Чоловік пригадує, що його мобілізували до лав Збройних Сил України 8 квітня 2014 року.
«Тиждень ми були у Володимирі. В казармах. Потім на три тижні поїхали на Рівненський полігон. А звідти 9 травня вирушили на Схід. Були, виходить, під Донецьком, біля Курахове. Потім вже на під’їздах до Мар`янки блокпост стояв. При штурмі Мар`янки були», — каже Андрій.
Серйозне поранення чоловік отримав під час взяття Савур-Могили вкінці липня 2014-го року:
«Міномет. Міна розірвалась десь біля двох метрів від мене», — говорить боєць.
В результаті Андрій Хілінський пошкодив ногу, руку, ребра, шию і голову.
«По госпіталях трохи поїздив. Частину осколків вийняли ще на полі бою, а частину вийняли в Дніпропетровську, а частинка залишилася зі мною», — говорить він.
Андрій не приховує, що хотів би повернутися на Схід. Бо він, як і інші бійці батальйону «Колос», відзначилися активністю в багатьох боях. Але поки що йому це не під силу:
«Я комісований зі Збройних сил, бо в мене не згинається нормально нога. І відповідно максимально, що я можу, це десь у військкоматі або в бригаді якійсь папірці перекладати. Бо бігати поки що ще ні».
Осколки з тіла могли витягнути ще раніше, а тепер це зробити дуже складно:
«Чи буде операція, цього не знаю. Ну, скажімо так, як мене оглядав минулого року головний травматолог Міністерства оборони підполковник Савка, якщо не помиляюсь, то його слова були такі, що в Луцькому госпіталі все це без проблем могли б вийняти. На той час. А потім вже виходить, осколки пішли вглиб. Вони біля нервів. І зараз робити щось дуже важко», — розповідає Андрій.
Українські лікарі, каже боєць, бояться робити операцію, аби не було гірше:
«В Києві теж не брались виймати осколки. Найбільш проблемні в мене нога і шия. Ну, кажуть, не будемо виймати, не беремось, тому що біди більшої можемо наробити. Піднімалось питання неодноразово поїздки за кордон. Але в силу певних обставин кожного разу щось цим поїздкам заважало».
І поки надії на те, що Андрій Хілінський поїде в Німеччину на лікування мало, він намагається не здаватися:
«Останній раз питав десь місяців два назад, на якій стадії це все. Ну німці ніби мають якісь виклики зробити. Але вони вже роблять півроку. Тобто я вже не особливо вірю, що щось буде. Я думаю, що швидше за все сам розходжусь. Тому що на сьогоднішній день відносно з тим, яким я був рік назад, то зараз я вже бігаю. Ну дай Бог, може якийсь рік і ще буде легше», — каже Андрій.
Як і багатьох людей, війна вирвала його з мирного життя:
«До війни багато чим займався. І в банках працював. І на «водоканалі» працював, в будинку культури працював. Після повернення був певний період, що було важко вклинитись назад в мирне життя».
Андрій Хілінський зумів адаптуватися. І тепер він новообраний депутат Володимир-Волинської міської ради. Також не так давно одружився. Однак питання щодо повного лікування залишається відкритим.