірина Кондратенко: Ну, я би хотіла розпочати з того, що мій улюблений маршрут був у Криму, але поки що ми не можемо там кататись. Колись, я сподіваюсь і я вірю в це, ми зможемо туди повертатись. По-друге, я можу сказати, що в Україні мені здається, що немає взагалі місцевості, де нецікаво. Навіть там, де нам здається, що «ой, там зовсім нецікаво», але насправді можна й там знайти просто дивовижні місця.

Я нещодавно досліджувала Житомирську область. Здається, що там дивитись в Житомирі, там немає майже нічого. Навіть у мешканців я запитувала: «Що подивитись в Житомирі?». «Та нічого». І потім, коли починаєш шукати, коли починаєш дивитись, що є навколо цього міста, ти починаєш відкривати, що там є якісь покинуті кар’єри, які просто нереально, фантастично красивенні, якісь озера, ліси. І скрізь, я можу сказати точно, що скрізь, по всій нашій країні можна знайти місця, де буде добре саме вам. Мій улюблений маршрут — і це тільки тому, що я насправді там виросла і літо проводила — це Фастів, Попільня, Попільнянський район, Корнин з Корнинським водосховищем і повернення додому. Це все Житомирська область. А от з дитиною я люблю подорожувати в сторону Літок, це маленьке насправді селище, яке на березі Десни знаходиться.

Це в бік Броварів від Києва, так?

Ірина Кондратенко: Саме так. І що мені подобається: ти можеш сісти на велосипед, проїхати просто якимись тропками, маршрутами, і ти майже не бачиш автівок. Ти постійно лісами-лісами-лісами туди дістаєшся і там можна позасмагати, покупатися, провести чудово день і так само комфортно повернутися додому. Це прекрасний варіант на одну добу, на один день, маршрут на кілька днів, де можна взяти з собою намет  і там в диких місцях також зупинитись.

Дякую Вам за розмову. В ефірі була програма U-Cycle Radio Talks, чекаємо на ваші відгуки і пропозиції в коментарях. До зустрічі на Громадському радіо!